ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" червня 2024 р. справа № 300/6022/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішення, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє представник адвокат Дрогомирецький Ігор Миколайович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці Держмитслужби (надалі, також - відповідач) про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206050/2023/000197 та рішення про коригування митної вартості товарів №UA206000/2023/000103/2 від 01.08.2023.
Позовні вимоги мотивовано тим, що декларацією про визначення митної вартості товару №23UA206050008182U1 було визначено митну вартість товару за основним методом визначення митної вартості - за ціною контракту. Для підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару позивачем було подано до митного органу пакет документів, визначених частиною 2 статті 53 Митного кодексу України. Однак, згідно оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA206000/2023/000103/2 від 01.08.2023, митна вартість імпортованих товарів не визначена за основним методом, а розраховувалась за резервним методом, у зв'язку з неподанням декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України. При цьому відповідачем зазначено про неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МК України) та методу 2б (ст. 60 МК України) з причин відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні), методу 2в (ст. 62 МК України) та методу 2г (ст. 63 МК України) з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД від 20.05.2023 № UA408020/2023/032952. Однак, з підвищенням митної вартості товару, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника, що відповідачем не було зроблено на думку позивача. На підставі вказаного, позивач просить суд визнати протиправними та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації та рішення про коригування митної вартості товарів.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.09.2023. Щодо заявлених позовних вимог представник заперечив, зокрема зазначив, що під час форматологічного контролю встановлено, що банківські платіжні документи від 02.03.2023 б/н та від 03.01.2023 б/н, які подані позивачем не засвідчені печаткою банку. Також позивачем до митного оформлення було подано експортну митну декларацію країни виробника №230220230023509615, яка не засвідчена митним органом. Крім того, в порушенні умов контракту позивачем при митному оформленні не надано митному органу специфікації, яка є невід'ємною частиною контракту. Натомість позивачем додатково подано цінову інформацію з джерел інтернет-ресурсу, звіт про оцінку майна від 07.06.2023 за №113/335. Під час аналізу вказаної цінової інформації було встановлено, що цінові характеристики зазначені в прас-листі не відповідають задекларованим відомостям в поданій митній декларації. Відтак, враховуючи, що використані декларантом відомості для цілей визначення митної вартості не підтверджені документально, відповідно пп. 2, 3 статті 58 МКУ застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 МКУ. Митна вартість не може бути визначена за другорядними методами (ст. 59 та 60 МКУ) по причині відсутності у митного органу інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, що були оформлені у митному відношенні у максимально наближений до дати оформлення період. При цьому, визначити митну вартість за другорядними методами (ст.62 МКУ) та (ст.63 МКУ) неможливо з причини відсутності у митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Таким чином, джерелом числового значення митної вартості: для товару №1 є ЕМД від 21.01.2023 №UA500500/2023/2020, від 06.02.2023 № UA 5050500/2023/3661, за якими оформлено ідентичні товари та складає 3,77 дол. США за кг; для товару №3 є ЕМД від №UA 100330/2023/137492, від 11.02.2023 № UA100330/2023/132961, за якими оформлено подібний товар, та складає 3,76 дол. США за кг. Враховуючи всі наведені обставини, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, а рішення про коригування митної вартості та картку відмови такими, що прийняті відповідно до закону та з урахуванням усіх обставин.
05.10.2023 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що оскаржувані рішення прийняті з формальних підстав, які не тягнуть за собою жодних правових, фінансових чи будь яких інших наслідків, а відповідачем не надано жодних належних чи допустимих доказів про приховування будь яких витрат чи про суперечливість в поданих при декларуванні документах. Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
11.04.2023 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) та компанією "Шанксі реджент воркс інк" (Китайська Народна Республіка” (Продавець) укладено зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу спортивного обладнання за №11042023 (а.с.38-43).
Відповідно до пункту 1.1. Договору, Продавець продає Покупцю спортивне обладнання (надалі "Товари") відповідно до Специфікації до цього договору. Специфікація є невід'ємною частиною цього договору.
Продавець надасть товари Покупцю на умовах, визначених у специфікації до цього Договору після отримання платежу Продавцем у сумі, визначеній у Специфікації до цього договору за товари відповідно до умов оплати, визначених у розділі 5 цього Договору (пункт 3.1.).
