18 червня 2024 року м.Київ № 320/24517/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м.Київ, у якому просить суд:
- скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боярчука О.В. 08.01.2023 ВП №71423312 про накладення штрафу на Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у розмірі 5100,00 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно винесено оскаржувану постанову, оскільки на виконання рішення суду було здійснено перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік. Вказує, що Центр не має можливості виконати рішення суду в частині зобов'язання виплатити стягувачу зазначену допомогу у зв'язку з тим, що бюджетні призначення на забезпечення виконання судових рішень за програмами соціального захисту громадян у Державному бюджеті не передбачені, видатки на зазначені цілі не затверджувались у кошторисах розпорядників бюджетних коштів та у відповідних паспортах бюджетних програм, а відповідно до ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Зазначає, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідних коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. На підставі вказаних вище обставин позивач просив задовольнити позовні вимоги та скасувати прийняту відповідачем постанову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання у справі на 18.06.2024.
На день розгляду справи по суті відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), щодо надання відзиву на позовну заяву (відзив), інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.
Протокольною ухвалою суду від 18.06.2024 вирішено подальший розгляд справи здійснювати у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2021 по справі №640/1830/21 зобов'язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
На виконання рішення суду 10.06.2022 видано виконавчий лист №640/1830/21.
На підставі вказаного виконавчого листа постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м.Києві та Київській області Гречухом О.Я. від 30.03.2023 відкрито виконавче провадження №71423312.
З метою виконання вищезазначеного рішення суду позивачем 08.09.2021 було здійснено розрахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 9464,00 грн.
Під час формування списків для забезпечення виконання рішень Центром обов'язково враховується залишок непогашених грошових зобов'язань за рішеннями судів на наступний місяць.
Після надходження фінансування за бюджетною програмою «Забезпечення виконання рішень суду» рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2021 по справі 640/1830/21 виконано позивачем відповідно до Порядку 19.12.2023 (платіжна інструкція № 4231 від 14.12.2023).
Позивачем було направлено лист від 25.12.2023 № 09/3489-044, яким було повідомлено державного виконавця про виконання рішення суду.
Однак, 08.01.2024 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання Міністерства юстиції (м. Київ) Боярчуком О.В., при примусовому виконанні виконавчого листа №640/1830/21, виданий 10.06.2022 Окружним адміністративним судом м. Києва, було прийнято постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. В обґрунтування вказаної постанови державним виконавцем зазначено, що станом на 08.01.2024 інформація про повне, фактичне виконання вказаного рішення суду до відділу не надходило.
Не погоджуючись з вказаною вище постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі ст.3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.63 Закону №1404-VIII, зокрема, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 ст.75 Закону №1404-VIII встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч.2 ст.75 Закону №1404-VIII).
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Так, суд вважає за необхідне зазначити, що 01.01.2013 набрав чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» №4901-VІ (далі - Закон №4901-VІ), яким затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №4901-VІ держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Частиною 1 ст.7 Закону №4901-VI визначено, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Тобто, оскільки Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є державним органом у розумінні ст.2 Закону №4901-VI, то рішення має виконуватись відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» з особливостями, визначеними Законом №4901-VI.
Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №4901-VI визначено, що заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника.
Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що виплата нарахованих (перерахованих) соціальних виплат за рішеннями суду здійснюється, зокрема, коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Черговість виконання судових рішень визначається датою їх надходження.
Статтями 21, 23, 25, 30 Бюджетного кодексу України визначено, що державна установа (організація), яка фінансується за рахунок коштів державного бюджету, відповідає за своїми зобов'язаннями лише при наявності відповідних бюджетних призначень, виділених виключно на ці цілі для погашення певної заборгованості.
Стаття 116 Бюджетного кодексу України визначає порушенням бюджетного законодавства порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме: взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України; здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України.
Згідно ст.87 Бюджетного кодексу України видатки на державні програми з соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюють у встановленому порядку за рахунок наявних надходжень до загального фонду державного бюджету в межах обсягів призначень, передбачених у Державному бюджеті України.
Тобто, відповідно до ст.23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Разом з тим, суд зазначає, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» установлено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” (далі - грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
У вказаному пункті також зазначено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у встановлених розмірах.
Тобто, Міністерство соціальної політики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які і здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Отже, визначений Кабінетом Міністрів України порядок передбачає, що виплату грошової допомоги до 5 травня, передбаченої ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проводить саме Міністерство соціальної політики через відповідні структурні підрозділи (районні органи соціального захисту населення та центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Оскільки грошова допомога до 5 травня є виплатою, яка фінансується з державного бюджету, відповідні кошти на звернення позивача не надходили від їх розпорядника Міністерства соціальної політики для виплати стягувачу, тому невиконання рішення суду в цій частині мало місце за поважних причин, які в силу діючого законодавства не залежать від позивача як місцевого органу соціального захисту.
Тобто, позивач, як боржник у виконавчому провадженні, вжив всі дії та конкретні заходи, спрямовані на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/1830/21, що підтверджується матеріалами справи.
Постанова державного виконавця про накладення штрафу не містить обґрунтувань щодо реальної можливості позивача сплатити стягувачеві суму перерахованої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік та умисного не вчинення цих дій.
Також, відповідачем не перевірено та не досліджено фактичного виконання позивачем рішення суду у справі №640/1830/21.
З огляду на викладене, судом враховується, що, як було зазначено вище, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути прийнята лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. При цьому визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.
Даний висновок узгоджується з практикою Верховного Суду, висловленою в постановах від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а, від 10.09.2019 у справі №0840/3476/18, від 19.08.2020 у справі №140/784/19.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно наданих до суду копій листів від Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат до відповідача вбачається, що останнього було повідомлено про повне фактичне виконання рішення суду у справі №640/1830/21.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Боярчука О.В. від 08.01.2024 ВП №71423312 про накладення штрафу на Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у розмірі 5100,00 грн.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своєї бездіяльності та прийнятих рішень.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вказане, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Боярчуком Олександром Владиславовичем від 08.01.2024 ВП №71423312 про накладення штрафу на Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у розмірі 5100,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.