19 червня 2024 року м. Житомир справа № 240/28550/22
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, у якому просить:
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати йому державної пенсії, починаючи з 01.10.2020 року щомісячно, згідно ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із розрахунку 6 мінімальних пенсій за віком, встановленої в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України про Державний бюджет України на момент виплати - неправомірною;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області шкоду, завдану бездіяльністю органу владних повноважень у сумі 1164552 грн. як перерахунок державної пенсії, починаючи з 01.10.2020 року щомісячно, згідно ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із розрахунку 6 мінімальних пенсій за віком, встановленої в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України про Державний бюджет України на момент виплати.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 08.04.2011 року його позов у справі №2-а-877/11 задоволено. Зокрема, зобов'язано Управління Пенсійного фонду в Корольовському районі м. Житомира Житомирської області провести перерахунок його державної пенсії, визначити розмір та виплатити заборгованість, яка утворилась, внаслідок неправильного обчислення починаючи з 01.10.2010 року, а також проводити щомісячно виплату державної пенсії згідно ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із розрахунку 6 мінімальних пенсій за віком, встановленої в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України про Державний бюджет України момент виплати. Вважає, що пенсійний орган не виконав рішення всупереч його чіткому змісту про нарахування доплати згідно ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із розрахунку 6 мінімальних пенсій за віком, встановленої в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України про Державний бюджет України момент виплати, що свідчить про порушення належного виконання рішення суду та має наслідком спричинення йому шкоди, завданої бездіяльністю органу владних повноважень у сумі 1164552 грн.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зауважив, що відсутність у Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повноважень щодо виплати пенсії (виплати заборгованості на виконання рішення) унеможливлює притягнення до відповідальності шляхом стягнення коштів.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 08.04.2011 року позов ОСОБА_1 у справі №2-а-877/11 задоволено. Зокрема, зобов'язано Управління Пенсійного фонду в Корольовському районі м. Житомира Житомирської області провести перерахунок його державної пенсії, визначити розмір та виплатити заборгованість, яка утворилась, внаслідок неправильного обчислення починаючи з 01.10.2010 року, а також проводити щомісячно виплату державної пенсії згідно ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із розрахунку 6 мінімальних пенсій за віком, встановленої в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України про Державний бюджет України момент виплати.
За результатами розгляду звернення позивача з питання виконання рішення суду у справі №2-а-877/11, листом від 28.11.2022 пенсійний орган повідомив про те, що рішення суду у справі №2-а-877/11 виконано у повному обсязі та проведено перерахунок основної та додаткової пенсії у розмірах передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.10.2010 по 22.07.2011. Погашення заборгованості за рішеннями суду, які ухвалено до 01.01.2013 здійснюється у порядку, перебаченому постановою КМУ від 03.09.2014 №440 "Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою".
Позивач вважаючи, що пенсійний орган не виконав рішення всупереч його чіткому змісту про нарахування доплати згідно ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що свідчить про порушення належного виконання рішення суду та має наслідком спричинення йому шкоди, завданої бездіяльністю органу владних повноважень у сумі 1164552 грн., звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених прав.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає таке.
Згідно з частиною п'ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.
Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.
Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).
У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.
За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom).
Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зміст адміністративної юстиції ефективний судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах.
Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС України.
Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.
За правилами частини першої статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина друга статті 370 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Як зазначено вище, постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 08.04.2011 року позов ОСОБА_1 у справі №2-а-877/11 задоволено. Зокрема, зобов'язано Управління Пенсійного фонду в Корольовському районі м. Житомира Житомирської області провести перерахунок його державної пенсії, визначити розмір та виплатити заборгованість, яка утворилась, внаслідок неправильного обчислення починаючи з 01.10.2010 року, а також проводити щомісячно виплату державної пенсії згідно ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із розрахунку 6 мінімальних пенсій за віком, встановленої в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України про Державний бюджет України момент виплати.
Вказаним вище судовим рішенням вирішено питання щодо зобов'язання пенсійного органу провести перерахунок його державної пенсії, визначити розмір та виплатити заборгованість, яка утворилась, внаслідок неправильного обчислення починаючи з 01.10.2010 року, а також проводити щомісячно виплату державної пенсії згідно ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із розрахунку 6 мінімальних пенсій за віком, встановленої в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України про Державний бюджет України момент виплати.
Верховний Суд України у своїх постановах від 23.04.2012 №21-239а11 та від 19.03.2013 № 21-53а13 вказав, що оскільки з самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк.
У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.
Велика Палата Верховного Суду в межах розгляду зразкової справи №240/4937/18, розглядаючи заяву про роз'яснення судового рішення, в ухвалі від 24.06.2020 зазначила:
«Вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суди, у разі відсутності спору про право особи на отримання такої доплати або встановлення такого права в судовому порядку, не мають підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві»;
«У разі зміни чинного законодавства України, яким регулюються питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач повинен керуватися нормами законів, чинних на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини першої статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Суд звертає увагу на те, що у разі, якщо рішення суду у справі №№2-а-877/11 не виконується пенсійним органом, чи пенсійний орган у певний час припинив нарахування та виплату вже присудженої пенсії, то позивач має право на звернення до суду із заявою у порядку статті 383 КАС України.
Обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право позивача, яке вже відновлене рішенням суду в іншій справі.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Питання щодо розподілу судових витрат, у порядку статті 139 КАС України, не підлягає вирішенню.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 19 червня 2024 року.
Суддя Р.М.Шимонович