Поставка товарів здійснюється на умовах «FOB» (доставка вантажу, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до місця (Тяньцзінь, Китай) (“Порт призначення”) відповідно до правил Інкотермс 2010 (пункт 3.3.).
Умови оплати та порядок оплати для поставки Товарів визначені у Специфікації до цього Договору (пункт 5.1.).
Згідно з підпунктом 5.2 пунктом 5 Договору оплата здійснюється у доларах США за договором відповідно до специфікації до цього договору на банківський рахунок.
На виконання умов вищенаведеного договору на митну територію України відповідно до специфікації №SP11042023 від 12.04.2023 та інвойсу № AFI23002 від 23.05.2023 ввезено товари - штанга з гантелями (45 см, діаметр 28 мм, 1500 шт), W-подібна штанга (120 см, діаметр 28 мм, 1750 шт), пряма штанга (180 см, діаметр 28 мм, 600 шт), за фактурною вартістю 33650,90 доларів США (а.с.23-34, 37).
ФОП ОСОБА_1 27.07.2023, за допомогою брокера, для здійснення митного оформлення товару подано до Івано-Франківської митниці Держмитслужби електронну митну декларацію №23UA206050008182U1, згідно якої було визначено митну вартість товару за основним методом визначення митної вартості - за ціною контракту (а.с.44-46).
Разом із митною декларацією, митним брокером надано відповідачу документи для підтвердження митної вартості товару, зокрема:
- пакувальний лист (Packing list) Б/Н від 23.05.2023;
- рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) AFI23002 від 23.05.2023;
- автотранспортна накладна (Road consignment note) 407886 від 25.07.2023;
- сертифікат про походження товару (Certificate of origin) 23С1401А0144/00046 від 25.05.2023;
- банківський платіжний документ, що стосується товару SWIFT Б/Н від 17.05.2023;
- декларація митної вартості 27775 від 07.08.2023;
- банківський платіжний документ, що стосується товару Б/Н від 18.04.2023;
- банківський платіжний документ, що стосується товару Б/Н від 09.07.2023;
- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №LS-4497904 від 25.07.2023;
- висновок про вартісні характеристики товару підготовлений спеціалізованою експертною організацією 113/ від 21.07.2023;
- доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) (специфікація) №SP 11042023 від 12.04.2023;
- зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі- продажу, стороною якого є виробник товару, що декларується, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ними посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № 11042023 від 11.04.2023;
- договір про надання послуг митного брокера №22/03/2021 від 22.03.2021;
- інший некласифіковані документи (1 справа №300/8441/21) від 22.12.2022;
- інший некласифіковані документи (2 справа №300/8441/21) від 22.12.2022;
- інший некласифіковані документи (З справа №300/8441/21) від 22.12.2022;
- інший некласифіковані документи, інтернет ресурс ціна від 23.06.2023;
- інший некласифіковані документи, №UA206000-0018-2023 від 21.06.2023;
- інший некласифіковані документи, пров. №А/857/4203/23 від 03.05.2023;
- інший некласифіковані документи, сертифікат 20230416-1808-1 від 23.05.2023;
- копія митної декларації країни відправлення №23PL445010NS61KPC5 від 25.07.2023.
Подання вищенаведених документів відповідач не заперечує.
Згідно повідомлення відповідача від 28.07.2023 під час митного оформлення, у зв'язку з перевіркою наявної інформації та з метою підтвердження числових значень складових митної вартості, відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України позивачу запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості: висновки про вартісні характеристики підготовлені спеціалізованими експертними організаціями (а.с.117,119).
За наслідком процедури консультацій посадовими особами Івано-Франківської митниці Державної митної служби України відмовлено в митному оформленні (випуску) товарів з причин коригування митної вартості. Вказану відмову оформлено карткою відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206050/2023/000197 від 01.08.2023 (а.с.20-22).
