Справа № 463/3715/24
Провадження № 2/463/1131/24
19 червня 2024 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді: Стрепка Н.Л.,
з участю секретаря судового засідання: Онишкевича О.І.,
представника позивача: ОСОБА_1 ,
відповідача: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -
встановив:
позивач звернулася до суду з позовом, відповідно до якого просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 18000 (вісімнадцять тисяч) Євро та 3650 (три тисячі шістсот п'ятдесят) доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на дату подання заяви в загальній сумі становить 910165,23 гривень.
Позовні вимоги мотивує тим, що відповідач отримав від неї вказану суму коштів для оформлення часткової оплати квартир за адресою АДРЕСА_1 або АДРЕСА_2 , про що написав відповідну розписку. При цьому за умовами складеної розписки, відповідач зобов'язувався повернути кошти на її вимогу. Зазначає, що зверталась усно та письмово до відповідача про повернення коштів, однак її вимоги були проігноровані. В обґрунтування позовних вимог посилається на додані до позовної заяви письмові докази, які підтверджують право вимоги до відповідача та розмір заборгованості останнього. Як на підставу задоволення позовних вимог посилається на ст.ст. 15, 16, 526, 1212 ЦК України.
Матеріали позову на адресу суду надійшли 26 квітня 2024 року.
Ухвалою суду від 29 квітня 2024року позов прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду. Крім того, вказаною ухвалою відстрочено ОСОБА_3 сплату судового збору за звернення до суду з вказаним позовом до ухвалення судового рішення у справі.
В підготовчому засіданні представник позивача адвокат Арутюнова Н.Ф., яка діяла на підставі ордера серії ВС №1208186 від 25 квітня 2024 року позов підтримала, пояснення надала аналогічні викладеним в ньому, просила такий задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в підготовчому засіданні позов визнав і пояснив, що справді отримував кошти від позивача в зазначеному в позові розмірі, однак не зміг такі повернути, однак від взятих зобов'язань не відмовляється та вказує, що такі поверне в майбутньому.
Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, беручи до уваги визнання позову зі сторони відповідача, у відповідності до положень ч. 3 ст. 200 ЦПК України, суд приходить до висновку про можливість ухвалення рішення в підготовчому засіданні, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що відповідач отримав від позивача 18000 (вісімнадцять тисяч) Євро та 3650 (три тисячі шістсот п'ятдесят) доларів США для оформлення часткової оплати квартир за адресою АДРЕСА_1 або АДРЕСА_2 , що стверджується його розпискою від 11 січня 2022 року, копія якої знаходиться в матеріалах справи (а.с. 12).
У відповідності до вказаної розписки в разі якихось обставин, що унеможливлюють оформлення угоди або за бажанням позивача, зобов'язується повернути кошти.
Відповідач в підготовчому засіданні підтвердив факт отримання коштів.
Позивач зверталась до відповідача з вимогою від 29 березня 2024 року про повернення коштів, у зв'язку з не вчиненням будь-яких дій з приводу оформлення будь-якої з квартир, однак такі повернуті не було, що підтверджено відповідачем в підготовчому засіданні (а.с. 13-15).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно з частиною четвертою, п'ятою статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, а якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України (правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі №686/1727/20 (провадження №61-14762св21)).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №363/3555/17-ц (провадження №61-22274св19).
Отже, судом встановлено, що відповідач отримав від позивача кошти для оформлення часткової оплати за квартири, однак така проведена не була та кошти на вимогу позивача не повертає. Необхідність повернення коштів на вимогу позивача була обумовлена в написаній відповідачем розписці. Вимога про повернення коштів була проігнорована. Факт неповернення коштів відповідачем підтверджено в підготовчому засіданні. А тому отримані відповідачем від позивача кошти підлягають поверненню на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України, а тому позов підлягає до задоволення в повному обсязі.
При цьому, у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню в користь держави судові витрати в розмірі 4550,83 гривень судового збору, що становить 50% від суми судового збору, що підлягав сплаті при зверненні з позовом до суду, оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов, а суд ухвалою від 29 квітня 2024 року відстрочив позивачу сплату судового збору за звернення до суду з зазначеним позовом до ухвалення судового рішення у справі.
Керуючись ст.ст. 82, 141, 265, 273, 274, 280, 282-284, 289 ЦПК України, суд -
ухвалив:
позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 18000 (вісімнадцять тисяч) Євро та 3650 (три тисячі шістсот п'ятдесят) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь держави 4550 (чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят) гривень 83 (вісімдесят три) копійки судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Суддя: Стрепко Н.Л.