номер провадження справи 26/14/23
19.03.2024 Справа № 908/1336/23(908/3640/23)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом Приватного підприємства “Максфорт”, код ЄДРПОУ 40907474 (69068, м. Запоріжжя, вул. Академіка Ф.М. Муравченка, 5)
до відповідача - Приватного підприємства “Львівська фармацевтична компанія”, код ЄДРПОУ 40353823 (79017, м. Львів, вул. Зелена, 54, прим.2)
про визнання недійсним договору про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики) №12032021 від 12.03.2021
в межах справи № 908/1336/23
про банкрутство - Приватного підприємства “Максфорт”, код ЄДРПОУ 40907474 (69068, м. Запоріжжя, вул. Академіка Ф.М. Муравченка, 5)
кредитор - Фізична особа-підприємець Крамаренко Богдан Юрійович, РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі):
від позивача: адвокат Гришко І.І.
від відповідача: адвокат Шумейко Іван Павлович
За приписами ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
До Господарського суду Запорізької області 08.12.2023 надійшла позовна заява Приватного підприємства “Максфорт” до відповідача - Приватного підприємства “Львівська фармацевтична компанія”, про визнання недійсним договору про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики) №12032021 від 12.03.2021, для розгляду в межах справи № 908/1336/23 про банкрутство позивача.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.12.2023 справу №908/3640/23 розподілено судді Юлдашеву О.О.
Ухвалою суду від 26.12.2023 прийнято позовну заяву Приватного підприємства “Максфорт” до відповідача - Приватного підприємства “Львівська фармацевтична компанія”, про визнання недійсним договору про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики) №12032021 від 12.03.2021, для розгляду в межах справи № 908/1336/23 про банкрутство позивача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви; постановлено озглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 23.01.2024 о/об 11-30 год.
Ухвалою від 23.01.2024 відкладено судове засідання на 06.02.2024р. о 10-15, в режимі відеоконференції; зобов'язано відповідача надати суду відзив на позовну заяву, з одночасним його направленням позивачу.
У судовому засіданні 06.02.2024 судом оголошено перерву до 20.02.24 об 11-15.
До суду надійшли наступні документи:
- 06.02.24 відзив відповідача на позовну заяву;
- 19.02.24 заперечення відповідача по справі;
- 19.02.24 відповідь позивача на відзив відповідача.
Зазначені документи залучені судом до матеріалів справи.
У відповіді на відзив позивач просить суд призначити у справі судово-технічну експертизу.
Ухвалою суду від 20.02.24 справу № 908/1336/23(908/3640/23) постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, у підготовчому засіданні 20.02.2024; підготовче засідання у справі призначено на "29" лютого 2024 р. об 11:45, в режимі відеоконференції; зобов'язано відповідача надати суду письмові пояснення щодо клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи; запропоновано відповідачу надати суду питання, роз'яснення яких, на його думку, потребує висновку експерта.
Ухвалою від 29.02.2024 у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової технічної експертизи - відмовлено. Закрито підготовче провадження у справі № 908/1336/23(908/3640/23) з розгляду позовної заяви Приватного підприємства “Максфорт” до Приватного підприємства “Львівська фармацевтична компанія” про визнання недійсним договору про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики) №12032021 від 12.03.2021. Призначено справу до розгляду по суті на 19.03.2024 р. об 11:30 год, в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 19.03.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у червні 2023 року ПП “Львівська фармацевтична компанія” звернулося до Господарського суду Запорізької області із заявою кредитора з грошовими вимогами до боржника - ПП «Максфорт» в межах справи № 908/1336/23 про банкрутство ПП «Максфорт», і в якості підстав для таких вимог відповідач послався на договір поворотної фінансової допомоги № 12032021 від 12.03.2021. Позивач стверджує, що саме у зв'язку з отриманням заяви кредитора йому стало відомо про цей договір, а його оригінал у позивача відсутній. Позивач вважає, що цей договір вчинено з порушенням вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України, а крім того, він є правочином, що вчинено внаслідок зловмисної домовленості колишнього директора позивача ОСОБА_1 із відповідачем. Також позивач зазначає, що договір укладався без згоди власників позивача директором ОСОБА_1 , який є одним із засновників (учасників) ТОВ «Львівська факрмацевтична компанія», тому діяв в умовах конфлікту інтересів. Позивач вказує, що реальна відсоткова ставка за цим договором позики складає 57,46 % річних, що вочевидь є невигідною умовою для позивача як позичальника. Крім того, вважає, що правочин було вчинено з перевищенням повноважень, оскільки цей правочин був значним правочином і правочином, щодо якого є заінтересованість. Стверджує, що ОСОБА_1 не здійснював особистий контроль за своєчасним виконанням з боку ПП «Максфорт» договірних зобов'язань за спірним договором, а ПП «Львівська фармацевтична компанія», в свою чергу, жодного разу не зверталось до ПП «Максфорт» з питання повернення суми фінансової допомоги. Зазначає, що за результатами проведеного позивачем службового розслідування було виявлено, що позивач не укладав такого договору, в журналі кореспонденції договір не зареєстрований. Вказує, що сума оборотів позивача по рахунку дозволяла позивачеві своєчасно повернути відповідачу суму отриманої позики. Вважає, що цей договір було укладено з метою створення фіктивної кредиторської заборгованості.
На цих підставах позивач просить суд визнати недійсним з моменту укладення договір про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики) № 12032021 від 12.03.2021, укладений між Приватним підприємством «Максфорт» та Приватним підприємством «Львівська фармацевтична компанія».
У відзиві відповідач зазначає, що в статуті ПП «Максфорт» відсутні положення щодо порядку надання згоди на вчинення правочинів, щодо яких є заінтересованість. Крім того вказує, що ОСОБА_1 є співвласником корпоративних прав на ПП «Максфорт», що спростовує твердження про відсутність згоди власників підприємства при вчиненні правочину. Зазначає, що договір № 12032021 від 12.03.2021 є безпроцентним, а тому його умови були для позивача вигідними, більше того, позивач отримав за цим договором грошові кошти в повному обсязі в день укладення договору та безвідсотково ними користувався до моменту настання прострочення. Вказує, що цей договір не є значним правочином, оскільки сума позики не перевищує половину чистих активів позивача. Крім того зазначає, що позивач схвалив цей правочин двома платежами, здійсненими вже після того, як ОСОБА_1 було звільнено з посади директора позивача, що також підтверджує і обізнаність позивача з наявністю цього договору ще до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство позивача. Вважає, що оспорювання позивачем договору, який раніше ним схвалювався, є проявом суперечливої поведінки позивача. Стверджує, що доводи про існування зловмисної домовленості та доводи про перевищення повноважень є взаємовиключними. Зазначає, що відсутні несприятливі наслідки укладення договору для позивача, що свідчить про відсутність зловмисної домовленості. Крім того, правочин від імені позивача вчиняв не його директор ОСОБА_1 , а представник ОСОБА_2 , який не є афілійованою особою відносно відповідача та не здійснює контролю над відповідачем. Вказує, що неналежне виконання умов договору позивачем не є підставою для визнання договору недійсним, а так само не є такою підставою наявність чи відсутність факту пред'явлення вимог стороною зобов'язання, наявність чи відсутність згадки про договір в журналі обліку кореспонденції, наявність чи відсутність (наприклад, у зв'язку з втратою) оригіналу договору у однієї зі сторін.
У зв'язку з викладеним відповідач просить суд в позові відмовити повністю.
У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача про те, що ОСОБА_1 фактично є співвласником частки в статутному капіталі ПП «Максфорт» та його засновників - ПП ВКФ «Аква Вита» і ПП «Вітафарма». Наголошує на тому, що будучи директором ПП «Максфорт», ОСОБА_1 не проконтролював своєчасне виконання підприємством зобов'язань за договором позики, що свідчить про намір створити фіктивну кредиторську заборгованість. Що стосується платіжних інструкцій, то позивач зазначає, що вони містили лише посилання на оскаржуваний договір та не є свідченням погодження сторонами умов договору, зокрема в частині строку повернення позики, розміру та порядку нарахування штрафних санкцій та інших умов. Відносно того, що договір підписував не ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 , позивач вказує, що надання ОСОБА_1 повноважень ОСОБА_2 на підписання договору не звільняло ОСОБА_1 як посадову особу від обов'язку діяти добросовісно. Також позивач наполягає на відсутності у нього оригіналу договору.
Крім того, у відповіді на відзив позивач вказує, що ОСОБА_1 «мав можливість укласти будь-який договір з метою створення фіктивної кредиторської заборгованості ПП «Максфорт», що очевидно було ним зроблено», і тому просив суд призначити у справі судову технічну експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання: чи нанесено текст договору про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики) № 12032021 від 12.03.2021 у той час, яким датовано договір? Якщо так, то зазначити коли, в який період було нанесено текст договору? Чи нанесено відтиски печаток ПП «Максфорт» та ПП «Львівська фармацевтична компанія» у той час, яким датовано договір? Якщо ні, то зазначити коли, в який період було нанесено відтиски печаток в договорі? Чи нанесено підписи представників ПП «Максфорт» та ПП «Львівська фармацевтична компанія» у той час, яким датовано договір? Якщо ні, то зазначити коли, в який період було нанесено підписи представників?
У запереченні на відповідь на відзив відповідач спростовує доводи позивача про вчинення правочину без згоди власників підприємства, зауважуючи, що такі доводи не збігаються з діями самого позивача, який під керівництвом ОСОБА_3 (яка одночасно зареєстрована як кінцевий бенефіціарний власник позивача) зробив платежі саме з посиланням на цей договір. Зауважує, що позивачем не спростовано, що правочин, який оспорюється в цій справі, не вимагав наявності окремого рішення власників про надання згоди на його вчинення. Вказує, що обставини, пов'язані з виконанням зобов'язань, не можуть слугувати підставою для визнання договору недійсним, а предметом спору в цій справі є сам договір позики, а не дії керівника позивача щодо контролю за виконанням зобов'язань за таким договором. Доводи позивача про те, що договір був спрямований на неправомірне збагачення відповідача за рахунок позивача, відповідач спростовує тим, що спірний договір є безпроцентним. Відповідач наголошує, що позивач отримав за цим договором грошові кошти в повному обсязі, що спростовує доводи позивача про фіктивний характер кредиторської заборгованості. Наголошує на тому, що закон не містить заборони для юридичної особи укладати договори з іншою юридичною особою, у якої власником є керівник першої юридичної особи. Наполягає на тому, що особа, що підписала договір від імені позивача, не була обмежена у виборі контрагента, суми позики, а також умов договорів позики. Зауважує, що оспорювання договору, який раніше схвалювався позивачем та частково ним виконувався, є проявом суперечливої поведінки позивача.
Судом установлено, що ПП «Максфорт» зареєстровано 21 жовтня 2016 року і його учасниками є два підприємства - ПП «Вітафарма» і ПП ВКФ «Аква Вита». В свою чергу, засновником ПП «Вітафарма» і ПП ВКФ «Аква Вита» зареєстрована ОСОБА_3 .
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року у справі № 908/1339/23(908/1600/23), було встановлено, що частка в статутному капіталі ПП ВКФ «Аква Вита» є об'єктом спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , які зареєстрували шлюб 12 вересня 2003 року.
Крім того, на теперішній час на розгляді судів перебувають цивільні справи:
- № 461/2733/23, в якій Галицьким районним судом міста Львова 07 листопада 2023 року ухвалено рішення, яким встановлено, що частки в статутних капіталах ПП «Вітафарма» та ПП «Максфорт» є об'єктом спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_3 і ОСОБА_1 . На теперішній час справа перебуває на розгляді у Львівському апеляційному суді;
- № 462/9545/23, розгляд якої триває, в рамках якої ОСОБА_3 заявила позов, зі змісту якого вбачається, що вона вважає частку в статутному капіталі ТОВ «Інтенд» об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
ОСОБА_1 перебував на посаді директора ПП «Максфорт» та був звільнений з цієї посади на підставі Рішення Власників Підприємства № 28/03/2023 від 28 березня 2023 року та наказу ПП «Максфорт» № 3-К від 28 березня 2023 року; обидва документи підписані ОСОБА_3 .
Установчим документом ПП «Максфорт» є статут, що затверджений протоколом установчих загальних зборів власників ПП «Максфорт» № 1 від 20.10.2016. У відповідності до пункту 5.3.2 статуту ПП «Максфорт», директор, зокрема, діє від імені підприємства без довіреності, укладає угоди, договори (контракти), розпоряджається майном та коштами підприємства, представляє підприємство у відносинах з будь-якими українськими та іноземними юридичними та фізичними особами, укладає договори та інші угоди від імені підприємства, видає довіреності, накази, розпорядження, обов'язкові для виконання всіма членами трудового колективу.
10 лютого 2020 року ПП «Максфорт» в особі керівника ОСОБА_1 видало довіреність зі строком дії до 10 лютого 2022 року, якою уповноважило ОСОБА_2 представляти інтереси ПП «Максфорт», як позичальника, перед іншими підприємствами, товариствами, установами і організаціями, з питань укладання, змінювання, розірвання, підписання договорів про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики) без обмеження кількості таких договорів, визначаючи суми позики, терміни повернення сум позики та інші умови договорів на власний розсуд. Представнику було надано повноваження укладати та підписувати від імені довірителя, як позичальника, договори про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики), а за необхідності - також додатки і додаткові угоди до цих договорів, виконувати всі інші юридично значущі дії, пов'язані з виконанням цієї довіреності. Довіреність містить підписи керівника ПП «Максфорт» Колбіна Андрія Валерійовича, представника ОСОБА_2 , а також скріплена печаткою ПП «Максфорт».
12.03 2021 року між ПП «Львівська фармацевтична компанія» в особі представника Ткачова Д.О., як позикодавцем, з однієї сторони, та ПП «Максфорт» в особі представника Червоного В.В., який діє на підставі довіреності від 10 лютого 2020 року, як позичальником було укладено Договір № 12032021 про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики) (далі - Договір).
За умовами п. 1 Договору, позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 500 000,00 (п'ятсот тисяч) гривень, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Згідно з п. 3 Договору, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві суму позики в розмірі 500 000,00 (п'ятсот тисяч) гривень в повному обсязі в термін до 31 грудня 2021 року.
Сторони домовилися, що проценти за користування позикою (згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України) не нараховуються та не сплачуються (п. 4 Договору).
Крім того, в п. 6 Договору сторони, на підставі вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, визначили, що позичальник, який прострочив виконання грошового зобов'язання з повернення суми позики, на вимогу позикодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сто процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення.
В п. 7 Договору сторони визначили, що у випадку прострочення виконання позичальником грошового зобов'язання з повернення суми позики, позичальник повинен сплатити позикодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу. Сторони узгодили, що нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а пеня нараховується за весь час прострочення.
Крім того, в п. 8 Договору сторони встановили, що у разі прострочення повернення суми позики позичальником більше ніж на 50 (п'ятдесят) днів, позичальник додатково зобов'язаний сплатити на користь позикодавця штраф у розмірі 50 % (п'ятдесят відсотків) від простроченої суми.
В договорі містяться підписи керівника ПП «Львівська фармацевтична компанія» Дмитра Ткачова, а також представника ПП «Максфорт» Віталія Червоного. Також договір скріплено печатками ПП «Львівська фармацевтична компанія» і ПП «Максфорт».
Відповідач (позикодавець) умови Договору виконав в повному обсязі, передав позивачеві грошові кошти в розмірі 500 000,00 (п'ятсот тисяч) гривень в день укладення Договору, що підтверджується платіжними дорученнями № 127 від 12 березня 2021 року на суму 400 000,00 грн, №577 від 14 липня 2021 на суму 100 000,00 грн в яких призначення платежу вказано «Надання поворотної фінансової допомоги зг. дог. № 12032021 від 12.03.2021р. Без ПДВ».
Однак, позичальник свої обов'язки за Договором виконав лише частково, повернувши лише частину суми позики, а саме 160 000,00 (сто шістдесят тисяч) гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 227 від 09 грудня 2021 року на суму 60 000,00 гривень та платіжним дорученням № 237 від 24 грудня 2021 року на суму 100 000,00 гривень.
Решта суми позики в розмірі 340 000,00 (триста сорок тисяч) гривень залишається неповернутою позичальником. Боржник прострочив виконання ним грошового зобов'язання.
Вже після настання прострочення, а саме 28 квітня 2023 року, позичальник здійснив платіж на суму 50 000,00 (п'ятдесят тисяч) гривень за цим Договором, що підтверджується платіжною інструкцією № 95 від 28 квітня 2023 року.
Також, після відкриття провадження у справі № 908/1336/23 про банкрутство ПП «Максфорт», а саме 09 червня 2023 року, позичальник здійснив платіж на суму 290 000,00 (двісті дев'яносто тисяч) гривень, що підтверджується платіжною інструкцією №152 від 09 червня 2023 року.
Статтею 534 ЦК України визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Враховуючи це, платіж ПП «Максфорт», здійснений 09 червня 2023 року на суму 290 000,00 гривень за платіжною інструкцією № 152, в силу вимог ч. 1 ст. 534 ЦК України, спрямовується саме на часткове погашення неустойки, а не основної суми боргу.
Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства, погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
Судом встановлено, що оспорюваний у цій справі Договір є договором позики, та він є укладеним, оскільки позичальник отримав за цим Договором грошові кошти в повному обсязі.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1050 ЦК України).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Надаючи правову оцінку доводам позивача про укладення Договору без згоди власників позивача (як вважає позивач, із перевищенням повноважень), суд зазначає наступне.
ПП «Максфорт» посилається на те, що оспорюваний договір є правочином, щодо якого є заінтересованість, оскільки на момент його вчинення, ПП «Львівська фармацевтична компанія» було по відношенню до ПП «Максфорт» афілійованою особою, адже директор ПП «Максфорт» Колбін Андрій Валерійович володіє часткою в розмірі 50 % статутного капіталу ПП «Львівська фармацевтична компанія».
Термін «правочин, щодо якого є заінтересованість» вжито у ст. 45 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Разом з тим, частина третя цієї статті встановлює правило про те, що якщо учасники товариства не дійшли згоди про встановлення у статуті порядку погодження щодо правочинів із заінтересованістю, правила цієї статті не застосовуються.
Аналіз положень статуту ПП «Максфорт» дозволяє дійти висновку про те, що він не містить порядку погодження щодо правочинів із заінтересованістю. Більше того, статут було затверджено при заснуванні підприємства в 2016 році та він не зазнавав будь-яких змін станом на день укладення Договору, тоді як Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» набрав чинності 17.06.2018. І після появи в законодавстві, що регулює діяльність цих товариств, норм про правочини, щодо яких є заінтересованість, учасники ПП «Максфорт» не змінювали установчий документ підприємства і не передбачали в ньому положень щодо порядку погодження таких правочинів.
Таким чином, та обставина, що станом на день укладення Договору директором ПП «Максфорт» була особа, яка одночасно є учасником ПП «Львівська фармацевтична компанія» - сама по собі не є обставиною, яка вимагала б отримання згоди загальних зборів ПП «Максфорт» на вчинення правочину з ПП «Львівська фармацевтична компанія». Тому доводи ПП «Максфорт» про вчинення правочину з перевищенням повноважень із посиланням на ст. 45 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» - є необгрунтованими, оскільки не узгоджуються зі змістом частини третьої цієї ж статті та зі змістом статуту ПП «Максфорт».
Також, ПП «Максфорт» стверджує, що оспорюваний ним Договір був значним правочином, а тому для його вчинення, на думку ПП «Максфорт», необхідно було отримати згоду загальних зборів власників ПП «Максфорт». Надаючи правову оцінку цим доводам, суд звертається до норми ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», згідно з якою, рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.
Позивач надав суду свою фінансову звітність, з якої вбачається, що станом на початок 2020 року розмір власного капіталу (тобто чистих активів) ПП «Максфорт» становив 2 247 300,00 гривень. В свою чергу, 50 % від цієї суми становить 1 123 650,00 гривень. Разом з тим, сума позики за оспорюваним Договором становить 500 000,00 гривень, тобто є меншою ніж половина чистих активів підприємства. Доводи ПП «Максфорт» про те, що в цю суму мають входити також проценти річних, пеня, штраф, втрати від інфляції - є необґрунтованими з огляду на те, що ці суми не є «вартістю майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину» в розумінні ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а їхнє нарахування відбувається лише внаслідок порушення позичальником взятих на себе зобов'язань.
Положення статуту ПП «Максфорт» не містять обмежень щодо суми правочину, який може вчинятися без отримання дозволу (згоди) загальних зборів власників підприємства. Таким чином, з урахуванням норм закону, положень статуту і обставин справи, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний в цій справі Договір міг вчинятися без згоди загальних зборів власників ПП «Максфорт», а отже, доводи ПП «Максфорт» про вчинення правочину із перевищенням повноважень - не знайшли свого підтвердження.
Окремо суд вважає за необхідне зазначити про дії ПП «Максфорт», які свідчать про схвалення оспорюваного ним же Договору. Так, навіть якщо взяти до уваги помилкові доводи ПП «Максфорт» про перевищення повноважень, то норма ст. 241 ЦК України передбачає, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
ПП «Максфорт» неодноразово вчиняло дії, що свідчать про прийняття Договору до виконання, про що свідчать вказані вище платіжні інструкції. При цьому, в якості призначення платежу ПП «Максфорт» зазначає не про повернення безпідставно набутих коштів, а робить посилання саме на Договір, тим самим підтверджуючи прийняття Договору до виконання і підтверджуючи ту обставину, що Договір є для ПП «Максфорт» обов'язковим.
Заперечуючи факт схвалення правочину, позивач зазначає, що «умови спірного договору у вказаних платіжних документах не зазначено», але в платіжних документах ніколи й не зазначаються повні тексти договорів, оскільки реквізит «призначення платежу» є обмеженим за обсягом тексту. Разом з тим, доведено, що позивач, вже під керівництвом ОСОБА_3 , здійснив платежі з посиланням на Договір. Те, що позивач наразі заперечує факт погодження сторонами умов Договору, зокрема в частині строку повернення позики, розміру та порядку нарахування штрафних санкцій, інших умов, - не узгоджується з попередньою поведінкою позивача у вигляді здійснення платежів з посиланням на цей Договір.
У відповідності до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу чи юридичного факту, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Сформульований Верховним Судом у справі № 450/2286/16-ц правовий висновок про заборону суперечливої поведінки стосується ст. 3 ЦК України, яка є спільною для всіх цивільних правовідносин, та повторюється в численних інших справах (904/2104/19, 185/446/18, 917/1283/21 тощо), тому посилання позивача на розбіжності фактичних обставин справи № 450/2286/16-ц і цієї справи - неможливо взяти до уваги.
Отже, оспорювання ПП «Максфорт» договору, в контексті обставин цієї справи, є проявом суперечливої поведінки ПП «Максфорт», яка з огляду на наведену вище позицію Верховного Суду, не допускається.
Що стосується доводів ПП «Максфорт» про укладення Договору (як вважає позивач) з порушенням вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України та в умовах конфлікту інтересів, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
У відповідності до ч. 3 ст. 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», конфліктом інтересів є конфлікт між обов'язком посадової особи діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства в цілому та приватними інтересами посадової особи або її афілійованих осіб.
Зміст оспорюваного в цій справі Договору свідчить про те, що від імені позичальника його підписав не ОСОБА_1 , а представник за довіреністю ОСОБА_2 . При цьому, зміст виданої ОСОБА_2 довіреності свідчить про те, що ОСОБА_2 не був обмежений у виборі контрагента для укладення договорів про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики), а також у повноваженнях щодо узгодження із позикодавцями тих чи інших умов договору позики. Таким чином, юридично-значущі дії від імені ПП «Максфорт» щодо укладення Договору здійснив не директор ОСОБА_1 , а представник ОСОБА_2 , що спростовує доводи ПП «Максфорт» про порушення вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України та про існування конфлікту інтересів.
При цьому, як свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стосовно ПП «Львівська фармацевтична компанія», ОСОБА_2 не був ні учасником ПП «Львівська фармацевтична компанія», ні керівником ПП «Львівська фармацевтична компанія», не здійснював контролю над ПП «Львівська фармацевтична компанія», а отже, не був афілійованою особою по відношенню до Відповідача.
Тому при укладенні Договору ОСОБА_2 діяв від імені ПП «Максфорт» без конфлікту інтересів. А крім того ОСОБА_2 не порушив встановлену ч. 3 ст. 238 ЦК України заборону вчиняти правочин від імені довірителя у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.
Окремо слід зауважити, що згідно з ч. 8 ст. 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», порушення посадовою особою обов'язків, передбачених частинами другою, четвертою, шостою і сьомою цієї статті, є підставою для розірвання товариством договору (контракту) з такою особою без виплати компенсації. Таким чином, навіть якщо стверджувати про існування конфлікту інтересів, то порушення визначених законом вимог щодо його врегулювання тягне за собою розірвання договору з посадовою особою товариства, і не тягне за собою визнання правочинів недійсними. Тобто, наявність чи відсутність конфлікту інтересів має правові наслідки саме в межах корпоративних правовідносин щодо управління товариством, тобто у правовідносинах, що складаються між учасниками і посадовими особами товариства, а не у правовідносинах між товариством та його контрагентами.
Надаючи правову оцінку доводам позивача про укладення Договору (як вважає позивач) внаслідок зловмисної домовленості колишнього директора позивача ОСОБА_1 із відповідачем, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 232 ЦК України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Перш за все слід відзначити, що доводи позивача про існування зловмисної домовленості є взаємно суперечливими з доводами про нібито перевищення повноважень при укладенні Договору. Судом враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 149/289/21, в якій зазначено, що одночасно наведені позивачем підстави позову про визнання недійсним правочину - внаслідок вчинення його з перевищенням повноважень (стаття 241 ЦК України), а також внаслідок зловмисної домовленості його представника (директора Товариства) з другою стороною (стаття 232 ЦК України), є взаємовиключними, оскільки предмет доказування кожної із обставин, на яку посилається на підтвердження своїх вимог позивач, передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів.
Верховний Суд України у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 зазначили, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Звертаючись із позовною заявою про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність усіх ознак правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони, а суд має перевірити відповідність доводів позивача вимогам статті 232 ЦК України і лише за наявності всіх ознак має підстави для визнання договору недійсним.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 912/2771/19.
Отже, обов'язковою ознакою правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, є наявність несприятливих наслідків для довірителя внаслідок вчинення такого правочину.
ПП «Максфорт» вказує, що правочин укладено на вкрай невигідних умовах для нього, посилаючись на те, що сума нарахованих за ним штрафних санкцій та пені значно перевищує суму боргу і вважаючи, що реальна відсоткова ставка за оспорюваним договором складає 57,46 % річних.
По-перше, суд зазначає, що термін «вкрай невигідні умови» застосовується в ЦК України лише по відношенню до правочинів, вчинених під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України), а в цій справі ПП «Максфорт» не заявляє про існування тяжких обставин, що могли б вплинути на вчинення правочину, тобто не заявляє таких підстав позову.
По-друге, аналіз умов оспорюваного в цій справі Договору свідчить про те, що він є безпроцентним. Отже, реальна річна процентна ставка за цим договором становить 0 %, а не 57,46 % річних, як помилково вважає ПП «Максфорт». В свою чергу, пеня, штраф, проценти річних і втрати від інфляції не можуть бути включені до реальної річної процентної ставки, оскільки вони підлягають нарахуванню саме за порушення боржником взятих на себе зобов'язань, а не за правомірне користування грошовими коштами в період до моменту настання прострочення.
У період правомірного користування позикою, до моменту прострочення ПП «Максфорт» користувалося грошовими коштами ПП «Львівська фармацевтична компанія» без сплати процентів за таке користування. Отже, правочин було вчинено на умовах, що є вигідними для ПП «Максфорт», адже Договір передбачав для ПП «Максфорт» безоплатне користування чужими грошовими коштами, що є значно вигіднішим порівняно, наприклад, із банківським кредитуванням.
Включення позивачем сум штрафу, пені, втрат від інфляції та процентів річних за порушення грошового зобов'язання у розрахунок реальної річної процентної ставки - суперечить визначенню реальної річної процентної ставки, оскільки суми штрафу, пені, втрат від інфляції та процентів річних нараховані саме за порушення позивачем взятих на себе зобов'язань, а не за правомірне користування грошовими коштами в період до моменту настання прострочення.
Навіть. якщо включати штраф, пеню, втрати від інфляції та проценти річних за порушення грошового зобов'язання у розрахунок реальної річної процентної ставки - то виконаний позивачем розрахунок все одно є неправильним. Так, штраф застосовується одноразово, а тому його правова природа відрізняється від правової природи процентів, а отже його арифметично неможливо включити в розрахунок саме річної процентної ставки. Ставка пені є динамічною, адже залежить від зміни облікової ставки НБУ, так само і втрати від інфляції залежать від індексу споживчих цін, тому в різні періоди вони є різними. Наприклад, станом на день укладення договору (12.03.2021) подвійна облікова ставка НБУ становила лише 13 % річних. Так само має змінюваний характер і індекс інфляції. Тому, якщо і включати пеню і втрати від інфляції в розрахунок річної процентної ставки, то результат обчислення сильно залежатиме від періоду, за який здійснено обчислення.
До того ж, йдеться саме про платежі, які позивач повинен сплатити внаслідок невиконання грошового зобов'язання, а не внаслідок правомірного користування грошовими коштами в період до моменту настання прострочення.
При цьому, позивач вважає, що реальна відсоткова ставка за оскаржуваним договором позики складає нібито 57,46 % річних, адже позовна заява не містить розрахунку на підтвердження цих доводів.
Стверджуючи про нібито невигідні умови договору, позивач не враховує, що застосування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ узгоджується зі звичайною діловою практикою та є типовим для багатьох господарських договорів, адже засноване на нормі Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Стягнення втрат від інфляції є безпосередньою вимогою закону, а саме ч.2 ст.625 ЦК України, а щодо 100 процентів річних від простроченої суми, то цей розмір процентів не можна назвати надмірно високим, адже фактично йдеться про сплату лише 0,27 % від простроченої суми за 1 день прострочення (розрахунок: 100 % річних / 365 днів у році = 0,27 % в день), тому остаточний розмір цих процентів безпосередньо залежить від тривалості прострочення. Відносно штрафу, то його сума становить лише половину від простроченої суми, а підставою для його застосування є прострочення повернення суми позики більше ніж на 50 днів (тобто розмір штрафу є співмірним як зі ступенем, так і з тривалістю порушення зобов'язання).
Суд наголошує, що за цим договором позивач отримав грошові кошти в повному
обсязі, передбаченому договором, з них більшу частину коштів (400 000,00 гривень) отримав того ж дня коли договір було підписано (12 березня 2021 року), і додатково отримав 100 000,00 гривень 14 липня 2021 року. І в період до 31 грудня 2021 року (до дня, що передував простроченню) на суму позики не нараховувалися жодні проценти.
Таким чином, доводи ПП «Максфорт» про вкрай невигідний характер вчиненого правочину і про високу реальну відсоткову ставку за оспорюваним Договором - не знайшли свого підтвердження.
Доводи про зловмисну домовленість ОСОБА_1 з ПП «Львівська фармацевтична компанія» не знайшли свого підтвердження та є лише припущеннями позивача, більше того, ці доводи спростовуються тим фактом, що від імені позивача Договір укладав не ОСОБА_1 , а представник ОСОБА_2 , який, як вже було встановлено, не є афілійованою особою щодо ПП «Львівська фармацевтична компанія», а отже, не мав жодного приватного інтересу, який міг би суперечити інтересам ПП «Максфорт».
Важливою в контексті надання правової оцінки доводам позивача про зловмисну домовленість є і та обставина, що ОСОБА_1 не лише був керівником ПП «Максфорт», а також є співвласником (на праві спільної сумісної власності разом із дружиною, ОСОБА_3 ) корпоративних прав на це підприємство та на підприємства, що є засновниками ПП «Максфорт» - ПП ВКФ «Аква Вита» і ПП «Вітафарма», що знайшло своє відображення в рішенні Господарського суду Запорізької області від 29 червня 2023 року, залишеному без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року у справі № 908/1339/23(908/1600/23), а також в рішенні Галицького районного суду міста Львова від 07 листопада 2023 року у справі № 461/2733/23. Тому навіть якщо припустити, що Договір від імені ПП «Максфорт» укладав би сам ОСОБА_1 , то в нього також не було особистого інтересу, який міг би суперечити інтересам ПП «Максфорт» - підприємства, в якому ОСОБА_1 не лише був керівником, а є також його співвласником.
Стверджуючи про те, що ОСОБА_1 нібито не здійснювався контроль за своєчасним виконанням зобов'язань за Договором (а також про те, що позивач мав можливість своєчасно повернути суму отриманої позики), позивач не звернув уваги на те, що неналежне виконання позивачем умов Договору не є підставою для визнання такого Договору недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Отже, підставами для визнання договору недійсними можуть бути лише обставини, що існували на момент укладення цього договору, а не обставини, пов'язані з виконанням чи невиконанням (неналежним виконанням) умов такого договору.
Суд також звертає увагу на те, що прострочення з боку ПП «Максфорт» продовжилося і після того, як ОСОБА_1 було звільнено з посади директора підприємства і призначено на цю посаду ОСОБА_3 , що спростовує посилання позивача на те, що саме через поведінку ОСОБА_1 позивачеві були нараховані суми процентів річних, штрафу, втрат від інфляції та пені.
Отже, доводи ПП «Максфорт» про наявність зловмисної домовленості представника ПП «Максфорт» із ПП «Львівська фармацевтична компанія» при укладенні Договору - є безпідставними та знайшли своє спростування в ході розгляду цієї справи.
Що стосується наданих позивачем матеріалів власного службового розслідування, де зазначено про відсутність у позивача оригіналу Договору та відсутність згадки про Договір в журналі обліку кореспонденції, суд зазначає наступне.
Доводи позивача про відсутність у нього оригіналу договору суперечать діям самого ж позивача, який 12 березня 2021 року та 14 липня 2021 зробив два платежі саме з посиланням на цей Договір. В свою чергу, можлива втрата позивачем свого примірника договору (або приховування позивачем від суду факту наявності у нього свого примірника договору) не віднесена законом до підстав недійсності такого договору.
Не є підставами недійсності договору і відсутність згадки про нього в журналах обліку кореспонденції, більше того - договори не належать до кореспонденції, а подібні журнали можуть складатися юридичною особою на власний розсуд, в тому числі - з метою подальшого обґрунтування в суді відсутності згадки про договір у такому журналі.
Обставини, пов'язані з укладенням інших договорів позики, взагалі не є предметом дослідження в цій справі, оскільки інші договори позики в рамках цієї господарської справи позивачем не оспорюються.
Таким чином, доводи, наведені ПП «Максфорт» в якості підстав позову, не знайшли свого підтвердження. Судом надано оцінку кожному доводу ПП «Максфорт» та надано відповіді на доводи позивача по суті спору. Суд приходить до висновку, що позивачем, ПП «Максфорт», не доведено наявності підстав для визнання Договору недійсним. Тому суд відмовляє у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на Позивача.
Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 46, 74, 80, 99, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову - відмовити.
У зв'язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію Російської Федерації проти України … рішення складено 19.06.24.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.