Згідно мотивувальної частини оскаржуваної Картки "Митна вартість імпортованого товару не може бути визнана у зв'язку з невідповідністю вимогам пунктів а) та 6) статті VTT ГАТТ. У митного органу виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість даних товарів нижча від подібних і аналогічних товарів митне оформлену яких здійснено. Відповідно до ч. 3 ст. 53 МКУ декларанту виставлена вимога про надаймо додаткових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана: якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування транспортні (перевізні) документи, а також висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями. Наданий висновок ДП Держзовнішінформ від 21.07.2023 №113/470 не стосується оцінюваного товару. Проведено консультації з декларантом згідно зі ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причин відсутності в митному органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст. 63 МКУ) з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в органу доходів і зборів. Митний кодекс України від 13.03.2012 року N94495-VI розділ III. Джерелом інформації для визначення митної вартості використано цінову пропозицію щодо продажу подібного товару за МД від 20.05.2023 N9UA408020/2023/032952 "Інвентар для занять Фізкультурою, атлетикою, гімнастикою, Гриф для штанги з металу - 8 шт, Гриф для штанги з металу - 3 шт". Коригування не здійснювалося. Визначена митна вартість на рівні 3,76 дол. США/кг."
У зв'язку із вищенаведеним, здійснено коригування митної вартості товарів та прийнято оскаржуване рішення №UA206000/2023/000103/2 від 01.08.2023, яким визначено митну вартість товарів за резервним методом (стаття 64 Митного кодексу України).
В мотивувальній частині рішенні (графа 33) визначено обставини прийняття оскаржуваного рішення та джерела інформації, що використовувались митним органом для визначення митної вартості зазначені ті ж самі що й в Картці відмови (а.с.18-19).
Позивач на підставі оскаржуваного Рішення від 01.08.2023 подав декларацію № №23UA206050008461U5, в графі 43 якої метод визначення митної вартості позначив "6", при цьому в графі 47 нарахування платежів визначив із скоригованих відповідачем показників (а.с.50).
Не погоджуючись з відмовою відповідача у прийнятті митної декларації та коригування митної вартості товару, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права шляхом визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України №4495-VІ від 13.03.2012 (надалі, також - МК України, Кодекс).
Частиною 1 статті 7 Митного кодексу України, встановлено порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.
Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (пункт 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України).
Згідно частин 1, 2, 3 статті 318 Митного кодексу України, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.
Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України.
Митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю, порядок подання документів та відомостей, необхідних для митного контролю та форми митного контролю регулюються статтями 334, 335, 336 Митного кодексу України.
Митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (пункт 23 частини 1 статті 4 Митного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно з частиною 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина перша статті 257 Митного кодексу України).
Статтями 49, 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частинами 4 та 5 статті 58 МК України и також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з частиною 1 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частини 1 та 2 статті 52 МК України).
Частинами 1 та 2 статті 53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1)декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2)зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3)рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6)транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8)якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина 1 статті 368 Митного кодексу України).
З аналізу частин 1 та 2 статті 53 МК України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
В силу положень частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями частини 3 статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI Про внесення змін до Закону України “Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур”, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.
Частиною 3 статті 53 МК України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4)виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Як визначено частиною 1 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 1 статті 58 МК України визначено умови, за яких застосовується метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. В частині другій цієї статті передбачено, коли такий метод не застосовується. А саме: метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, в силу правового регулювання частини 4 і 5 статті 58 МК України, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Порядок визначення митної вартості за резервним методом регламентований положеннями статті 64 МК України.
Так, згідно зі статтею 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митний орган досліджує документи стосовно усіх товарів, які переміщуються через митний кордон, на предмет перевірки правильності визначення митної вартості, у тому числі якщо декларант самостійно визначає митну вартість за резервним методом. Виключно висновки, що ґрунтуються на дослідженні документів, доданих до митної декларації, можуть бути підставою для витребування додаткових документів. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині 3 статті 53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі.
Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
При цьому, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі №809/946/17.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.
Як встановлено судом, декларантом в інтересах позивача, подано до відповідача декларацію №23UA206050008182U1, згідно якої було визначено митну вартість товару за основним методом визначення митної вартості - за ціною контракту та надано документи для підтвердження заявленої митної вартості при здійсненні митного оформлення, а саме: пакувальний лист (Packing list) Б/Н від 23.05.2023; рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) AFI23002 від 23.05.2023; Автотранспортна накладна (Road consignment note) 407886 від 25.07.2023; сертифікат про походження товару (Certificate of origin) 23С1401А0144/00046 від 25.05.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару Б/Н від 18.04.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару Б/Н від 09.07.2022; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №LS-4497904 від 25.07.2023; висновок про вартісні характеристики товару підготовлений спеціалізованою експертною організацією, довідка держзовнішінформ №113 від 21.07.2023; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) (специфікація) №SP 11042023 від 12.04.2023; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товару, що декларується, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ними посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № 11042023 від 11.04.2023; договір про надання послуг митного брокера №22.03.21 від 22.03.2021; інший некласифіковані документи (1 справа №300/8441/21) від 22.12.2022; інший некласифіковані документи (2 справа №300/8441/21) від 22.12.2022; інший некласифіковані документи (З справа №300/8441/21) від 22.12.2022; інший некласифіковані документи, інтернет ресурс ціна від 23.06.2023; інший некласифіковані документи, №UA206000-0018-2023 від 21.06.2023; інший некласифіковані документи, пров. №А/857/4203/23 від 03.05.2023; інший некласифіковані документи, сертифікат 20230416-1808-1 від 23.05.2023; копія митної декларації країни відправлення №23PL445010NS61KPC5 від 25.07.2023.
