17 червня 2024 рокуСправа №160/10515/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
23.04.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсійні виплати за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що у січні 2024 року, після досягнення 60-річного віку, він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, до якої були додані необхідні документи, однак йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком. Позивач вважає такі дії пенсійного органу протиправними та такими, що порушують його конституційні права на соціальне забезпечення, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року відкрито провадження у справі № 160/10515/24 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
16.05.2024 до суду через систему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву разом з копією пенсійної справи позивача. Відповідач зазначає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки останній не є належною стороною по справі. Вказує, що 26.01.2024 року позивач звернувся до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV. Вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за принципом екстериторіальності, яким прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У рішенні від 01.02.2024 №046850014539 зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки надано дублікат трудової книжки заповнений в 1981, однак бланк трудової книжки гербовий та відсутній підпис особи відповідальної за видачу трудових книжок. Головне управління діє в межах повноважень, згідно діючого законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За приписами ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст. ст. 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи судом встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 18.02.2010 Синельниківським МВ УМВС України в Дніпропетровській області.
26 січня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Вказана заява розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, яким прийнято рішення від 01.02.2024 №046850014539 про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії за віком.
У вказаному вище рішенні зазначено наступне:
«Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 26.01.2024.
За нормами статті 26 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01 січня 2023 року по 31.12.2023 року право на призначення пенсії за віком після досягнення 60-ти років мають особи за наявності страхового стажу не менше 30 років.
У разі відсутності вказаного страхового стажу, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності, зокрема, страхового стажу: з 01.01.2026 по 31.12.2026 від 23 до 33 років.
У разі відсутності, починаючи з 01.01.2019 року зазначеного страхового стажу, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності стажу 15 років.
Вік заявника 60 років.
Страховий стаж особи 18 років 03 місяці 8 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки надано дублікат трудової книжки заповнений в 1981, однак бланк трудової книжки гербовий та відсутній підпис особи відповідальної за видачу трудових книжок. Необхідно надати належним чином оформлені уточнюючі довідки про періоди роботи.
Заявник працює.
Прийнято рішення у призначенні пенсії по віку відмовити, оскільки відсутній необхідний страховий стаж.
На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує».
Вважаючи дії пенсійного органу щодо відмови у призначенні пенсії за віком протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
На підставі статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058-ІV).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За приписами частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Таким чином, для призначення пенсії за вказаною нормою, особа має досягнути 60 років та мати необхідний страховий стаж не менше 30 років.
Судом встановлено, що позивач на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії досягнув необхідного віку, проте, у призначенні пенсії відмовлено через відсутність необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком пенсії.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частиною 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.
Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110 (надалі - Інструкція № 58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції № 58).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4 Інструкції № 58).
Пунктом 2.14 Інструкція № 58 встановлено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки «Відомості про роботу» пишеться: «прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що заява позивача від 26.01.2024 розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за принципом екстериторіальності, та саме цим суб'єктом прийнято рішення від 01.02.2024 №046850014539 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Суд наголошує, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
У спірних правовідносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, до якого і мають бути заявлені позовні вимоги у разі незгоди з діями цього органу чи прийнятим ним рішенням.
Разом з тим, у позовній заяві позивач просить визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії протиправними та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачу пенсійні виплати за віком.
Суд зазначає, що з матеріалів справи не вбачається, а позивачем не доведено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області будь-яким чином порушені права чи законні інтереси останнього, оскільки рішення про відмову у призначенні пенсії за віком прийнято іншим суб'єктом владних повноважень.
З огляду на те, що позовні вимоги заявлені лише до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, вимоги про визнання протиправним чи скасування рішення, дії чи бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області вказаний позов не містить, з урахуванням ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає, що позовні вимоги, заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають, як безпідставні та недоведені.
Крім того, позовні вимоги зобов'язального характеру, заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області також не підлягають задоволенню, оскільки позивачем неправильно визначено спосіб захисту порушених прав.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, суд вважає, що оскільки, звертаючись до суду, позивач неправильно визначив спосіб захисту порушених прав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, питання розподілу судових витрат, у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна