Справа № 461/3723/24
Провадження № 1-кс/461/3694/24
19.06.2024 року місто Львів
Слідчий суддя Галицького районного суду міста Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна,
встановив:
адвокат ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_4 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 15.05.2024 у справі №461/3723/24 (провадження №1-кс/461/2796/24) на автомобіль марки «Mercedes-Benz Vito 111СDI», р.н. НОМЕР_1 , який належить, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , ОСОБА_5 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_1 , який на момент ДТП перебував під керуванням водія ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування поданого клопотання заявник вказує, що ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 15.05.2024 у справі №461/3723/24 (провадження №1-кс/461/2796/24) задоволено клопотання прокурора Львівської обласної прокуратури у кримінальному провадженні №12024140000000502 від 02.05.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та накладено арешт, що полягає у позбавленні права користування, розпорядження та проведення обліково-реєстраційних операцій, на автомобіль марки «Mercedes-Benz Vito 111СDI», р.н. НОМЕР_1 , який належить, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , ОСОБА_5 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_1 , який на момент ДТП перебував під керуванням водія ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказаний транспортний засіб був вилучений, з метою збереження речового доказу. На даний час транспортний засіб оглянуто експертами в ході проведення призначених у кримінальному провадженні експертних досліджень. Крім того, заявник стверджує, що зберігання транспортного засобу на стоянці відділу поліції, тобто на відкритому майданчику, призводить до його псування.
Отже, заявник вважає, що потреба у подальшому накладенні арешту на майно відпала, а тому просить його скасувати.
Заявник у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, згідно клопотання просить проводити розгляд справи за його відсутності.
Слідчий та прокурор у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Слідчий подав до суду заяву про розгляд клопотання за його відсутності, згідно якого не заперечує проти скасування арешту з огляду на те, що на даний час у кримінальному провадженні проведено експертні дослідження та слідчий експеримент.
Відповідно до положень статті 174 КПК України, клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.
Згідно статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, положення процесуального законодавства не містять норм стосовно наявності перешкод для розгляду клопотання про скасування арешту, у разі неявки заявника або слідчого в судове засідання.
Згідно положень статті 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Виходячи з наведеного, підстав для відкладення розгляду клопотання або обставин які зумовлюють неможливість такого розгляду, зокрема внаслідок неявки учасників провадження, не встановлено.
Дослідивши матеріали клопотання, приходжу до наступних висновків, виходячи наведених нижче доводів та мотивів.
Відповідно до приписів статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 2 ст. 174 КПК України).
Встановлено, що слідчим управлінням ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12024140000000502 від 02.05.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 15.05.2024 у справі №461/3723/24 (провадження №1-кс/461/2796/24) задоволено клопотання прокурора Львівської обласної прокуратури у наведеному кримінальному провадженні та накладено арешт, що полягає у позбавленні права користування, розпорядження та проведення обліково-реєстраційних операцій, на автомобіль марки «Mercedes-Benz Vito 111СDI», р.н. НОМЕР_1 , який належить, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , ОСОБА_5 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_1 , який на момент ДТП перебував під керуванням водія ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, наведені обставини свідчать про те, що у матеріалах клопотання містяться дані про керування ОСОБА_4 транспортним засобом під час ДТП, яке розслідується.
Водночас, з матеріалів клопотання про арешт і скасування арешту вбачається, що автомобіль марки «Mercedes-Benz Vito 111СDI», р.н. НОМЕР_1 , належить, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , ОСОБА_5 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_1 .
До матеріалів клопотання не долучено жодного документу про належність ОСОБА_4 автомобіля «Mercedes-Benz Vito 111СDI», р.н. НОМЕР_1 , окрім самої копії зазначеної ухвали слідчого судді (яка не являється правовстановлюючим документом), як і не долучено доказів на підтвердження того, що згаданий транспортний засіб оглянуто експертами та у кримінальному провадженні проведено і завершено відповідні експертизи.
У самому клопотанні відсутні дані про правові підстави перебування у володінні ОСОБА_4 зазначеного транспортного засобу, як і відсутні відомості про те, що законний власник уповноважив ОСОБА_4 чи його представника (захисника) звертатися до слідчого судді з відповідним клопотанням.
Таким чином, заявником належним чином не доведено доцільності скасування арешту майна, як і не наведено правових підстав щодо наявності повноважень ініціювати відповідне клопотання.
У свою чергу, доводи слідчого про проведені процесуальні та слідчі дії у згаданому кримінальному провадженні наведених обставин не спростовують.
Слідчий суддя, розглядаючи клопотання виходить з того, що втручання у право власності повинно не лише бути законним і переслідувати за фактами та у принципі законну мету, відповідно до загальних інтересів, але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами, застосованими державою, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичної особи. Ця вимога виражена у понятті «справедливий баланс», який має бути встановлений між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Відповідно до положень ст.170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Також, згідно положень даної статті арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті (збереження речових доказів), арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Разом з тим, також слід відзначити наступне.
Відповідно до положень ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:
1) повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;
2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;
3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;
4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров'я людей або довкілля.
Згідно п.п. 8, 20, 28 постанови КМУ від 19 листопада 2012 р. № 1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України», відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, дізнавач, який здійснює таке провадження. Зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів. Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, які через громіздкість або з інших причин, визначених у Кримінальному процесуальному кодексі України, не можуть зберігатися без зайвих труднощів в обладнаних приміщеннях або в інших місцях зберігання, визначених у пунктах 17-26 цього Порядку, передаються (крім випадків, коли такі речові докази повернуто власникові або передано йому на відповідальне зберігання) за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду торговельному підприємству для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.
Таким чином, положення чинного законодавства визначають порядок зберігання речових доказів, коло осіб на яких покладено їх належне зберігання та передбачають випадки передачі майна на відповідальне зберігання. Отже, наведене вказує на те, що на орган досудового розслідування покладено обов'язок належного зберігання речових доказів у кримінальному провадженні і він вправі вирішувати питання передачі речового доказу на відповідальне зберігання заінтересованим особам або уповноваженим на виконання вимог закону щодо збереження речового доказу особам.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно ч. 2 ст. 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Як наведено вище, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Враховуючи вищенаведене, приходжу до висновку про відсутність правових підстав для скасування арешту та задоволення клопотання, оскільки заявником не обґрунтовано і не підтверджено правових підстав та повноважень ініціювати відповідне клопотання перед слідчим суддею.
Таким чином, приходжу до висновку про відсутність законних підстав для задоволення клопотання.
Крім того, враховую висновки наведені Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 20 травня 2024 року (справа №712/191/23, провадження № 51-3208 кмо 23), згідно яких виконуючи приписи ст. 442 КПК, об'єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об'єднаної палати.
Висновок щодо правозастосування положень п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК у взаємозв'язку зі статтями 170, 173, 174 КПК:
Ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 170 - 174 КПК України,
постановив:
У задоволенні клопотання відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає і заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Слідчий суддя ОСОБА_1