532/746/24
2-а/532/11/2024
28 травня 2024 р. м. Кобеляки
Кобеляцький районний суд Полтавської області у складі:
судді - Назарьової Л. В,
з участю секретаря судового засідання - Маляренко І. М,
учасники справи:
позивач - Губін Ю. М,
відповідачі:
- інспектора ВП № 2 (м. Кобеляки) Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області Данило О. В,
- Головне управління Національної поліції в Полтавській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кобеляки адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора відділення поліції № 2 Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області Данило Олександра Володимировича та Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення
Встановив:
08 квітня 2024 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора відділення поліції № 2 Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області Данило Олександра Володимировича та Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 31 березня 2024 року під час керування транспортним засобом по вулиці Шевченка в м. Кобеляки Полтавського району Полтавської області, був зупинений працівниками поліції, які, без обґрунтування конкретної причини зупинки транспортного засобу, повідомили, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення. Згодом відповідач повідомив, що згідно даних відеозапису з відеореєстратора на службовому автомобілі, зафіксовано перевезення дитини, зріст якої був менше 149 см без використання дитячої утримуючої системи, що дає змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, які передбачені конструкцією автомобіля, тим самим порушено вимоги п. 21.11 б ПДР України. На підтвердження зазначених обставин відповідачем було продемонстровано відеозапис із відеореєстратора, з якого неможливо достеменно встановити, що дитина дійсно перебувала у автомобілі без використання дитячої утримуючої системи.
В подальшому, незважаючи на пояснення водія, працівником поліції винесено постанову, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 10 ст. 121 кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 грн.
Вважає, що зупинка під час керування вказаним автомобілем була необґрунтована та безпідставна, а постанова про притягнення позивача до відповідальності була винесена з грубим порушенням вимог чинного законодавства. Відтак, працівником поліції не встановлено конкретний зріст дитини, яка перебувала у автомобілі, якої статі, без зазначення жодних числових показників, до того ж інспектором не було проведено вимірювальних дій і навіть не було запропоновано дитині вийти з автомобіля для проведення таких замірів, а лише візуально «на око» при огляді уже безпосередньо відеозапису з відеореєстратора у автомобілі. Фактично відповідач не з'ясував чи було вчинено адміністративне правопорушення позивачем, не врахував доводи та пояснення позивача, а також не з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Із урахуванням викладеного, ОСОБА_1 прохає скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі.
07 травня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник Головного управління Національної поліції в Полтавській області - Паламар Д. О. позовні вимоги не визнає та зазначає, що дійсно, 31.03.2024 року по вул. Шевченка в м. Кобеляки Полтавського району Полтавської області інспектором поліції, відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію», був зупинений транспортний засіб ВАЗ 21043, державний номерний знак НОМЕР_1 , за кермом якого перебував ОСОБА_1 . Після зупинки вказаного транспортного засобу працівниками поліції було виявлено перевезення водієм дитини, зріст якої був менше 149 см без використання утримуючої системи, що дає змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, які передбачені конструкцією автомобіля, чим було порушено п. 21.11 «б» ПДР України. В подальшому працівником поліції роз'яснено позивачу його права відповідно до ст. 268 КУпАП та строк на оскарження постанови за ст. 289 КУпАП, що підтверджується підписом позивача в оскаржуваній постанові та винесено постанову за ч. 10 ст. 121 КУпАП.
Вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог. До того ж незгода позивача з його притягненням до адміністративної відповідальності не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності.
Оскаржувану постанову винесено згідно ст. 258, 280 КУпАП, що встановлює загальні правила накладення стягнення про адміністративні правопорушення, тобто відповідачем встановлена особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують та обтяжують. Вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивач дійсно порушив правила дорожнього руху, а скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення призведене до залишення правопорушника без відповідальності. За таких обставин, представник відповідача прохає позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
17 травня 2024 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, у якому зазначено, що він не погоджується із відзивом на позовну заяву з таких підстав. Так, 31 березня 2024 року позивач рухався по вулиці Шевченка в місті Кобеляки Полтавського району Полтавської області, у той же час транспортний засіб працівників поліції перебував на узбіччі. Потім працівники поліції, побачивши транспортний засіб позивача, почали рухатися за ним, після чого, включивши маячки та подали сигнал про зупинку. Після зупинки транспортного засобу працівником поліції не було поінформовано позивача про конкретну причину зупинки транспортного засобу з детальним описом підстави такої зупинки. На питання про причини зупинки транспортного засобу працівником поліції була надана відповідь, що «будь-яка», потім було зазначено, що відповідно до п. 3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», що вони можуть зупиняти, якщо в них є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об?єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, то поліцейський може зупиняти транспортні засоби.
Твердження відповідача про те, що позивач здійснював перевезення дитини зріст якої візуально був менше 149 см у автомобілі та без використання дитячої утримуючої системи не знайшло свого доказового підтвердження, оскільки працівники поліції візуальне спостереження проводили на «око», з автомобіля на відстані, без з?ясування фактичних обставин. З наданого працівниками поліції відеозапису з відеореєстратора не зрозуміло, чи дійсно дитина була не пристебнута ременями безпеки та не встановлено, що зріст дитини був менше 149 см, до того ж згідно п. 21.11б ПДР України, забороняється перевозити дітей, зріст яких менше ніж 150 см, у транспортних засобах без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією відповідного транспортного засобу. При цьому обов?язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача. За таких обставин, позивач прохає суд скасувати постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 10 ст. 121 КУпАП та закрити провадження.
Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 11 квітня 2024 року відкрито провадження у справі.
Учасники справи, будучи завчасно, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, заяв про відкладення розгляду справи не подавали. ОСОБА_1 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Суд, розглянувши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню повністю.
Судом установлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1789874 від 31.03.2024 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 10 ст. 121 КУпАП, а саме за те, що 31 березня 2024 року керуючи транспортним засобом ВАЗ 21043, державний номерний знак НОМЕР_1 , в м. Кобеляки по вулиці Шевченка, 46 водій здійснював перевезення дитини зріст якої був менше 149 см у автомобілі без використання дитячої утримуючої системи, що дає змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією автомобіля, чим порушив вимоги п. 21.11 б ПДР України - порушення правил перевезення дітей, що не досягли 12 років без ременя безпеки. До ОСОБА_1 застосоване адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 гривень (а.с. 7).
Частиною 10 ст.121 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил перевезення дітей.
Пунктом п. 21.11 «б» ПДР України встановлено заборону на перевезення дітей, зріст яких менше ніж 150 см, у транспортних засобах без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу; на задньому сидінні мотоцикла та мопеда.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно положень п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до п. 1, 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, зокрема, якщо водій порушив Правила дорожнього руху; якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо- транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
На підставі ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 10 ст. 121 цього Кодексу.
Згідно ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Відповідно до пункту 2 розділу III Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 10 ст. 121 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення врегульовано Главою 22 КУпАП.
Обов'язковою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є вчинення нею адміністративного правопорушення, а факт вчинення особою правопорушення, в свою чергу, має бути підтверджений належними та допустимими доказами.
В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов'язаний подати докази на спростування таких заперечень.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Ознака винності діяння є обов'язковою ознакою адміністративного правопорушення (проступку). Позивач заперечує факт вчинення ним адміністративного правопорушення, свою вину не визнає.
Суд звертає увагу, що відповідачем, на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, надано диск із відеозаписами із відеореєстратора автомобіля патрульної поліції, а також відеозаписи із нагрудної камери поліцейського, на яких зафіксовано момент перебування службового автомобіля працівників поліції на узбіччі, далі момент руху автомобіля патрульної поліції за автомобілем позивача (без зафіксованого моменту зупинки такого транспортного засобу), а потім вже після зупинки спілкування інспектора поліції із позивачем та відповідно оформлення інспектором поліції адміністративних матеріалів за фактом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 10 ст. 121 КУпАП.
При цьому відеозаписи з місця події не містять інформації, яка б свідчила про відсутність у машині спеціальних засобів для перевезення дитини та не дотримання правил перевезення дитини саме в момент руху автомобіля, а також з огляду на не проведення поліцейським дій спрямованих на встановлення зросту дитини.
Відтак, працівники поліції, після того, як під'їхали до транспортного засобу ОСОБА_1 , жодним чином не перевіряли та не вимірювали зріст дитини, а було лише констатовано, що такий перевозить дитину без спеціального крісла з огляду лише на факт наявності дитини в салоні автомобіля, яку потім забрала її мати. Також на відеозаписах не зафіксовано чи дійсно дитина перебувала/не перебувала в автокріслі, пристебнутому за допомогою ременів безпеки.
Тобто не зрозуміло, який конкретно зріст був встановлений у дитини, оскільки не вказано жодних числових показників, а зазначено лише, що «зріст дитини був менше 149 сантиметрів». Вказане свідчить, що інспектор не встановив зріст дитини, не проводив жодних вимірювальних дій та навіть не просив, щоб дитина вийшла із транспортного засобу для проведення таких замірів.
Отже, як встановлено судом шляхом огляду змісту оптичного диску, жодним відеозаписом не підтверджується факт огляду працівником поліції дитини, використання зростоміра чи інших сертифікованих засобів вимірювання зросту, тобто відповідач не міг оцінити зріст дитини.
Таких чином, у матеріалах справи відсутні беззаперечні докази на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_1 , керуючи 31 березня 2024 року транспортним засобом ВАЗ 21043 державний номерний знак НОМЕР_1 , перевозив дитину в автомобілі ростом менше 149 см (як стверджує відповідач) без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки.
Щодо тверджень сторони відповідача про зупинення транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію» - у разі, якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, суд не бере до уваги, оскільки жодних доказів на підтвердження факту притягнення водія - позивача до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень чи оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди відповідачем не надано.
Складу іншого адміністративного правопорушення, вчиненого позивачем оскаржувана постанова не містить.
Відповідач під час провадження у справі про адміністративне правопорушення, повинен відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, належним чином з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. Постанова, згідно зі ст. 283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.
Суд звертає увагу, що на цей час відсутнє таке порушення як заборона перевезення дітей, що не досягли 12-річного віку у транспортних засобах без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу, разом з тим, із постанови серії ЕНА № 1789874 від 31.03.2024 року вбачається, що поліцейський при винесенні постанови, вказаних обставин не врахував, та застосував закон, який не підлягав застосуванню, кваліфікувавши дії ОСОБА_1 , відповідно до підпункту «б» пункту 21.11 в редакції Постанови КМУ № 876 від 01.10.2008, яка діяла до 24.02.2021 року, тобто до вчинення правопорушення, таким чином, визнавши винним ОСОБА_1 , зокрема, у перевезенні дітей, що не досягли 12 років.
Пункт 21.11 «б» ПДР передбачено саме вимоги до зросту дитини, а не до її віку, натомість матеріали справи не містять доказів того, що працівником поліції встановлено зріс дитини, шляхом використання зростоміра чи інших сертифікованих засобів вимірювання зросту. Тобто, в даному випадку поліцейський не міг оцінити зріст дитини.
У постанові Верховного Суду від 26.04.2018 року по справі №211/3520/16-а Касаційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Лише фіксація вчинення адміністративного правопорушення позивача, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.
Таким чином, саме по собі формулювання в оскаржуваній постанові змісту правопорушення не може бути доказом вчинення правопорушення без наявності інших доказів, які у своїй сукупності підтверджують обставини викладені у постанові.
Разом з тим, на підтвердження вчинення позивачем правопорушення передбаченого ч. 10 ст.121 КУпАП за обставин, що вказані в оскаржуваній постанові, відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого в даній категорії справ покладається обов'язок доказування, не посилається на будь-які докази, зокрема на обставини, якими можна було б підтвердити чи спростувати той факт, що дитина, яку позивач перевозив в якості пасажира, дійсно була зростом менше ніж 150 см, як того вимагає приписи п. 21.11 «б» ПДР України.
В той час, обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто, зібраними у встановленому КУпАП порядку.
Разом з тим, пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Отже, системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Такі ж вимоги містяться у відомчому нормативному актів Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, яка затверджена наказом МВС України № 1376 від 06.11.2015 (остання не поширюється на правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, однак враховується судом в системному аналізі з іншими актами законодавства).
В іншому випадку застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Така позиція суду ґрунтується на правових висновках, які зроблені Конституційним Судом України у своєму Рішенні у справі № 23-рп/2010 від 22.12.2010 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що достатніх доказів вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 10 ст. 121 КУпАП суду не надано, суд вважає, що позовні вимоги про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскаржувану постанову необхідно скасувати, а провадження по справі - закрити.
Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом установлено, що при подачі позову до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 605,60 грн, а тому, оскільки його позов задоволено повністю, понесені ним судові витрати необхідно компенсувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області.
Керуючись статтями 8, 9, 19, 20, 77, 139, 242-246, 286 КАС України, статтями 222, 247, 251, 252, 258, 289, 293 КУпАП, суд
Ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до інспектора відділення поліції № 2 Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області Данило Олександра Володимировича та Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення задовольнити повністю.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1789874 від 31 березня 2024 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 10 ст. 121 кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу у розмірі 510,00 гривень.
Справу про адміністративне правопорушення за ч. 10 ст. 121 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрити.
Стягнути із Головного управління Національної поліції в Полтавській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сплачений судовий збір у розмірі 605,60 (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до другого апеляційного адміністративного суду або через Кобеляцький районний суд Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідачі:
- інспектор відділення поліції № 2 Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області Данило Олександр Володимирович, юридична адреса: м. Кобеляки, вул. Шевченка, 17 Полтавського району Полтавської області;
- Головне управління Національної поліції в Полтавській області, код ЄДРПОУ 40108630, юридична адреса: м. Полтава, вул. Юліана Матвійчука, 83 Полтавської області.
Суддя