17 червня 2024 рокуСправа №160/8336/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
01.04.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення за № 050130002233 від 22.03.2024р Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.03.2024р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та:
- зарахувати до страхового стажу періоди: всі періоди роботи з 06.03.1987 згідно трудової книжки від 12.03.1987 НОМЕР_1 ; навчання з 01.09.1984 по 28.02.1987; догляду за дитиною до 3-х річного віку з 08.01.1991 по 02.08.1994, згідно свідоцтва про народження, виданого на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; по безробіттю з 18.10.2001 по 12.10.2002; роботи з 01.04.2022 по 30.04.2022 на ПРАТ «АКХЗ»;
- призначити пенсію за віком на пільгових умовах за роботу із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 з 14.03.2024р. відповідно до статті 12 та пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та рішенні Верховного суду по справі № 360/3611/20.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 14.03.2024 року вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 050130002233 від 22.03.2024 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. Вказане рішення відповідача позивач вважає протиправним, оскільки відомостями трудової книжки підтверджено наявність у неї необхідного стажу для призначення пенсії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно довідки про доставку електронного листа, відповідачем ухвалу від 05.04.2024 року у справі отримано 18.04.2024 року.
Станом на 17.06.2024 року відзив на позов від відповідача не надходив.
Статтею 261 КАС України визначенні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, а саме відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі (ч.1). Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч.2).
Відповідно до положень ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи обставини ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк (протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі) та законодавчу встановлену послідовність надання письмових заяв по суті, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі викладеного вище, суд зазначає, що останній вжив заходи, щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, у порядку визначеним КАС України.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянинкою України, що підтверджується паспортом громадянина України, серії НОМЕР_2 .
14.03.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування".
За результатом розгляду поданих документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняло рішення № 050130002233 від 22.03.2024 року, в якому зазначено:
Дата народження 13.04.1967.
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 14.03.2024 Пенсійний вік визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування"(Список № 2) становить 55 років.
Вік заявниці 56 років 11місяців 1 день.
Необхідний страховий стаж визначений визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 24 роки 6 місяців (з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року у жінок).
Необхідний пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 10 років.
Пільговий стаж особи за Списком № 2 становить 6 років 1 місяць.
Страховий стаж особи становить 19 років 11 місяців 24 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 06.03.1987 - згідно трудової книжки від 12.03.1987 НОМЕР_1 , оскільки запис про зміну прізвища після одруження не завірений печаткою, страховий стаж з 01.12.2000 зараховано згідно інформації з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов?язкового державного соціального страхування (форма типу ОК - 5); не зараховано період навчання 01.09.1984 - 28.02.1987, оскільки диплом виданий до дівоче прізвище. Свідоцтво про шлюб не надано; не зараховано період догляду за дитиною до 3-х річного віку 08.01.1991 - 02.08.1994, згідно свідоцтва про народження, виданого на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відсутній штамп про видачу паспорту; не зараховано період по безробіттю 18.10.2001 - 12.10.2002, необхідно надати уточнюючу довідку цетру зайнятості.
Позивач не погоджується з таким рішенням пенсійного органу, вважає таке рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Разом з тим, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок в зразковій справі № 360/3611/20 з аналогічного питання в якому зазначила, що: оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
За правилами п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Відповідно до п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Згідно із ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містяться у п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, згідно з яким основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно з п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, або їх правонаступників.
Як вбачається з рішення № 050130002233 від 22.03.2024 року, відповідачем до страхового стажу роботи позивача не зараховано період:
- навчання з 01.09.1984 по 28.02.1987, оскільки диплом виданий до дівоче прізвище, свідоцтво про шлюб не надано;
- період догляду за дитиною до 3-х річного віку з 08.01.1991 по 02.08.1994, згідно свідоцтва про народження, виданого на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відсутній штамп про видачу паспорту;
- період по безробіттю з 18.10.2001 по 12.10.2002, необхідно надати уточнюючу довідку цетру зайнятості.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1984 по 28.02.1987, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до записів в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_3 , позивач у спірний період:
з 01.09.1984 по 28.02.1987 навчалася в СП ТУ № 126 м. Донецька за спеціальністю портна верхнього одягу;
з 08.01.1991 по 02.08.1994 перебувала у відпустці по догляду за дитиною;
з 18.10.2001 по 12.10.2002 період по безробіттю.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 мала дівоче прізвище ОСОБА_1 .
