18 червня 2024 рокуСправа №160/10506/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у м. Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
23.04.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 , з лав Збройних Сил України на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» згідно з поданим рапортом;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення, яким звільнити з лав Збройних Сил України НОМЕР_1 на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимоги Позивач зазначає, що ОСОБА_1 (далі-позивач) є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 . 20.02.2019 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено шлюб. За період шлюбу народилося двоє дітей, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У дружини позивача є донька ОСОБА_5 , однак батько останньої не виплачує аліменти на її утримання. Позивач є єдиним годувальником сім'ї, так як дружина безробітна. Враховуючи перебування на утриманні військовослужбовця трьох дітей віком до 18 року позивач вважає, що він має право на звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». З метою реалізація права на звільнення з військової служби позивач звернувся до командира з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, однак йому було відмовлено у звільненні, оскільки ОСОБА_5 не є біологічною донькою позивача. Не погоджуючись за таким рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
17.05.2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимоги та зазначає, що позивач звертаючись до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби не надав доказів того, що падчерка ОСОБА_5 не має батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або поважних причин, з яких ці особи не можуть надавати їй належного утримання. Враховуючи не надання позивачем належних доказів наявності правових підстав для звільнення з військової служби, передбачених абз. 13 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» йому було відмовлено у звільненні за поданим рапортом.
11.06.2024 року до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог, зазначає про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача, викладених у відзиві на позов.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 23.02.2023 року по теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , встановлено, що між позивачем та ОСОБА_2 укладено шлюб.
На час укладення шлюбу, у дружини позивача ОСОБА_2 була донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком якої є ОСОБА_7 .
Від шлюбу позивач та ОСОБА_2 мають двох малолітніх дітей, а саме ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 .
Позивач та ОСОБА_2 є багатодітною сім'єю, що вбачається з наявного в матеріалах справи посвідчення серії НОМЕР_6 .
Відповідно до довідки Білгород-Дністровського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області від 22.02.2024 року №20967 дружина позивача ОСОБА_2 за період часу з 04.04.2023 року по 01.07.2023 року не отримувала аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 від ОСОБА_7 .
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов №30 позивач разом із сім'єю, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , проживає за адресою АДРЕСА_1 . Сім'я позивача знаходиться на його забезпечення, оскільки дружина ОСОБА_2 безробітна.
22.02.2023 року позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі положень підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, зокрема у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, через що подав рапорт з копіями наступних документів:
копією паспорта ОСОБА_1 ;
копією картки платника податків ОСОБА_1 ;
копією паспорта ОСОБА_2 ;
копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 ;
копією свідоцтва про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_7 ;
копією свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_8 ;
копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_9 ;
копією акта обстеження житлово-побутових умов №30;
копією довідки про склад сім'ї.
Однак, відповідач повернув позивачу рапорт про звільнення з відміткою «Відмова» оскільки ОСОБА_5 не є його донькою, а для звільнення потрібне рішення про усиновлення.
Позивач вважаючи такі дії відповідача протиправними та безпідставними, та те, що він повинен бути звільнений з військової служби звернувся до суду із цією позовною заявою.
Таким чином, спірним у справі є відмова позивачу у звільненні з військової служби.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Згідно із статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 року № 389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 Про загальну мобілізацію постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі Указ №69/2022). Згідно пункту 4 Указу № 69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
У свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України Про військовий обов'язок та військову службу від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі Закон №2232-XII).
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов, на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Частиною 10 статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Статтею 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ (далі Закон № 3543-ХІІ) визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Поряд з цим статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Частиною 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії); жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років; жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років; жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю І чи II групи; усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років; зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду; які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи; опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю І групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; жінки та чоловіки, які мають неповнолітню дитину (дітей) і чоловіка (дружину), який (яка) проходить військову службу за одним із видів військової служби, визначених частиною шостою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим; працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Бюро економічної безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України; інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
Правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період врегульоване пункту 2 частини четвертої статті 26 Законом № 2232-ХІІ.
Так, відповідно до зазначеного, під час воєнного стану звільняються:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово- лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з абзацом тринадцятим п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
З системного аналізу вказаних норм права, наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
Згідно матеріалів справи, 04.03.2024 року позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі положень підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, зокрема у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, через що подав рапорт з копіями наступних документів:
копією паспорта ОСОБА_1 ;
копією картки платника податків ОСОБА_1 ;
копією паспорта ОСОБА_2 ;
копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 ;
копією свідоцтва про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_7 ;
копією свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_8 ;
копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_9 ;
копією акта обстеження житлово-побутових умов №30;
копією довідки про склад сім'ї.
Визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Згідно з ч.1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Частиною 1 ст.268 СК України визначено, що мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що позивач, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , має право на участь у вихованні ОСОБА_5 (за умови проживання однією сім'єю). При цьому обов'язок щодо її утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останньої немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їй належного утримання.
Згідно рапотра позивача, та долучених до нього додатків, позивачем не було надано доказів на підтвердження усиновлення ОСОБА_5 , зокрема рішення суду, інші докази на підтвердження таких фактів.
Також позивачем не надані докази щодо безпосереднього утримання ОСОБА_5 , саме позивачем.
Наданий позивачем Акт обстеження житлово-побутових умов №30 від 22.01.2024 року про те, що за адресою АДРЕСА_1 проживає сім'я: позивач, його дружина та неповнолітні діти, не свідчить про перебування на утриманні позивача ОСОБА_5 , оскільки сам факт проживання однією сім'єю про такі обставини не свідчить.
Згідно довідки Білгород-Дністровського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області від 22.02.2024 року №20967 дружина позивача ОСОБА_2 за період часу з 04.04.2023 року по 01.07.2023 року не отримувала аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 від ОСОБА_7 .
В матеріалах справи відсутні відомості про наявність заборгованості зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_5 з 01.07.2023 року по 04.03.2024 року у зв'язку з чим, суд позбавлений можливості встановити, що ОСОБА_7 не приймає участь в утриманні ОСОБА_5 після 01.07.2023 року.
Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ на підставі рапорту позивача від 04.03.2024 року, оскільки позивачем до рапорту не додані належні документи, що підтверджують підстави для звільнення.
За наведених обставин у справі суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Щодо розподілу судових витрат, а саме судового збору.
Відповідно до ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна