Справа № 646/2595/23
№ провадження 2/646/259/2024
19.06.24 м.Харків
Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:
судді Янцовської Т.М.,
з участю секретаря Григоренко І.Б.,
представника позивачки - ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу № 646/2595/23 за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики,
Позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_4 заборгованості за договором позики у розмірі 1206585,03 гривень. В обґрунтування позову позивачка зазначила, що 24.01.2020 р. між нею та відповідачем укладений письмовий договір позики № 24/01/20-21, предметом якого було передання позичальнику грошових коштів у сумі 231752 гривень, що на день укладення договору еквівалентно 9440 доларів США. Позичальник зобов'язався повернути позику у визначений договором строк - 24.04.2020 р. Пунктом 10 договору позики визначено, що у разі прострочення виконання зобов'язання позичальником за даним договором, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. За несвоєчасне повернення позики (її чергової частини) позичальник спланує позикодавцю неустойку у розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості. Згідно п.п. 11, 12 договору позики в забезпечення виконання договору позичальником був переданий в заставу автомобіль PORSCHE модель CAYENNE, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_2 . У зв'язку з неповерненням позики у встановлені договором строки, строк дії договору позики неодноразово пролонгувався шляхом укладення додаткових угод. Між сторонами укладено додаткову угоду №4 від 29.01.2021 р., згідно якої позичальнику було передано грошові кошти у сумі 443394 гривень, що на день укладення додаткової угоди еквівалентно 15640 доларів США. Кінцевий строк повернення відповідачем грошових коштів відповідно до Додаткової угоди №4 становив 24.07.2021 включно. Але відповідач умисно ухиляється від виконання покладених на нього договором позики зобов'язань та повернення боргу. Тому позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 584936 гривень (15640 доларів згідно договору х 37,40 грн за курсом станом на 29.05.2023 р.), інфляційні збитки - 28184,18 гривень, 3% річних - 8528,85 гривень, нараховані в порядку ст. 625 ЦК України, пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання - 584936 гривень відповідно до умов договору.
Ухвалою суду від 12.06.2023 р. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 23.11.2023 р. у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позові.
Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 позовні вимоги визнав частково, а саме вважав, що сума, яка підлягає стягненню на користь позивачки з відповідача за невиконання ним умов договору № 24/01/20-21 має складати 10330 доларів США. Заперечував проти задоволення позову в іншій частині в зв'язку з необґрунтованістю вимог позивача.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що 24.01.2020 р. між позивачкою ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір позики № 24/01/20-21 про надання останньому 231752 гривень, що є еквівалентом 9440 доларів США, строком погашення не пізніше ніж через 3 (три) місяці з моменту укладення даного договору, тобто до 24.04.2020 року. Сторони погодили, що у випадку зміни у бік збільшення курсу гривні відношенню до долару США позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір повернутої позики або її частини відповідав доларовому еквіваленту суми позики, за комерційним курсом продажу долару США, встановленому АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на день здійснення кожного платежу. У разі прострочення виконання зобов'язання позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванні встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. За несвоєчасне повернення позики (її чергової частини за графіком) позичальник сплачує позикодавцю неустойку у розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.
09.01.2021 р. між позивачкою ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 укладено додаткову угоду № 4 до договору позики № 24/01/20-21 від 24.01.2020 р. про зміну та доповнення в п. 1, 5, 6.1, 6.2 Договору виклавши їх в наступній редакції: «п. 1. Позикодавець передає у власність Позичальнику, а Позичальник приймає у власність від Позикодавця грошові кошти в сумі 443 394,00, що є еквівалентом 15 640 доларів США. Позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк, та згідно з визначеними цим договором умовами Сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку передбаченому цим Договором буде відповідати еквівалентом 15 640 доларів США, за курсом їх продажу в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на дату здійснення платежу, не пізніше ніж через 6 (шість) місяців з моменту укладення даного договору, тобто до 24.07.2021 року.
З розписки, складеної ОСОБА_4 29.01.2021 р., убачається, що ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 443 394,00, що є еквівалентом 15 640 доларів США з терміном повернення до 24.07.2021 року.
Згідно розписок від 24.02.2020 р., 25.05.2020 р., 25.08.2020 р., 25.09.2020 р., 24.11.2020 р., 29.01.2021 р., 31.05.2021 р., 30.06.2021 р. позивачка ОСОБА_3 отримала від відповідача ОСОБА_4 в рахунок сплати чергової частини за договором позики № 24/01/20-21 480 дол., 690 дол., 690 дол., 690 дол., 690 дол., 690 дол., 690 дол.,690 дол., що разом складає 5310 доларів США.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
В судовому засіданні встановлено, що не оспорюється представником відповідача, що 24.01.2020 р. між позивачкою ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір позики та додаткову угоду № 4 від 09.01.2021 р. до договору позики про надання останньому грошових коштів на загальну суму 443 394,00, що є еквівалентом 15 640 доларів США. Також не оспорювалось представником позивачки про отримання позивачкою ОСОБА_3 в рахунок сплати позики від відповідача ОСОБА_4 5310 доларів США.
Частиною 1 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Разом з тим, враховуючи наявність розписок про отримання позивачкою ОСОБА_3 від відповідача ОСОБА_4 в рахунок сплати частини за договором позики № 24/01/20-21 в загальній сумі 5310 доларів США, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивачки підлягає заборгованість в сумі 386342 гривень, що дорівнює 10330 доларів США (15640 дол. отриманих за договором - 5310 дол. повернутих згідно розписок).
Необґрунтованими є посилання представника позивачки на те, що сплачені відповідачем ОСОБА_4 за договором позики № 24/01/20-21 5310 доларів США підлягають зарахуванню на погашення пені, як передбачено п. 10 договору позики № 24/01/20-21, з огляду на наступне.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Але позивачкою ОСОБА_3 не доведено належними доказами узгодження між нею та відповідачем ОСОБА_4 сплату, розмір та порядок нарахування пені, що свідчить про безпідставне зарахування сплачених відповідачем коштів на погашення пені.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.11.2023 у справі № 619/1384/21.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки умови договору, укладеного між сторонами, залишаються невиконаним відповідачем ОСОБА_4 на теперішній час, тому на суму заборгованості 386 342 гривень підлягають нарахуванню за період з 25.07.2021 р. по 23.02.2022 р. 3% річних - 6795,39 гривень, виходячи з наступного розрахунку: 386342 х3% / 100% / 365 х 214 (кількість днів).
Зазначений розмір 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України визначений з урахуванням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до яких у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом з тим, у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що умовами договору позики сторони визначили, що позичальник бере на себе зобов'язання повернути кошти в тому ж розмірі (еквівалент долара) нарахована позивачем сума інфляційних втрат стягненню з відповідача не підлягає.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 752/10525/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц.
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
Згідно зі статтями 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони закон може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тому право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Таким чином, суд вважає, що розмір пені, передбаченої п. 10 укладеного між сторонами договору від 21.02.2020 р., з урахуванням сплати чергової частини грошових коштів у розмірі 5310 доларів США згідно наданих розписок станом на 30.06.2021 р. за період з 25.07.2021 р. по 23.02.2022 р. 1% за кожен день прострочення сплати заборгованості складає 826771,88 гривень, виходячи з наступного розрахунку: 386342 х1% / 100% / х 214 (кількість днів).
Разом з тим, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України суд вважає можливим зменшити розмір неустойки та необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь позивачки ОСОБА_3 386342 гривень.
На підставі викладеного, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.
Як убачається з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Представником позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надано договір від 12.09.2022 р. про надання правової допомоги, акт наданих послуг від 29.05.2023 р., відповідно до якого представником позивача подано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом на загальну суму 16080 гривень, рахунок-фактура від 29.05.2023 р., додатком до договору, відповідно до якого визначено додаткові витрати за участь адвоката в судових засіданнях у розмірі 3350 гривень за кожний день засідань.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Звертаючись до суду з позовними вимогами до ОСОБА_4 , представник позивачки зазначив про витрати на правничу допомогу позивачці у розмірі 83109,25 гривень.
Представник позивача не надав суду конкретних розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг наданих послуг у вищезазначеному розмірі.
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Таким чином, суд вважає, що представником позивачки витрати на професійну правничу допомогу доведені документально в розмірі 29480 гривень.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 509, 510, 549-552, 625, 626, 628, 638, 1046, 1049, 1050 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», ст. ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 24.01.2020 р. у розмірі 386342 гривень, 3% річних - 6795,39 гривень, пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання - 386342 гривень.
В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 19044,70 гривень та судовий збір - 7950,69 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості щодо учасників справи:
позивач - ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ,
відповідач - ОСОБА_4 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя: Т.М. Янцовська