ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" червня 2024 р. справа № 300/2954/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє представниця ОСОБА_2 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 п/с №926160814623 від 01.04.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківські області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10.01.1989 по 29.06.1989, з 07.07.1989 по 10.08.1989, з 01.08.2000 по 09.06.2001, з 12.03.2013 по 23.10.2013, з 29.10.2013 по 04.09.2014, з 28.11.2014 по 12.06.2015, з 31.07.2015 по 29.10.2015, з 11.11.2015 по 28.02.2017 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 з вкладишем в трудову книжку серії НОМЕР_2 та трудовою книжкою серії НОМЕР_3 з вкладишем в трудову книжку серії НОМЕР_4 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 28.02.2024 .
В обґрунтування позовних вимог представниця позивача зазначила, що позивачу призначено пенсію по інвалідності з 13.02.2013 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При досягненні пенсійного віку позивач 27.02.2024 звернувся із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком. За результатами розгляду звернення було надано відповідь, у якій зазначено, що до страхового стажу не враховано періоди роботи з 10.01.1989 по 29.06.1989 робота в колгоспі «Україна» Тисменицького району Івано-Франківської області, 07.07.1989 по 10.08.1989 робота різноробочим на зборі та упаковці фруктів, з 01.08.2000 по 09.06.2001 робота водієм мікроавтобуса в ЗАТ «ТК «ФЕРЕНС ІК», з 12.03.2013 по 23.10.2013, з 29.10.2013 по 04.09.2014, з 28.11.2014 по 12.06.2015, з 31.07.2015 по 29.10.2015, з 11.11.2015 по 28.02.2017 робота водієм автобуса регулярних перевезень міських пасажирських маршрутів у відділі експлуатації Державного унітарного підприємства м. москва «Мосгортранс» (філіал 14-й автобусний парк). Відтак, позивачу не було зараховано 4 роки 11 місяців 25 днів стажу роботи. У зв'язку із цим, позивач повторно звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою від 25.03.2024 про перерахунок пенсії та переведення на пенсію за віком із врахуванням неврахованого стажу. Однак, відповідачем було прийнято рішення №926160814623 від 01.04.2024 про відмову у проведенні перерахунку пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач не погоджується із таким рішенням відповідача, адже відповідно до його трудової книжки страховий стаж складає 32 роки 9 місяців 13 днів, який є достатнім для переведення його на пенсію за віком. Відтак, представниця позивача просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні)
На адресу суду 26.04.2024 надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача проти задоволення позову заперечив. Вказав, що рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 01.04.2024 №926160814623 позивачу відмовлено у проведенні перерахунку пенсії, оскільки згідно з наявними та доданими документами страховий стаж позивача становить 7 місяців 18 днів, що є не достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Щодо періоду роботи позивача з 10.01.1989 по 29.06.1989 представником зауважено, що такий не зарахований, оскільки в трудовій книжці відсутній запис, при цьому позивачем не надано жодних підтверджуючих довідок. Крім того, до загального страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.08.2000 по 09.06.2001, оскільки в індивідуальних відомостях позивача відсутня інформація про перебування позивача в трудових відносинах, нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків. Також представником відповідача зазначено, що позаяк позивач працював на території іноземної держави, за відсутності у ГУ ПФУ даних щодо сплати страхових внесків у такі періоди, як основної умови зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу, відсутності права ПФУ на отримання інформації з індивідуального особового рахунку застрахованої особи на території іноземної держави, підстави для зарахування періодів роботи з 12.03.2013 по 23.10.2013, з 29.10.2013 по 04.09.2014, з 28.11.2014 по 12.06.2015, з 31.07.2015 по 29.10.2015, з 11.11.2015 по 28.02.2017 в російській федерації до страхового стажу відсутні. Крім того, звернено увагу, що 01.01.2023 рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Від представниці позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що неповне зазначення назви підприємства в трудовій книжці не є підставою для неврахування такого періоду роботи позивача, оскільки на нього не покладено обов'язку заповнювати трудову книжку. Крім того, у трудовій книжці міститься відповідний запис про період роботи з 10.01.1989 по 29.06.1989 та з 07.07.1989 по 10.08.1989. Щодо сплати страхових внесків представниця зазначає, що застрахована особа не несе відповідальності за невиконання страхувальником своїх обов'язків стосовно сплати у повному обсязі внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і за неподання ним відомостей про застраховану особу до системи персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а отже відсутність такої інформації не є підставою для неврахування відповідного періоду у страховий стаж позивача. Також представниця позивача не погоджується із аргументами відповідача щодо припинення участі рф в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, адже стаж позивача набутий до ухвалення відповідного рішення.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію по інвалідності з 13.02.2013 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.59).
У зв'язку із досягненням пенсійного віку, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_5 від 14.04.2009, позивач звернувся із письмовим зверненням до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.18-19).
На адвокатський запит від 13.03.2024 №2024/03-13-1, за результатам розгляду вернення, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 19.03.2024 №0900-0202-8/16983 повідомило, що загальний страховий стаж позивача становить 37 років 02 місяці, в тому числі фактичний страховий стаж становить 27 років 7 місяців та додатковий стаж до сповнення пенсійного віку 09 років 6 місяців. Згідно трудової книжки не зараховано періоди роботи:
- з 07.07.1989 по 10.08.1989 - не зазначено назву організації в записі про прийом на роботу, що суперечить інструкції ведення трудових книжок, з 01.08.2000 по 09.06.2001 (ТОВ «Ференс і К» -відсутні дані СПОВ;
- з 10.01.1989 по 29.06.1989 (робота в колгоспі «Україна») оскільки відсутній запис в трудовій книжці, а додаткові підтверджуючі документи ОСОБА_1 не надавались;
- з 12.03.2013 по 23.10.2013, 29.10.2013-04.09.2014, 28.11.2014 по 12.06.2015, 31.07.2015 по 29.10.2015, 11.11.2015 по 28.02.2017 в ДП «Мосгортранс», оскільки відсутні первинні документи та відомості про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду.
Зазначено, що з 01.01.2023 російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (а.с.33).
25.03.2024 ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою до Головного упраління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01.04.2024 №926160814623, керуючись ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п. 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 №22-1, у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відмовлено (а.с. 37).
Позивач, в інтересах якого діє представниця, не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною 1статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 48 Кодексу законів про працю України визначає, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Нормами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» також встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за №22-1(надалі по тексту також - Порядок №22-1) встановлено перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком, серед яких, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року за №637.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі по тексту також - Порядок №637) згідно з пунктом 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, законодавець передбачає єдину підставу для того, щоб вимагати від особи додаткові документи - у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, в інших випадках - орган ПФУ зобов'язаний зарахувати стаж на підставі записів трудової книжки.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок №58 від 29 липня 1993 року.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, позивач подав до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи - трудову книжку.
З дослідження копії трудової книжки позивача від 01.09.1981 судом встановлено, що в ній вчинено запис №10, який свідчить про прийняття ОСОБА_1 10.01.1989 на роботу в цех допоміжних промислів в колгосп «Україна» Тисменицького району. Запис № 11 від 29.06.1989 здійснений про звільнення позивача за власним бажанням. Запис №12 про прийом на роботу відповідно до договору різноробочим на збір та пакування фруктів в 5 бригаду та запис №13 від 10.08.1989 про звільнення позивача за власним бажанням (а.с. 25-29).
Суд зазначає, що такі записи засвідчені підписами відповідальних працівників та скріплені печатками відповідних установ. Разом з тим, у записі про прийом №12 не зазначено назву організації.
Відповідно до п. 4 ст. 24 Закону України №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Діюча на час заповнення спірного запису Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, передбачала, що у випадку виявлення неправильного або неточного запису в трудовій книжці виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де був внесений такий запис (п. 2.5). Якщо таке підприємство ліквідоване, виправлення вносяться правонаступником, а випадку його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане ліквідоване підприємство (п.2.7) Виправлені відомості повинні повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У випадку втрати наказу або розпорядження або невідповідності їх роботі, яка фактично виконувалась , виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, які підтверджують виконання робіт ( п. 2.8). В розділах "Відомості про роботу", закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. При необхідності , наприклад, зміни запису відомості про роботу після вказівки відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться "Запис за № таким-то є недійсною (2.9)
Аналогічні приписи містить і Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства юстиції України за № 58 від 29 липня 1993р., яка діє на теперішній час. Так, п. 2.8 Інструкції № 58 встановлено, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Пунктом 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу, несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. У подальшому аналогічні норми встановлені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993.
Органи Пенсійного фонду можуть надавати допомогу у пошуку та зборі необхідних документів. Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставин, запропонувати позивачу надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Суд зазначає, що постановою Верховного Суду України від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 визначено, що відповідно до п.п. 1, 2, 27 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
У даному випадку орган ПФУ при наявності сумніву у стажі роботи заявника може спрямувати відповідний запит на підтвердження такого стажу роботи.
Також суд дійшов висновку, що виявлена відповідачем відсутність запису про назву організації не спростовує наявність і правове значення запису №12 про прийняття на роботу.
Суд виходить з того, що аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту. У цьому випадку, орган Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинний діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Крім того суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що записи про періоди роботи з 10.01.1989 по 29.06.1989 у трудовій книжці відсутні, оскільки це спростовується записом №10-11, які досліджені судом вище.
Відтак, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, а відсутність назви організації у внесеному записі №12 не може бути підставою для незарахування такого періоду роботи позивача до його страхового стажу, то періоди роботи з 10.01.1989 по 29.06.1989 та з 07.07.1989 по 10.08.1989 підлягають зарахуванню.
Щодо можливості зарахувати період з 01.08.2000 по 09.06.2001 до трудового стажу позивача, суд зазначає про таке.
У трудовій книжці від 01.09.1981 міститься запис №25 від 01.07.2000 про прийняття позивача на роботу водієм мікроавтобуса в ДП «Ференс і К», 05.01.2001 назва підприємства була змінена на ЗАТ «ТК «Ференс і К», про що свідчить запис №26, та відповідно до запису №27 позивача звільнено з 09.06.2001 за власним бажанням (а.с.27).
Відповідачами не спростовується факт роботи позивача у періоди з 01.08.2000 по 09.06.2001, спірним є факт несплати страхових внесків за такі періоди.
Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За змістом частин 1 - 3, 10, 12 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Згідно з частиною 11, 12 статті 9 вказаного Закону у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Отже, обов'язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника.
Застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.
Як зазначено судом вище, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник. Внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17) зробив висновок, згідно з яким, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Відтак, оскільки період роботи позивача з 01.08.2000 по 09.06.2001 підтверджений його трудовою книжкою, то повинен бути зарахований до страхового стажу ОСОБА_1 .
Щодо позовної вимоги зарахувати періоди роботи з 12.03.2013 по 23.10.2013, з 29.10.2013 по 04.09.2014, з 28.11.2014 по 12.06.2015, з 31.07.2015 по 29.10.2015, з 11.11.2015 по 28.02.2017, суд зазначає про таке.
Судом встановлено, що у вкладиші до трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 містяться записи №18-28, якими підтверджено періоди роботи позивача з 12.03.2013 по 23.10.2013, з 29.10.2013 по 04.09.2014, з 28.11.2014 по 12.06.2015, з 31.07.2015 по 29.10.2015, з 11.11.2015 по 28.02.2017 водієм автобуса регулярних міських пасажирських маршрутів у відділі експлуатації Державного унітарного підприємства міста Москва «Мосгортранс» (філіал 14-й автобусний парк) (а.с.23-24а).
Відтак, судом з'ясовано що спірні періоди трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, що не заперечується відповідачем, однак однією з підстав для відмови у зарахуванні зазначених періодів стало відсутність даних щодо сплати страхових внесків до пенсійного фонду російської федерації, з цього приводу суд зазначає про таке.
Так, Україна та російська федерація були учасниками Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, відповідно до статті 1 якої пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно зі статтею 6 цієї Угоди призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Відповідно до п.3 ст.6 Міжнародної Угоди від 15.04.1994 «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів» (дата набрання чинності для України: 22.08.1995) встановлено, що працівники користуються правами і виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування.
Згідно з ст.7 цієї Угоди оподаткування трудових доходів працівників Сторони працевлаштування здійснюється в порядку і розмірах, встановлених законодавством Сторони працевлаштування.
Згідно з ч.1 ст.13 Закону рф «Про трудові пенсії» (в редакції, чинній на період роботи в рф) встановлено, що при підрахунку страхового стажу періоди роботи і (або) іншої діяльності, які передбачені статтями 10 і 11 цього Федерального закону, підтверджуються документами, що видаються в установленому порядку роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами.
Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при призначенні пенсії.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах, зокрема, від 31.10.2018 у справі №459/955/15-а, від 27.02.2018 у справі № 361/4899/17, від 12.06.2018 у справі №686/4998/15.
Крім того, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, та, відповідно, це не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17.
Відтак, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 12.03.2013 по 23.10.2013, з 29.10.2013 по 04.09.2014, з 28.11.2014 по 12.06.2015, з 31.07.2015 по 29.10.2015, з 11.11.2015 по 28.02.2017 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо посилань відповідача що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, слід зазначити про таке.
Згідно з ч. 2 ст. 6 вказаної Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеної між Україною і росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Відповідно до абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Згідно зі ст. 12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993).
Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до 19.06.2023 Україна, як держава - учасниця Угоди, виконує зобов'язання, взяті відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Суд відхиляє посилання Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області на припинення рф в Угоді, оскільки вказані обставини стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Отже, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01.04.2024 за №926160814623 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком слід визнати протиправним.
Щодо позовної вимоги перевести, нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком з 28.02.2024 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, суд зазначає про таке.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 відповідно до умов статті 15.Ь під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Ураховуючи наведене, суд доходить висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження пенсійного органу, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача перевести, нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком з 28.02.2024.
Відтак, ураховуючи встановлені у справі обставини, для ефективного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне на підставі статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення, нарахування та виплату пенсії за віком з 28.02.2024 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, під час повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від. 25.03.2024, зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 10.01.1989 по 29.06.1989, з 07.07.1989 по 10.08.1989, з 01.08.2000 по 09.06.2001, з 12.03.2013 по 23.10.2013, з 29.10.2013 по 04.09.2014, з 28.11.2014 по 12.06.2015, з 31.07.2015 по 29.10.2015, з 11.11.2015 по 28.02.2017 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 з вкладишем в трудову книжку серії НОМЕР_2 та трудовою книжкою серії НОМЕР_3 з вкладишем в трудову книжку серії НОМЕР_4 .
Підсумовуючи наведене вище, суд доходить висновку, що позовні вимоги належать до часткового задоволення.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України)
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 , належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 775,17 грн (80%), понесення яких підтверджується квитанцією від 17.04.2024, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 п/с №926160814623 від 01.04.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківські області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 10.01.1989 по 29.06.1989, з 07.07.1989 по 10.08.1989, з 01.08.2000 по 09.06.2001, з 12.03.2013 по 23.10.2013, з 29.10.2013 по 04.09.2014, з 28.11.2014 по 12.06.2015, з 31.07.2015 по 29.10.2015, з 11.11.2015 по 28.02.2017 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 з вкладишем в трудову книжку серії НОМЕР_2 та трудовою книжкою серії НОМЕР_3 з вкладишем в трудову книжку серії НОМЕР_4 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківські області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) від 25.03.2024 про переведення, нарахування та виплату пенсії за віком з 28.02.2024.
У решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківські області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 775,17 (сімсот сімдесят п'ять гривень сімнадцять копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Гомельчук С.В.