До матеріалів справи позивачем долучено диплом серії НОМЕР_4 про закінчення повного курсу середнього професійно-технічного училища № 126 м. Донецька, який виданий на дівоче прізвище - ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 , між громадянином ОСОБА_4 і громадянкою ОСОБА_1 було укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 30.12.1987 року зроблено запис №2219 та присвоєне прізвище позивачу - ОСОБА_1 .
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_3 від 12.03.1987 року оформлена на прізвище ОСОБА_1 . На першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки наявні записи, що засвідчені підписом уповноваженого працівника:
- прізвище змінене на ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 .
Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач мала дівоче прізвище « ОСОБА_1 ». Трудова книжка позивача серії НОМЕР_3 від 12.03.1987 року має відповідні відмітки про зміну прізвища з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».
Аналізуючи чинні нормативно-правові акти України, які регулюють спірні правовідносини, суд зазначає про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Усі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
При цьому, самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Крім того, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Крім того, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці щодо дати її заповнення.
Таким чином, відмова Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області у зарахуванні періоду навчання з 01.09.1984 по 28.02.1987 носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства.
Відтак, суд вважає, що позивач, як особа, на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для винесення органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначення пенсії за віком та не зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту пенсіонера.
З огляду на викладені обставини, суд вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1984 по 28.02.1987.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду по догляду за дитиною до 3-х річного віку з 08.01.1991 по 02.08.1994, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.11 Закону №1058-IV, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.
До стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку (п. «ж» ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Відповідно до ч. 2 ст. 181 КЗпП України, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
При цьому, достатнім є надання свідоцтва про народження дитини. Чинне законодавство не містить обов'язкової умови наявності у свідоцтві відмітки про отримання дитиною паспорту.
Згідно зі свідоцтвом про народження НОМЕР_6 , ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір'ю якого є позивач ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що період догляду за дитиною, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею трирічного віку, має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Стосовно незарахування до страхового стажу період по безробіттю з 18.10.2001 по 12.10.2002, суд зазначає наступне.
Згідно з п. «а» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII до стажу роботи зараховується, зокрема, період одержання допомоги по безробіттю.
Таким чином, законом передбачено можливість зарахування до страхового стажу періоду, протягом якого особа отримувала допомогу по безробіттю.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядоку № 637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
За приписами пункту 1.1 Інструкції № 58 (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до підпункту «е» пункту 2.12 Інструкції № 58, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів записи, зокрема, безробітним особам про період одержання допомоги по безробіттю - заноситься у трудову книжку органом державної служби зайнятості населення. Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві.
Пунктом 5.9 Інструкції про порядок реєстрації, перереєстрації та введення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості, затвердженої наказом Міністерства праці України № 14 від 01.03.1994, (далі - Інструкція № 14), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.04.1994 за № 74/283, (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у трудовій книжці безробітного працівники державної служби зайнятості роблять записи про час початку і закінчення виплати йому допомоги по безробіттю відповідно до пункту 15 Положення про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги по безробіттю та про умови подання додаткової матеріальної та іншої допомоги безробітним і членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1993 № 315, та підпункту «а» пункту 2, 18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвержденої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110.
Усі записи про призначення, відкладення, припинення виплати допомоги по безробіттю вносяться працівниками служби зайнятості після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Внесення відомостей до трудової книжки при призначенні допомоги по безробіттю:
У графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування центру зайнятості.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата призначення допомоги по безробіттю.
У графі 3 пишеться: «Призначено допомогу по безробіттю...» із посиланням на відповідну статтю, пункт Закону.
У графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер. Після цього без підпису посадової особи центру зайнятості трудова книжка повертається безробітному.
Внесення відомостей про відкладення, припинення виплати допомоги по безробіттю провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата відкладення, припинення; у графі 3 «Відкладено (припинено) виплату допомоги по безробіттю...» із посиланням на відповідну статтю, пункт Закону; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер. Увесь запис затверджується підписом працівника державної служби зайнятості і її печаткою.
У разі поновлення виплати допомоги по безробіттю записи у трудовій книжці безробітного провадяться з додержанням правил, які викладені вище.
Відповідно до підпункту «а» пункту 1 статті 29 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) громадянам, які мають право на одержання допомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі не менш як 50 процентів середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати - при втраті роботи на підприємстві, в установі та організації, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, мав оплачувану роботу не менш як 12 тижнів; максимальний розмір допомоги по безробіттю не може бути вищим від середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області.
Виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку її виплати (підпункт «з» пункту 1 статті 30 цього Закону).
Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 містить записи про призначення та припинення виплати позивачу допомоги по безробіттю, що внесені Ленінським районним центром зайнятості м. Донецька.
У трудовій книжці зазначено, на підставі чого внесено записи, - накази, їх дата і номер. Весь запис затверджено підписом працівника державної служби зайнятості та її печаткою.
Суд зазначає, що відповідач не надав суду доказів в обґрунтування правомірності незарахування до страхового стажу позивача спірного періоду по безробіттю з 18.10.2001 по 12.10.2002.
Суд зазначає, що протиправно не зарахувавши періоди отримання позивачем допомоги по безробіттю до страхового стажу, відповідач передчасно дійшов висновку про недостатність страхового стажу у позивача та відмовив у призначенні пенсії.
Крім того, з додатку Форми РС-право, в якому міститься розрахунок страхового стажу позивача, вбачається, що до страхового стажу не зарахований період трудової діяльності з 01.04.2022 по 30.04.2022 року в ПРАТ «Авдіївський коксохімічний завод».
З трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 вбачається, що всі записи містять назви посад, номери та дати наказів, скріплені печаткою підприємства та підписом уповноваженої особи.
Також форма ОК 5 містить дані щодо сплачених за позивача за 2000 - 2022 роки страхових внесків.
Крім того, суд враховує, що наразі позивач повністю обмежений у праві звернутися до установи в якій працював або архіву, щоб отримати додаткові довідки, оскільки підприємство на якому працював останній знаходиться на окупованій території (м. Донецьк, Ясинувата) та території, де ведуться активні бойові дії, зокрема м. Авдіївка.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно незарахував до страховаго стажу позивача період роботи з 01.04.2022 по 30.04.2022 в ПРАТ «Авдіївський коксохімічний завод», а отже, протиправно прийняв рішення про відмову в призначенні пільгової пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи.
Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 050130002233 від 22.03.2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги щодо призначення пенсії позивачу, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити таку пенсію.
За таких обставин, суд, з метою ефективного поновлення прав позивача, керуючись приписами частини другої статті 9 КАС України, вважає зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.03.2024 року та прийняти рішення із врахуванням висновків суду по даній справі.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача, а тому, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Враховуючи викладене та задоволення адміністративного позову в основній частині вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 968,96 грн., підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 050130002233 від 22.03.2024 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання з 01.09.1984 по 28.02.1987; період по догляду за дитиною до 3-х річного віку з 08.01.1991 по 02.08.1994, згідно свідоцтва про народження, виданого на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; період отримання допомоги по безробіттю з 18.10.2001 по 12.10.2002; період роботи з 01.04.2022 по 30.04.2022 на ПРАТ «Авдіївський коксохімічний завод».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.03.2024 року відповідно до статті 12 та пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та рішенні Верховного суду по справі № 360/3611/20, та з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник