18.06.2024 р. Справа № 914/1521/24
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Олени ЩИГЕЛЬСЬКОЇ розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом: Акціонерного товариства «Сенс Банк», м. Київ
до відповідача: Львівської міської ради, м. Львів
про звернення стягнення на предмет іпотеки
Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на однокімнатну квартиру, загальною площею 38,40 кв.м., житловою площею 18,50 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка була передана у власність Львівської міської ради як відумерла спадщина, на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» в рахунок погашення заборгованості за Договором кредиту № 600/07-048 від 13.04.2007 р., що станом на 20.07.2023 року складає 67026, 44 (Шістдесят сім тисяч двадцять шість) доларів США 44 цента: за кредитом - 26415,60 (Двадцять шість тисяч чотириста п'ятнадцять) доларів США 60 центiв; по відсотках - 40610,84 (Сорок тисяч шістсот десять) доларів США 84 цента, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Розглянувши подану позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі з огляду на таке.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання позичальником кредитних зобов'язань, які забезпечені іпотекою, відповідно кредитна заборгованість підлягає погашенню особою, до якої перейшли права та обов'язки іпотекодавця, а саме Львівською міською радою у зв'язку з набуттям прав на відумерлу спадщину, в межах вартості предмету іпотеки.
Суд зазначає, що ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 року №2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).
При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.97 року № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
В силу приписів ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Положеннями ст. 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 05.05.2020 року у справі № 161/6253/15-ц звертає увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" - спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов'язання є тільки юридичні особи та (або) ФОП. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов'язання є фізична особа, яка не є підприємцем.
З указаної дати, якщо хоча б однією зі сторін основного зобов'язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи - сторони основного зобов'язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов'язання, зокрема, незалежно від того, чи об'єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300 гс 18). Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається з урахуванням суб'єктного складу сторін основного зобов'язання, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц (провадження № 14-409цс18).
Підставами цього позову позивачем зазначено неналежне виконання позичальником - фізичною особою взятих на себе зобов'язань за Договором кредиту № 600/07-048 від 13.04.2007 року в частині повернення отриманих кредитних коштів.
При цьому, в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення Кредиту, сплати відсотків, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги первісний кредитор уклав Іпотечний договір в день укладання Кредитного договору з майновими поручителями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: однокімнатна квартира, загальною площею 38,40 кв.м., житловою площею 18,50 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 21.06.2023 року (Справа № 466/7732/22), спадкове майно, а саме: однокімнатну квартиру, загальною площею 38,40 кв.м., житловою площею 18,50 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнано відумерлою спадщиною та передано у власність Львівської міської ради.
У зв'язку з чим АТ «Сенс Банк» з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки звертається до Львівської міської ради.
Разом з тим, судом враховано, що спірні правовідносини за основним зобов'язанням а саме Договором кредиту виникли з надання банком кредиту фізичній особі для поточних потреб та не є такими, що виникли за наслідком її господарської діяльності, а забезпечення виконання основного зобов'язання здійснено шляхом укладення договору іпотеки, за яким банк, у разі незадоволення його вимоги щодо повернення коштів, має право звернути стягнення на предмет іпотеки, тобто є похідними від кредитних правовідносин фізичної особи.
Відтак, оскільки предметом спору у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним для забезпечення зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридична особа як кредитодавець і фізична особа як позичальник, такий спір не має розглядатися за правилами господарського судочинства.
З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на виникнення спору у даній справі з правовідносин, які стосуються правочину щодо виконання основного зобов'язання за кредитним договором укладеного з фізичною особою яка, на його укладення, не діяла як фізична особа-підприємець, за висновками вказане виключає віднесення такого спору до господарської юрисдикції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Частиною 6 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
З огляду на наведене, суд доходить висновку про те, що даний спір за своєю правовою природою є цивільним та даний спір віднесено до юрисдикції місцевого загального суду.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 175, ст. ст. 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою Акціонерного товариства «Сенс Банк» до Львівської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Роз'яснити АТ «Сенс Банк» що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки у даному спорі підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили та оскаржується в порядку, передбаченому ст.ст. 235, 255 ГПК України.
Суддя Щигельська О.І.