Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 червня 2024 року Справа№200/2877/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення від 29.04.2024 року № 184150013598, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.04.2024 № 184150013598 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 з 23.05.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за його заявою від 22.04.2024 року, зарахувавши при цьому до пільгового підземного стажу з повним робочим днем під землею, який дає право на пенсію згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи позивача з 17.07.1989 року по 07.12.1989 року, з 30.01.1992 року по 05.02.1997 року - учнем гірничомонтажника з повним робочим днем під землею, з 06.02.1997 року по 19.04.1997 року - гірничомонтажником з повним робочим днем під землею на шахті «Родіна» Виробничого об'єднання «Первомайськвугілля» та період проходження строкової військової служби з 23.12.1989 року по 29.12.1991 року, а також до загального страхового стажу періоди отримання допомоги по безробіттю з 11.02.2010 року по 06.02.2011 року, з 11.04.2014 року по 16.10.2014 року, з 21.04.2015 року по 10.07.2015 року, з 27.04.2016 року по 12.10.2016 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 184150013598 від 29.04.2024 року йому було відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах, у зв'язку із недостатністю пільгового стажу.
Отже, позивач не згоден із даним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
15 травня 2024 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Представник відповідача надав суду відзив на позов ОСОБА_1 , в якому зазначив, що За матеріалами електронної пенсійної справи страховий стаж складав 27 років 05 місяців 06 днів, в тому числі стаж роботи на пільгових умовах за Списком № 1 відсутній.
До страхового стажу позивача не зараховано: періоди отримання допомоги по безробіттю згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 03.12.2001 року з 11.02.2010 року по 06.02.2011 року, з 11.04.2014 року по 16.10.2014 року, з 21.04.2015 року по 10.07.2015 року, з 27.04.2016 року по 12.10.2016 року, оскільки відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
До пільгового стажу не зараховано: періоди роботи за Списком № 1 згідно пільгових довідок № 128 (3 екземпляри) від 23.04.2012 року з 23.06.1989 року по 16.07.1989 року, з 17.07.1989 року по 07.12.1989 року, з 30.01.1992 року по 31.01.1992 року, з 01.02.1992 року по 01.07.1992 року, з 02.07.1992 року по 09.09.1992 року, з 10.09.1992 року по 09.06.1993 року, з 30.06.1993 року по 01.07.1996 року, з 13.07.1996 року по 05.02.1997 року, з 06.02.1997 року по 19.04.1997 року на шахті «Родіна» ДП «Первомайськвугілля», ЄДРПОУ 32320594, оскільки довідка видана підприємством, яке знаходиться станом на 24.02.2022 року на тимчасово окупованій території (місто Первомайськ Луганської області), на час звернення позивача у підприємства змінилися керівник та місце реєстрації підприємства (місто Гірське Попаснянський район Луганська область). Довідки пільгового характеру потребують зустрічної перевірки підприємства щодо підстав видачі.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058, в зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області 29.04.2024 року прийнято рішення №184150013598 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Щодо вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити позивачу пенсію, представник відповідача зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області. Орган ПФУ, який первинно розглядав заяву, в подальшому не має доступу до електронної пенсiйної справи, i у випадку зобов'язання його судом вчинити певнi дiї, як то зарахувати певнi перiоди до стажу, повторно розглянути заяву або призначити пенсію, цей орган позбавлений можливостi вчинити такi дії внаслiдок вiдсутностi доступу до електронної пенсiйної справи. Рiшення суду в такому випадку буде неможливо виконати.
Отже, представник відповідача вважає, що оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області не допущені порушення при здійсненні владних повноважень відносно позивача, то підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.
Представник позивача надав суду відповідь на відзив, в якому крім іншого вказав на те, що оскільки трудова книжка має всі належні записи про трудову діяльність позивач не був зобов'язаний надавати відповідачу будь-які інші додаткові документи для підтвердження свого стажу, а відповідач, відповідно, не мав права вимагати такі додаткові документи.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 .
Позивач є внутрішньо переміщеною особи та проживає у м. Охтирка Сумської області, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 5920-5003176239 від 19.03.2024 року та перебуває на обліку у Головному управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
22 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, який уповноважений розглянути подану заяву ОСОБА_1 .
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій від 29 квітня 2024 року № 184150013598 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком (на пільгових умовах за Списком № 1) відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового пільгового стажу.
Як вбачається зі спірного рішення, страховий стаж ОСОБА_1 станом на день звернення становив: 27 років 05 місяців 06 днів. Пільговий стаж роботи за Списком № 1 відсутній.
Відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано: періоди отримання допомоги по безробіттю згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 03.12.2001 року з 11.02.2010 року по 06.02.2011 року, з 11.04.2014 року по 16.10.2014 року, з 21.04.2015 року по 10.07.2015 року, з 27.04.2016 року по 12.10.2016 року, оскільки відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. До пільгового стажу не зараховано: періоди роботи за Списком № 1 згідно пільгових довідок № 128 (3 екземпляри) від 23.04.2012 року з 23.06.1989 року по 16.07.1989 року, з 17.07.1989 року по 07.12.1989 року, з 30.01.1992 року по 31.01.1992 року, з 01.02.1992 року по 01.07.1992 року, з 02.07.1992 року по 09.09.1992 року, з 10.09.1992 року по 09.06.1993 року, з 30.06.1993 року по 01.07.1996 року, з 13.07.1996 року по 05.02.1997 року, з 06.02.1997 року по 19.04.1997 року на шахті «Родіна» ДП «Первомайськвугілля», ЄДРПОУ 32320594, оскільки довідка видана підприємством, яке знаходиться станом на 24.02.2022 року на тимчасово окупованій території (місто Первомайськ Луганської області), на час звернення позивача у підприємства змінилися керівник та місце реєстрації підприємства (місто Гірське Попаснянський район Луганська область). Довідки пільгового характеру потребують зустрічної перевірки підприємства щодо підстав видачі.
Отже, спірним питаннями даної справи є законність відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах та правильність обрахуванням його пільгового та страхового стажу.
Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Суд враховує, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону № 1058-ІV).
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначені Законом України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).
Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону № 1058-ІV персоніфіковані відомості, внесені до персональної електронної облікової картки застрахованої особи, зберігаються в Пенсійному фонді протягом усього життя цієї особи, а після її смерті - протягом 75 років на паперових носіях та/або в електронній формі за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форм документа.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 Закону № 1058-ІУ відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду серед іншого для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VI) визначено:
Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб (пункт 1).
Пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом (пункт 7).
Статтею 14-1 Закону № 2464-VІ визначено, що Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов'язані забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру та здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру. Такі обов'язки Пенсійного фонду кореспондуються з нормами Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року № 10-1 (далі - Положення 10-1).
За приписами ч. 1 ст. 16 Закону № 2464-VI, Державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В силу ч. 2 ст. 16 Закону № 2464-VI Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб.
Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (абзац другий ч. 3 ст. 16 Закону № 2464-Vl).
Частиною 1 статті 20 Закону № 2464-VI визначено, що Реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону.
Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону № 2464-VI на кожну застраховану особу заводиться персональна електронна облікова картка.
Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб визначає Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року № 10-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 року № 8-1) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення № 8-1).
Пунктом 4 розділу І «Загальні положення» Положення № 8-1 визначено, що Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.
Реєстр застрахованих осіб забезпечує: облік застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 5 розділу І «Загальні положення» Положення № 8-1).
У відповідності до п. 1 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 8-1 Реєстр застрахованих осіб складається з облікових карток, які включають дані, визначені частиною третьою статті 20 Закону та частиною третьою статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з п. 2 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 8-1 до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 3 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 8-1 визначено, що відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Абзацами другим, третім п. 4 розділу IV № 8-1 Положення передбачено, що у разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили. Внесення змін до відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі наказу керівника відповідного органу у десятиденний строк після надходження (надання особою) рішення суду.
Суд враховує, що наявність у системі персоніфікованого обліку (Реєстрі застрахованих осіб) відомостей про періоди трудової діяльності застрахованих осіб у подальшому є підставою для призначення та здійснення пенсійних виплат. В свою чергу, відсутність у Реєстрі відповідної інформації призводить до порушення права застрахованої особи на одержання виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Факт отримання допомоги по безробіттю згідно трудової книжки з 11.02.2010 року по 06.02.2011 року ( записи №№ 18, 19), з 11.04.2014 року по 16.10.2014 року (записи №№ 22, 23), з 21.04.2015 року по 10.07.2015 року (записи №№ 26, 27), з 27.04.2016 року по 12.10.2016 року (записи №№ 30, 31) підтверджений відповідними записами у трудовій книжці ОСОБА_1 серії № НОМЕР_2 .
Стаття 46 Конституції України, статті 22 Загальної декларації прав людини, стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, стаття 23 Європейської соціальної хартії (переглянутої) закріплюють право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Суд зазначає, що неналежний порядок видачі або заповнення документів з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Поряд з цим, слід зазначити, що у відповідності до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Cтаттею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також, зокрема, а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до пункту 1 статті 31 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року № 803-XII (чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги) безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Згідно з підпунктом «з» пункту 1 статті 30 Закону України «Про зайнятість населення» виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.
Приписами пункту «ж» частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.
Так, пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 року № 1533-III (далі - Закон № 1533-III), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).
Статтею 21 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.
Період, протягом якого застрахована особа була звільнена відповідно до цього Закону від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу.
До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності цим Законом.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ, до стажу роботи, що дає право на пенсію зараховується, зокрема, періоди одержання допомоги по безробіттю.
Зі змісту наведених норм, зокрема пункту «ж» частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року № 803-XII (чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги), слідує, що на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої допомоги до загального трудового стажу, а тому, неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів отримання допомоги по безробіттю з 11.02.2010 року по 06.02.2011 року, з 11.04.2014 року по 16.10.2014 року, з 21.04.2015 року по 10.07.2015 року, з 27.04.2016 року по 12.10.2016 року є протиправним.
Щодо не зарахування відповідачем ОСОБА_1 до пільгового підземного стажу з повним робочим днем під землею, який дає право на пенсію згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи позивача з 17.07.1989 року по 07.12.1989 року, з 30.01.1992 року по 05.02.1997 року - учнем гірничомонтажника з повним робочим днем під землею, з 06.02.1997 року по 19.04.1997 року - гірничомонтажником з повним робочим днем під землею на шахті «Родіна» Виробничого об'єднання «Первомайськвугілля», суд зазначає наступне.
Як вбачається зі спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 184150013598 від 29.04.2024 року, зазначені вище періоди роботи позивача за Списком № 1 не зараховані йому, оскільки довідка видана підприємством, яке знаходиться станом на 24.02.2022 року на тимчасово окупованій території (місто Первомайськ Луганської області), на час звернення заявника у підприємства змінилися керівник та місце реєстрації підприємства (Гірське Попаснянський район Луганська область). Довідки пільгового характеру потребуються зустрічної перевірки підприємства щодо підстав видачі.
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли і трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як вбачається з трудової книжки позивача, він з 17.07.1989 року по 07.12.1989 року (записи №№ 3, 4), з 30.01.1992 року по 05.02.1997 року (записи №№ 6, 7) працював учнем гірничомонтажника з повним робочим днем під землею; з 06.02.1997 року по 19.04.1997 року (записи №№ 7, 8) працював гірничомонтажником з повним робочим днем під землею на шахті «Родіна» Виробничого об'єднання «Первомайськвугілля»
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі №233/2084/17.
При цьому, позивачем надані уточнюючі довідки щодо спірних періодів роботи, які відповідачем не прийняті з огляду на те, що оскільки довідки видані підприємством, яке знаходиться станом на 24.02.2022 року на тимчасово окупованій території (місто Первомайськ Луганської області), на час звернення позивача у підприємства змінилися керівник та місце реєстрації підприємства (місто Гірське Попаснянський район Луганська область). Довідки пільгового характеру потребують зустрічної перевірки підприємства щодо підстав видачі.
Суд вважає таку позицію посадових осіб пенсійного фонду протиправною з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 4 Закону № 1207-VII, на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
На підставі ч. 1 ст. 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно з ст. 18 Закону № 1207-VII, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII.
Положеннями ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом з цим, Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Враховуючи викладене, Суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці.
В той же час, суд вказує на те, що ці довідки були видані у 2012 році, тобто коли місто Первомайське Луганської області знаходилось на підконтрольній українській владі території, а отже посадовими особами Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області застосовано формалізм, та протиправно не враховано усі докази щодо наявності у позивача пільгового стажу, а отже й протиправно не зараховано до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 17.07.1989 року по 07.12.1989 року, з 30.01.1992 року по 05.02.1997 року - учнем гірничомонтажника з повним робочим днем під землею та з 06.02.1997 року по 19.04.1997 року - гірничомонтажником з повним робочим днем під землею на шахті «Родіна» Виробничого об'єднання «Первомайськвугілля».
Щодо позовної вимоги позивача про зарахування до його пільгового стажу період проходження ним строкової військової служби з 23.12.1989 року по 29.12.1991 року, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, суд вказує, що період строкової військової служби повинен зараховуватися до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо особа на момент призову на строкову військову служби працювала за професією, що дає право на пенсію на пільгових умовах.
Як вбачається із записів №№ 5, 6 трудової книжки позивача, він дійсно з 23.12.1989 року по 03.01.1992 року проходив службу в армії.
Враховуючи, що позивач на момент призову на військову службу працював на посаді учнем гірничомонтажника з повним робочим днем під землею та звільнений 07.12.1989 року в ряди радянської армії (записи трудової книжки №№ НОМЕР_4 , 4), яка дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, відтак суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача зарахувати до такого стажу період з 23.12.1989 року по 29.12.1991 року.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій призначити йому з 23.05.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за його заявою від 22.04.2024 року, суд зазначає наступне.
Так, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.2018 року у справі № 826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов'язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що належним захистом прав позивача без втручання у дискреційні повноваження Пенсійного фонду, буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зарахувавши до його пільгового стжу періоди роботи з 17.07.1989 року по 07.12.1989 року, з 30.01.1992 року по 05.02.1997 року - учнем гірничомонтажника з повним робочим днем під землею, з 06.02.1997 року по 19.04.1997 року - гірничомонтажником з повним робочим днем під землею на шахті «Родіна» Виробничого об'єднання «Первомайськвугілля» та період проходження строкової військової служби з 23.12.1989 року по 29.12.1991 року, а також до загального страхового стажу періоди отримання допомоги по безробіттю з 11.02.2010 року по 06.02.2011 року, з 11.04.2014 року по 16.10.2014 року, з 21.04.2015 року по 10.07.2015 року, з 27.04.2016 року по 12.10.2016 року.
Надаючи оцінку іншим вимогам позовної заяви, суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При цьому, суд враховує, що у силу абзацу тринадцятого пункту 4.2 Порядку № 22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 року № 25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу першого пункту 4.10 Порядку № 22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, то саме останній має завершити процедуру призначення позивачу пенсії за віком.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 29.04.2024 року № 184150013598, зобов'язання вчинити певні дії, є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Ухвалою суду від 15 травня 2024 року ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення по справі.
Як вбачається з характеру позовних вимог ОСОБА_1 при зверненні до суду із даним позовом повинен був сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн. (позов був поданий через систему «Електронний суд»).
Отже, враховуючи співмірність заявлених та задоволених вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь Державного бюджету України з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - 726,72 грн, з ОСОБА_1 - 242,24 грн.
Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення від 29.04.2024 року № 184150013598, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) від 29.04.2024 року № 184150013598 про відмову ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 22 квітня 2024 року ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши періоди роботи ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 1: з 17.07.1989 року по 07.12.1989 року, з 30.01.1992 року по 05.02.1997 року - учнем гірничомонтажника з повним робочим днем під землею, з 06.02.1997 року по 19.04.1997 року - гірничомонтажником з повним робочим днем під землею на шахті «Родіна» Виробничого об'єднання «Первомайськвугілля» та період проходження строкової військової служби з 23.12.1989 року по 29.12.1991 року, а також до загального страхового стажу періоди отримання ОСОБА_1 допомоги по безробіттю з 11.02.2010 року по 06.02.2011 року, з 11.04.2014 року по 16.10.2014 року, з 21.04.2015 року по 10.07.2015 року, з 27.04.2016 року по 12.10.2016 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 726 (сімсот двадцять шість) грн. 72 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 242 (двісті сорок дві) грн. 24 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко