Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 червня 2024 року Справа№200/2825/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (адреса 33028, Рівненська область, Рівненський район, місто Рівне, вулиця Борисенка Олександра, будинок 7, ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
08.05.2024, ОСОБА_1 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення № 056650010236 від 25.04.2024 року, що було прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області за заявою про призначення пенсії за віком від 17.04.2024 року;
-зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 17.04.2024 року відповідно до п. “б” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року) із зарахуванням до страхового стажу періодів з 05.08.1992 по 31.07.1995 року та з 01.10.2022 по 05.08.2023 року.
Позивач зазначила, що 17.04.2024 вона звернулась через Електронний Портал ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, до якої додала необхідні документи, зокрема трудову книжку, диплом, довідки про підтвердження пільгового стажу за Списком №2.
Головне управління ПФУ в Рівненській області, яке розглядало заяву позивача від 17.04.2024 прийняло рішення № 056650010236 від 25.04.2024 року, яким відмовило у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 55 років.
Також не зараховано до страхового стажу періоди:
-з 05.08.1992 по 31.07.1995 згідно із записами виписки трудової книжки від 05.08.1992, оскільки відсутня трудова книжка;
- з 01.10.2022 по 05.08.2023, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 від 17.04.2024 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України
При цьому відповідач розрахував страховий стаж 26 років 11 місяців 17 днів. Пільговий стаж особи за Списком № 2 - 24 роки 03 місяці 02 дні.
Позивач вважає рішення відповідача протиправним.
З урахуванням наявного та врахованого відповідачем пільгового стажу за Списком № 2 у кількості повних 24 роки років, страхового стажу повних 26 років, та досягненням віку 50 років, позивач вважає, що має право на призначення пенсії згідно пункту “б” ст.13 Закону 1788 “Про пенсійне забезпечення” (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.05.2024 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Головне управління Пенсійного фонду України и в Рівненській області заперечував проти задоволення заявлених позивачем вимог. У наданому до суду відзиві зауважив, що позивач за призначенням пенсії за Списком № 2 звернулася 17.04.2024 року. Згідно паспортних даних позивач 17.04.1974 року народження, тобто на момент (виникнення спірних правовідносин) написання заяви їй виповнилося повних 50 років.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 05.08.1992 по 31.07.1995 згідно із записами виписки трудової книжки від 05.08.1992, оскільки відсутня трудова книжка. Не зараховано період роботи з 01.10.2022 по 05.08.2023, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 від 17.04.2024 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Страховий стаж позивача становить 26 років 11 місяців 17 днів. Пільговий стаж позивача за Списком № 2 становить 24 роки 03 місяці 02 дні.
Зазначив, що враховуючи вищевикладене та з оглянутих документів які долучені позивачем до заяви в управління відсутні усі підстави для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку, оскільки на момент звернення позивач не досягла встановленого віку - 55 років що передбачено пунктом 2 частини 2 ст. 114 Закону “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з досягненням пенсійного віку 17.04.2024 звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23.01.2020 №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) (Список №2).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.04.2024 № 056650010236 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
В рішенні зазначено наступне.
Вік заявниці 50 років.
Необхідний страховий стаж визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (Список № 2) становить не менше 25 років.
Страховий стаж особи становить 26 років 11 місяців 17 днів.
Пільговий стаж особи за Списком № 2 становить 24 роки 03 місяці 02 дні.
Необхідний пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (Список №2), становить 10 років.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
- за доданими документами до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 05.08.1992 по 31.07.1995 згідно із записами виписки трудової книжки від 05.08.1992, оскільки відсутня трудова книжка;
- не зараховано період роботи з 01.10.2022 по 05.08.2023, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 від 17.04.2024 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Позивач не погоджується із вказаним рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До цих змін порядок призначення пенсій на пільгових умовах визначався ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Так, п. б ст.13 цього закону в редакції, чинній до з 01.04.2015 передбачала, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІвік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Рішенням Конституційного суду № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), стаття13, частина друга статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону № 1788-XIIзі змінами, внесеними Законом № 213-VIII(пункт 1 рішення), наведені положення Закону № 1788-ХІІ втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Рішенням у зразковій справі № 360/3611/20 територіальне управління пенсійного фонду України зобов'язано призначити особі пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 12.08.2020 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
В рішенні у зразковій справі № 360/3611/20 Велика палата Верховного суду зазначила, що суперечність положень Законів України „Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Велика палата Верховного суду в межах зразкової справи № 360/3611/20 дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим ля особи, а не Закону № 1058-ІV.
