Справа № 539/2317/24
Провадження № 2-з/539/14/2024
18.06.2024 м.Лубни
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі головуючого судді Овчаренко О.Л., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про визначення місця проживання дитини,
ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за місцем проживання батька. Ухвалою суду від 06.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, підготовче засідання для розгляду справи призначено на 08 липня 2024 року о 10 год. 00 хв. 17.06.2024 працівником канцелярії суду зареєстрована заява позивача про забезпечення позову. У поданій заяві позивач просить вжити заходів забезпечення позову шляхом встановлення графіку перебування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почергово, з кожним з батьків, а саме: - з батьком ОСОБА_1 з 11.00 години кожного четверга до 18.00 години кожної суботи, без присутності матері; - з матір'ю ОСОБА_2 з 18.00 години кожної суботи до 11.00 години кожного четверга, без присутності батька; зобов'язати ОСОБА_2 передавати дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьку дитини ОСОБА_1 об 11.00 годині кожного четверга за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язати ОСОБА_1 передавати дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матері дитини ОСОБА_2 о 18.00 годині кожної суботи за місцем проживання батька за адресою: АДРЕСА_2 . В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що з 28.03.2024 відповідач перешкоджає йому у будь-якому спілкуванні з дитиною. З 04.06.2024 він не має жодної уяви, де знаходиться дитина, яку відповідач від нього переховує. Відповідач умисно формує у дитини синдром відчуження батька, травмує психіку дитини. Оскільки за час розгляду справи у суді існує реальний ризик того, що дитина може втратити емоційний зв'язок з батьком, і ця обставина може призвести до погіршення психічного здоров'я дитини та ймовірності вкрай негативних наслідків у вигляді відчуження дитини від батька через втрату емоційної та психологічної прихильності, просить забезпечити позов. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог, або ефективний захист, або поновлення порушених, або оспорюваних прав та інтересів його як позивача. На підставі ч. 13 ст. 7 та ч. 1 ст. 153 ЦПК України суд розглянув заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. Розглянувши заяву, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків. Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, встановлених законом. Серед передбачених ч. 1 ст. 150 ЦПК України видів забезпечення позову значиться, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (п. 3 ч. 1 ст. 150 Кодексу), іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (п. 10 ч. 1 ст. 150 Кодексу). Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 150 ЦПК України). Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). Обмеження у застосуванні судом заходів забезпечення позову окремо встановлені частинами 4 - 12 ст. 150 ЦПК України. Зокрема, згідно з ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 вказано: «[…] співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам […]. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів […]. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 705/4132/19 вказано, зокрема таке: «Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України). Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору». Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Відповідно до ч. 3 ст. 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Вказана норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ч. ч. 1 - 3 ст. 157 СК України). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Відповідно до ст. 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків. Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час судового процесу та за відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ. Матеріали справи дають підстави вважати, що між сторонами дійсно існує спір щодо подальшого місця проживання дитини. Наразі сторони по справі проживають окремо, а їх малолітня дочка проживає з відповідачем.
Позивач просив забезпечити його позов про визначення місця проживання дитини з батьком, посилаючись на те, що відповідач умисно формує у дитини синдром відчуження батька, травмує психіку дитини, перешкоджає їх спілкуванню. Просив забезпечити позов у обраний ним спосіб, оскільки за час розгляду справи у суді існує реальний ризик того, що дитина може втратити емоційний зв'язок з батьком, і ця обставина може призвести до погіршення психічного здоров'я дитини та ймовірності вкрай негативних наслідків у вигляді відчуження дитини від батька через втрату емоційної та психологічної прихильності. Суд вважає, що з метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв'язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, за умови доведеності фактів такого перешкоджання з боку відповідача, забезпечення позову про визначення місця проживання дитини відповідатиме меті цього інституту цивільного процесуального права, яка визначена у ч. 2 ст. 150 ЦПК України. Проте, обираючи конкретний захід забезпечення позову, позивач має враховувати, що він повинен бути співмірним та адекватним, а також не повинен суперечити обмеженням, встановленим ч. ч. 4 - 12 ст. 150 ЦПК України. Зокрема, відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України, недопустимим є вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Згідно з ч. 3 ст. 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Отже, на більш ранніх стадіях процесу, тобто до ухвалення рішення, суд не вирішує спір по суті, а тому і не може застосовувати заходи забезпечення позову, які змістовно тотожні позовним вимогам. Суд зазначає, що суть заходу забезпечення позову, який просить застосувати позивач, фактично полягає у визначенні проживання дитини з батьком за місцем проживання батька впродовж певного часу кожного тижня місяця, що є тотожним (схожий по своїй суті) позовній вимозі про визначення місця проживання дитини з батьком. При цьому обмеження заходу забезпечення позову тими днями на тиждень кожного місяця, впродовж яких дитина має проживати з батьком, не має істотного значення та не впливає на суть такого забезпечення і його співвідношення до позовних вимог. Тому суд дійшов висновку про тотожність заходу забезпечення позову, який просить застосувати позивач, позовним вимогам. Суд зазначає, що реалізація права батьків і дітей на спілкування один з одним не пов'язана безпосередньо з їх проживання разом, а тому, враховуючи предмет спору, вказані позивачем підстави для забезпечення позову, виходячи з найкращих інтересів дитини, її віку, рівності прав батьків на участь у вихованні дитини та спілкування із нею, адекватним способом забезпечення позову у справі про визначення місця проживання дитини могло бути зобов'язання відповідача забезпечити безперешкодне спілкування позивача з дитиною в певні дні та години, без зміни теперішнього місця проживання дитини, до ухвалення рішення по суті спору. Однак конкретної вимоги про таке забезпечення позову позивач не висунув. Схожих висновків дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 25.08.2020 у справах № 466/2317/20: «Апеляційний суд, враховуючи предмет та суть позовних вимог, дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимог заяви позивача шляхом зобов'язання відповідача, у якого перебуває дитина, надавати позивачу (матері дитини) можливість для спілкування з дитиною в певні дні і години. Відмова у задоволенні вимог заяви щодо щотижневого встановлення обов'язку для відповідача передавати дитину кожну другу п'ятницю для почергового щотижневого проживання зі своєю матір'ю за місцем її проживання та зі своїм батьком за місцем його проживання є обґрунтованою, оскільки вжиття такого заходу забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, до вирішення спору по суті є недопустимим». Висновки щодо забезпечення позову у справах з вимогами про визначення місця проживання дитини викладено також у постановах Верховного суду від 25.11.2020 та від 15.08.2021 у справі № 760/1513/19. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову в обраний позивачем спосіб. Керуючись ст.ст. 149-153, 258-261, 353-355 ЦПК України, суд - ПОСТАНОВИВ: У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини відмовити. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя О.Л.Овчаренко