На думку суду, подані декларантом відповідно до частини 2 статті 53 МК України документи є вичерпними та підтверджують усі складові митної вартості за першим (основним) методом, містять усі необхідні реквізити сторін: продавця - Shanxi Regent Works Inc. ("СN", Китайська Народна Республіка) та покупця - ФОП ОСОБА_1 , особисті підписи, а також відтиск печатки фірми (нерезидента) продавця. Окрім цього, такі документи містять детальний опис товару, який дає можливість ідентифікувати його, а також кількість та ціну товару.
Суд зазначає, що банківський платіжний документ, що стосується товару Б/Н від 18.04.2023, банківський платіжний документ, що стосується товару Б/Н від 09.07.2022, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №LS-4497904 від 25.07.2023, висновок про вартісні характеристики товару підготовлений спеціалізованою експертною організацією, довідка держзовнішінформ №113 від 21.07.2023, доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) (специфікація) №SP 11042023 від 12.04.2023 та митна декларація країни відправлення №23PL445010NS61KPC5 від 25.07.2023, які стосуються товару, підтверджують факт виконання покупцем зобов'язання щодо оплати за товар, що відповідає правовій природі договору-купівлі продажу та реальному характеру його виконання.
При цьому, ряд документів, а саме: пакувальний лист (Packing list) Б/Н від 23.05.2023, рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) AFI23002 від 23.05.2023 і Автотранспортна накладна (Road consignment note) 407886 від 25.07.2023, відображають інформацію про одну поставку по вищевказаному договору, яка і є предметом дослідження у спірних правовідносинах, та по якій 23.08.2022 мало місце оформлення митної декларації №UA206050/2022/010995.
Відтак, вказаними документами підтверджується, що вартість оцінюваного товару становить 33650,90 дол. США, двома банківськими платежами за товар по рахунку-фактурі (інвойс) (Commercial invoice) AFI23002 від 23.05.2023, що проведено 18.04.2023 на суму 10095,27 дол. США та 09.05.2023 на суму 23555,63 дол. США.
Відтак, аналіз змісту вищевказаних документів, свідчить про те, що вони містять всі реквізити, необхідні для ідентифікації придбаних ФОП ОСОБА_1 товарів, та підтверджує заявлену митну вартість ввізного товару.
Крім того, відповідач не довів наявності розбіжностей у документах, поданих позивачем, також не довів ознак підробки в них або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.
Таким чином, суд зазначає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України, а також на вимогу митного органу, на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною контракту було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною 2 статті 53 Митного кодексу України.
При вирішенні спору суд також враховує, що застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
За змістом пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товару, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 червня 2012 року за №883/21195), у рішенні про коригування митної вартості зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. Посилання на використання цінової бази ЄАІС Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2019 року у справі №825/648/17.
Разом з тим, у спірному рішенні митний орган лише вказав номер та дату митної декларації, на основі якої було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим.
На думку суду, відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.
Щодо митної декларації від 20.05.2023 UA408020/2023/032952, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваного товару, то суд зазначає, що із вказаного відстеження неможливо зробити висновок, чи здійснено пошук аналогічного, чи ідентичного товару, в тому числі за фактичними обставинами, так як відповідачем обрано країну походження Польща, не зважаючи на те, що товар заявлений позивачем до розмитнення завезений з Китайської Народної Республіки.
При цьому, за спірним митним оформлення позивач декларував три предмети (товари), які частинами спортивних снарядів та спорядження, зокрема, штанга з гантелями (45 см, діаметр 28 мм, 1500 шт), W-подібна штанга (120 см, діаметр 28 мм, 1750 шт), пряма штанга (180 см, діаметр 28 мм, 600 шт), в той же час, як свідчить графа 31 митної декларації від 20.05.2023 UA408020/2023/032952 в іншому (порівнюваному) випадку здійснювалося митне оформлення готових, повністю укомплектованих виробів та зовсім інших товарів.
Не знайшли свого підтвердження доводи відповідача про ненадання специфікацій до договору, оскільки при декларуванні митному органу та при зверненні до суду позивачем було подано доповнення до зовнішньоекономічного договору, специфікація SP1104223 від 12.04.2023.
Щодо доводів відповідача про необхідність надання при декларуванні коносаменту, то суд зазначає, що у митній вартості товару врахована вартість морського перевезення та підтвердження чого надано рахунок від 25.07.2023 № LS-4497904.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що при коригуванні митної вартості задекларованого позивачем товару митницею безпідставно використано як джерело інформації митну декларацію від 20.05.2023 UA408020/2023/032952, оскільки товари, згідно такої декларації поставлені з іншої держави, на інших умовах поставки, ніж у позивача, а отже не можна вважати їх ідентичними або подібними (аналогічними) товарами.
Інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містили всі числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які чітко ідентифікували товар та містили об'єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів за ціною договору, водночас митниця не довела наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого товару та протиправність оскаржуваного рішення про таке коригування.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Таким чином, наслідком вказаних протиправних дій відповідача є безпідставне, в порушення статті 58 МК України, здійснення відповідачем визначення митної вартості імпортованого транспортного засобу не за ціною договору як основним методом, а із застосуванням резервного методу, який застосовано без достатніх на те підстав.
З урахуванням усіх вищенаведених обставин та висновків суду, оскаржуване рішення про коригування заявленої митної вартості товару, в порушення пунктів 1-4 частини 2 статті 55 МК України, не містить:
- належного обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
- належного обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідач, приймаючи оскаржувані картку та рішення діяв не на підставі законів України, а також без урахування усіх обставин.
Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA206000/2023/000103/2 від 01.08.2023 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206050/2023/000197 від 01.08.2023, є протиправними та такими, що підлягають до скасування.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
В зв'язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За визначенням частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно платіжних доручень №181, №182 від 10.08.2023 позивачем сплачено судовий збір у сумі 5368,00 грн, за подання до суду даного адміністративного позову, які за наслідками розгляду справи підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
В свою чергу, у відповідності до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що представник позивача згідно клопотання про відшкодування судових витрат, вказав про необхідність стягнення із відповідача понесених витрат на правову допомогу в розмірі 7000, 00 грн.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.
За змістом пункту 1 частини 3статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, поряд з іншим, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Окрім зазначеного, частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи(частина 5ст. 134 КАС України).
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн подано:
- договір №2022/26 від 18.10.2022 про надання професійної правничої допомоги, укладений між адвокатом Дрогомирецьким І.М. та ФОП ОСОБА_1 (а.с.58-60);
- ордер на надання правової допомоги серії АТ №1049132 від 01.09.2023 (а.с.61);
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ІФ № 001503 від 10.04.2019 (а.с.57);
- копію акта приймання-передачі послуг від 06.10.2023 за договором про надання професійної правничої допомоги №2022/26 від 18.10.2022 (а.с.132);
- платіжна інструкція №191 від 09.10.2023 про сплату за послуги за договором про надання професійної правничої №2022/26 від 18.10.2022 в сумі 7000,00 грн, отримувач - ОСОБА_2 (а.с.133).
Відтак, позивачем надані належні докази про понесення останнім витрат на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн, що дає підстави для вирішення судом питання необхідності відшкодування таких витрат.
В свою чергу, суд звертає увагу, що представником відповідача подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги заперечення щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката складності справи та виконаних адвокатом робіт, згідно яких останній просить суд відмовити задоволенні заяви про стягнення понесених витрат на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн оскільки вартість понесення таких не є доведеною та співмірною.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 року №5076-VI (далі Закон №5076-VI).
Згідно з положеннями статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Лавентс проти Латвії (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
В зв'язку із наведеним, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 7000,00 грн, є не співмірною із складністю цієї справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим часом на надання таких послуг.
При цьому, суд звертає увагу на те, що Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість аналогічних справ за предметом спору адміністративних справ незначної складності, які могли бути використані представником позивача як правові позиції суду під час підготовки позовної заяви та значно спростили процес та час, затрачений на її написання та визначення обсягу необхідних доказів у справі.
Крім того, адвокат Дрогомирецький І.М. неодноразово надавав правничу допомогу ФОП ОСОБА_1 при судовому оскарженні аналогічних рішень органів митниці при поставці аналогічних товарів від того ж постачальника (адміністративні справи: №№300/5185/22, 300/5110/22, 300/769/23, 300/770/23), що значно спрощує роботу адвоката з підготовки заяв по суті справи та збору доказів у цій справі.
Також, суд зазначає, що зібрані представником позивача та подані суду докази не становили значний обсяг та в своїй основі складалися з тих самих документів, які були долучені позивачем митному органу в процесі митного оформлення товару.
Відтак, суд вважає справедливим можливе відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн, які також підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Також, згідно позовної заяви представник позивача просив суд стягнути з відповідача 1800,00 грн витрат на послуги з перекладу ФОП ОСОБА_3 на замовлення позивача з англійської та з китайської на українську мову.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, пункт 3 частини 3 статті 132 КАС України, серед іншого, відносить витрати пов'язанні із залученням перекладача.
Спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов'язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків (частина 3 статті 137 Кодексу).
Згідно з частинами 6, 7 статті 137 КАС України, розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до пункту 1 частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Верховний Суд в постанові від 31.03.2020 за результатом розгляду справи №160/7049/19 зазначив:
"…Склад та розмір витрат, пов'язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має з'ясувати, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, тощо…".
З огляду на зміст акту приймання-передачі виконаних робіт складений ФОП ОСОБА_3 та позивачем від 25.08.2023, який долучений до позовної заяви, здійснено переклад з англійської мови на українську мову документів: рахунок -інвойс від 23.05.2023 № AF123002 (1 аркуш - 250 грн), пакувальний/ваговий лист від 23.05.2023 (1 аркуш - 250 грн), банківський рахунок від 09.05.2023 (1 аркуш - 300 грн), банківський рахунок від 18.04.2023 (1 аркуш - 300 грн), а також з китайської мови на українську мову документу: транзитний супровідний документ № MRN23PL445010NS61KPC5 (1 аркуш - 700 грн)(а.с. 53).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено на користь ФОП ОСОБА_3 1800, 00 грн за переклад документів. Вказане підтверджується платіжною інструкцією №185 від 25.08.2023 з призначенням платежу: “Оплата за переклад документів” (а.с. 54).
З матеріалів справи вбачається, що переклад документів замовлений позивачем безпосередньо при підготовці позову до суду та наданий суду з метою доведення своєї позиції.
Так, частиною 4 статті 161 КАС України визначено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Разом з цим, відповідно до статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтею 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 1 статті 94 КАС України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Водночас подання учасником справи письмових доказів, викладених іноземною мовою без долучення належним чином оформленого перекладу таких документів не може вважатися поданням належних та достовірних доказів, оскільки суд не володіє мовою, якою складені такі документи, а тому не має можливості, встановити інформацію щодо предмета доказування та дійсні обставини справи.
Частина письмових доказів у цій справі викладена іноземними мовами, зокрема, англійською та польською, за відсутності перекладу яких є неможливим встановлення обставин, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зважаючи на викладене, суд вважає помилковими викладені у відзиві на позов доводи представника відповідача стосовно того, що предмет доказування у цій справі та встановлення обставин не потребували залучення послуг перекладача.
Понесені позивачем витрати на оплату ФОП ОСОБА_4 послуг з перекладу документів в розмірі 1800,00 грн безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи.
Таким чином, на переконання суду, розмір витрат на оплату послуг перекладача в сумі 1800,00 грн є співмірним із складністю відповідних послуг, її обсягом та підтверджується відповідними документами.
Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню витрати на послуги з перекладу документів у розмір 1800,00 грн.
Понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, які підлягають розподілу за результатами розгляду цієї справи, матеріали справи не містять.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA206000/2023/000103/2 від 01.08.2023 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206050/2023/000197 від 01.08.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971364) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 5368 (п'ять тисяч триста шістдесят вісім) гривень 00 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971364) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок та судові витрати на послуги з перекладу документів в розмірі 1800 (одна тисяча вісімсот) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
відповідач - Івано-Франківська митниця Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005).
Суддя Микитин Н.М.