В рішенні у зразковій справі судом визначені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
а) позивач - особа, яка звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;
на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років;
набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;
б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.
При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Оскільки обставини справа в частині вимог, що стосуються призначення пенсії за віком на пільгових умовах після досягнення 50 років відповідають визначеним у зразковій справі обставинам, суд визначає як безпідставні доводи відповідача про недосягнення позивачем віку призначення пенсії за віком та вважає відмову відповідача у призначенні пенсії з підстав недосягнення віку призначення пенсії протиправною.
Під час надання оцінки правомірності неврахування відповідачем періоду трудової діяльності з 05.08.1992 по 31.07.1995 згідно із записами виписки трудової книжки від 05.08.1992 до страхового стажу, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 24 Закону України № 1058 страховий стаж - період (строк) протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені внески в сумі не меншій ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону України № 1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Положеннями ч.1 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637), у відповідності п.1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
На момент отримання виписки про роботу позивача в період з 05.08.1992 по 31.07.1995 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі Інструкція №162, зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 31.03.1987 №201).
Відповідно до пункту 1.4 глави 1 Інструкції №162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки працівників і службовців» (СП СРСР, 1973, №21, ст.115) і цією Інструкцією.
Пунктом 2.2 глави 2 Інструкції №162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються.
Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції №162 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядженню). Записи проводяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу (пункт 2.6 глави 2 Інструкції №162).
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Відповідно до наданої позивачем виписки з трудової книжки від 05.08.1992, що надана на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за професією «слюсар-збірник РЕА та приборів», дата заповнення - 05 серпня 1992 року, значиться записи:
1. До вступу на роботу навчалася в ПТУ №80 м.Родинське Донецької області з 01.09.1989 року по 29.06.1992 року - Диплом №806933 від 30.06.1992 року;
2. 05.08.1992 року - підприємство «Радіотелефонна компанія» призначена на посаду « монтажник РЕА» по контракту від 05.08.1992 року. .- Наказ № 38 від 05.08.1992 року;
3. 31.07.1995 року - звільнена за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України - Наказ №18 від 31.07.1995 року.
Суд вважає за необхідне зазначити, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у виписці з трудової книжки.
Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок.
Таким чином, суд вважає, що до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню періоди роботи з 05.08.1992 по 31.07.1995.
Під час надання оцінки правомірності неврахування відповідачем періоду трудової діяльності з 01.10.2022 по 05.08.2023 до страхового стажу, суд зазначає наступне.
Підставою для відмову у зарахуванні вказанного періоду відповідачем зазначено відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 від 17.04.2024.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у ст.11 Закону №1058-IV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у ст.20 Закону №1058-IV, відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Згідно зі ст.106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.
Таким чином, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески
Аналогічна правова позиція висловлена ОСОБА_2 в постанові від 02.08.2022 у справі №560/4616/20. При цьому, Верховний Суд не досліджував питання чи нараховувались позивачу, але не сплачувались страхувальником страхові внески. Сплата страхувальником страхових внесків є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску.
Зважаючи на те, що обов'язок щодо сплати страхового внеску так і обов'язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника, що свідчить про безпідставність доводів відповідача з даного приводу.
Таким чином, суд вважає, що до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню періоди роботи з 01.10.2022 по 05.08.2023.
Враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку про невідповідність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25.04.2024 № 056650010236 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку з недосягненням пенсійного віку критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже таке є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, суд зазначає, що за подання цього позову позивачу з урахування коефіцієнту пониження слід було сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (адреса 33028, Рівненська область, Рівненський район, місто Рівне, вулиця Борисенка Олександра, будинок 7, ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 056650010236 від 25.04.2024 року, що було прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області за заявою ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 17.04.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 17.04.2024 року відповідно до п. “б” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року) із зарахуванням до страхового стажу періодів з 05.08.1992 по 31.07.1995 року та з 01.10.2022 по 05.08.2023 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 гривень.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 19 червня 2024 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова