справа № 752/26464/23
провадження № 22-ц/824/9863/2024
головуючий у суді І інстанції Мазур Ю.Ю.
4 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Сенс Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ "Сенс Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 9 грудня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. вчинила виконавчий напис № 30096, яким запропоновано стягнути зі ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором № 491003484 від 15 квітня 2019 року, укладеним ним із АТ "Альфа-Банк", заборгованість у загальному розмірі 20 413,62 грн. 2 лютого 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Волковою Є.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1. Позивач зазначав, що розрахунки відповідача не можуть бути доказом безспірності заборгованості позивача.
Враховуючи вищевикладене, позивач вважав, що виконавчий напис вчинено з порушенням норм чинного законодавства України та є підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "Сенс Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Ясинецький О.А. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Також просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що позивач не отримував вимоги про усунення порушень за договором АТ "Сенс Банк", та позивачу невідомо на підставі чого відповідач нарахував заборгованість в сумі - 20 413 грн 62 коп.
Зазначає, що не отримання позивачем вимоги про усунення порушень за договором об'єктивно позбавило позивача можливості бути вчасно проінформованим про існуючий спір та можливості надати свої заперечення.
Також зазначає, що позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу, що об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Звертає увагу, що стягувач не надсилав будь-які листи на адресу позивача про намір звернути стягнення, а тому виконавчий напис нотаріуса не підлягає виконанню.
Вважає, що якщо позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, це об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Вказує, що повідомлення вважається надісланим,якщо є відмітка на письмовому повідомленні пройого отримання, однак матеріали нотаріального провадження таких відомостей про отримання позивачем відповідного повідомлення не можуть містити, оскільки позивач не отримував письмової вимоги про сплату боргу.
Звертає увагу на те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не отримував від відповідача та позивача оригінали первинних документів щодо видачі кредиту та здійснення його погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, щорозмір заборгованості позивача перед відповідачем безспірний. Розрахунок боргу, здійснений відповідачем щодо наявності грошового зобов'язання позивача по кредиту, процентах річних та пені, не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог банку до боржника.
Також стороною позивача було оскаржено виконавчий напис на підставі заперечення безспірності вимоги із спливом строків позовної давності, що на переконання апелянта судом першої інстанції не враховано.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Учасники справи в судове засідання не з'явились про місце, дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 93- 97).
22 квітня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ясинецького О.А. про розгляд справи за відсутності позивача та його представника (а.с. 90-92).
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились в судове засідання.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов'язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту протиправної поведінки відповідача, тих обставин, на які позивач посилається в своєму позові.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 9 грудня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. вчинила виконавчий напис № 30096, яким запропоновано стягнути зі ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором № 491003484 від 15 квітня 2019 року, укладеним ним із АТ "Альфа-Банк" заборгованість. Стягнення заборгованості проводиться за період з 14 травня 2019 року по 18 жовтня 2019 року. Сума заборгованості складає 19 763,62 грн, в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 756,99 грн, прострочена заборгованість за комісією та процентами - 2 725,14 грн, строкова заборгованість за сумою кредиту - 16 281,49 грн, строкова заборгованість за комісією та процентами - 0,00 грн. За вчинення виконавчого напису нотаріусом стягнуто плати із стягувача АТ "Альфа-Банк" в розмірі 650 грн. Загальна сума, яка підлягає стягненню з боржника, яким є ОСОБА_1 складає 20 413,62 грн.
2 лютого 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Волковою Є.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 на підтвердження своїх позовних вимог, подав суду адвокатський запит до приватного виконавця від 12 жовтня 2023 року, відповідь приватного виконавця на адвокатський запит, копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 2 лютого 2020 року, за виконавчим написом № 30096, вчиненим 9 грудня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованості в розмірі 20 413,62 грн та копію виконавчого напису від 9 грудня 2019 року (а. с. 10-12).
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що виконавчий напис вчинено без дотримання Порядку вчинення виконавчих дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, оскільки вчинення виконавчого напису в разі порушення умов кредитного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих боржнику повідомлень, які позивач не отримував. Також відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Згідно ч. 2 ст. 87 Закону України "Про нотаріат" перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Даний Перелік документів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, не містить посилань на кредитний договір як на документ, за яким нотаріус вправі вчиняти виконавчий напис. Розділ Переліку, який передбачав вчинення виконавчого напису зі стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних правовідносин, був скасований на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду по справі № 826/20084/14 від 22 лютого 2017 року. Відтак, станом на 9 грудня 2019 року у нотаріуса були відсутні підстави вчиняти виконавчий напис на кредитному договорі.
Відповідно до ст. 50 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
З урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат", захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) вказано, що: "оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса".
Згідно п. 2.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2012 року № 296/5, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Повідомлення, надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості, та обов'язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) (постанова Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі №127/7932/17, провадження № 61-27853 св18).
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 357/12818/17 (провадження № 44380св18), від 27 серпня 2020 року в справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18), від 19 січня 2022 року в справі № 554/132/20 (провадження № 61-14692св21.
Ураховуючи наведене боржник вважається належним чином повідомленим про порушення зобов'язань за кредитним договором та про зобов'язання достроково погасити заборгованість у тому разі, коли кредитором не лише відправлено на адресу такого боржника досудову вимогу, а й доведено факт її вручення адресатові під розписку.
Колегія апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги встановила, що всі її доводи, як і доводи позову, ґрунтуються виключно на теоретичному, нормативному обґрунтуванні. Сторона позивача наводить перелік обставин, які могли би бути підставою для задоволення позову. В той же час наявність підстав для задоволення позову має бути доведена за допомогою засобів доказування, або визнана іншою стороною спору.
Матеріали справи не містять доказів, що відповідач визнав викладені у позові обставини. Відповідний спір також не відноситься до спорів, у яких сам факт заявлення такого спору є преюдиційним, поки заявлені обставини не спростує відповідач.
При цьому стороною позивача були надані лише докази відкриття виконавчого провадження за оспорюваним виконавчим документом. Разом з тим, предметом доведення у цій справі є обставини, на які посилається позивач, а саме: ненаправлення йому вимоги у встановлені строки; відсутність обґрунтованого розрахунку, як недоведення безспірності суми стягнення; порушення строків вчинення оспорюваної дії нотаріусом.
Як убачається із матеріалів справи, жодних дій щодо спроби здобуття відповідних доказів від нотаріуса чи від кредитора, чи зазначення перешкод у здобутті таких доказів від нотаріуса чи від кредитора стороною позивача не надано. Приватний виконавець, із адвокатським запитом до якого звертався адвокат позивача, не є тією особою, у якого наявна відповідна інформація. Так, отримавши від приватного виконавця інформацію щодо виконавчого документа, яке перебуває на виконанні у виконавця, позивач не надав доказів звернення до нотаріуса чи кредитора для отримання доказів, що стали підставою для вчинення виконавчого напису.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що позов ґрунтується виключно на поясненнях позивача, копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 2 лютого 2020 року, за виконавчим написом № 30096, вчиненим 9 грудня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованості в розмірі 20 413,62 грн та копії виконавчого напису від 9 грудня 2019 року; до позову не додано кредитного договору, за яким, як вказує позивач вчинено оспорюваний виконавчий напис, і не заявлено клопотання про його витребування. При цьому сам позивач не спростовує та не оспорює укладення кредитного договору, а ставить під сумнів безспірність суми за виконавчим написом нотаріуса. В свою чергу також не надає доказів, які свідчать про інший розмір суми заборгованості чи про виконання позивачем кредитних зобов'язань належним чином, тобто у повному обсязі та в обумовлені договором строки.
Матеріалами справи встановлено, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року було зобов'язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хару Н.С. надати належним чином завірену копію виконавчого напису № 30096 від 9 грудня 2019 року та документи, на підставі яких його було вчинено.
Відповідну вимогу суду виконано не було, оскільки відповідна кореспонденція суду повернулась назад із відміткою "відсутн" (а.с. 32). Тобто, приватним нотаріусом не було отримано ухвалу суду першої інстанції.
При цьому, як уже було зазначено вище у тексті цієї постанови, ініціатива суду щодо самостійного збирання доказів має бути обґрунтована наявністю для цього виключних обставин. Матеріали справи не містять доказів, які зобов'язували суд самостійно, за власною ініціативою збирати докази у підтвердження вимог позову.
Сам же позивач до апеляційного суду із клопотанням про витребування таких доказів від нотаріуса чи кредитора не звертався, як і не надав доказів, що у нього були перешкоди в отриманні таких доказів як від нотаріуса, так і від кредитора, з яким позивач перебуває у договірних відносинах.
Тому, невиконання нотаріусом вимоги суду про надання матеріалів, які суд витребовував за власною ініціативою, не можуть бути розцінені, як встановлення (доведення) заявлених вимог позову.
Таким чином, сторона позивача взагалі не спростовує наявність договірних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем на підставі кредитного договору. Свого примірника кредитного договору з метою встановлення обставини щодо порядку дотримання форми його укладення не надає. Не спростовує наявність невиконаних грошових зобов'язань, їх прострочення. Не доводить, що повернення боргу відбулось. Не наводить власного контррозрахунку боргу.
Відтак, підстав вважати, що не було укладено договір у належній формі, чи заборгованість була відсутня, чи що заборгованість не була безспірною, немає, оскільки відповідні обставини не доведені.
Із самого змісту виконавчого напису № 30096 вбачається, що він приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. вчинений 9 грудня 2019 року за невиконання умов кредитного договору № 491003484, який датований 15 квітня 2019 року. Стягнення заборгованості проводиться за період з 14 травня 2019 року по 18 жовтня 2019 року. Відтак, доводи позовної заяви, як і доводи апеляційної скарги щодо недотримання нотаріусом положень ст. 88 Закону України "Про нотаріат", також є недоведеними.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про недоведеність позову, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а отже позов не підлягав задоволенню.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються виключно на припущеннях.
Висновок суду по суті вирішеного спору є правильним, законним та обґрунтованим, підтверджується матеріалами справи та не спростований позивачем належним чином, а доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.
Повторне викладення позивачем в апеляційній скарзі обставин, на які він посилався в позовній заяві, не становить підставу для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не був позбавлений можливості доводити перед судом переконливість своїх доводів, надавши до позовної заяви відповідні докази, однак зазначеною процесуальною можливістю не скористався.
Оцінюючи в цілому доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не містить підстав, передбачених ч. 5 ст. 2 ст. 356 ЦПК України, а саме, в чому полягає, на думку позивача, незаконність і (або) необґрунтованість рішення (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо).
Судова практика щодо необхідності доведення обставин, з якими позивач пов'язує вимоги про визнання виконавчого напису такими, що не підлягають виконанню, є усталеною, див., як приклад постанову Верховного Суду від 30 вересня 2021 року в справі №752/10136/19, провадження № 61-11995св21.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог, підстав для відшкодування позивачеві судового збору та витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба