18.06.2024
Справа № 642/5129/23
Провадження №1-кс/642/1828/24
13 червня 2024 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю заявника ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові, в режимі відеоконференції, скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві ОСОБА_4 від 27.05.2024, у кримінальному провадженні № 12022221110001206 від 10.09.2022, про відмову у визнанні потерпілим, -
встановив:
10.06.2024 ОСОБА_3 звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова зі скаргою на постанову слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві ОСОБА_4 від 27.05.2024 про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №12022221110001206 від 10.09.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, в якій просить скасувати вказану постанову.
В обґрунтування скарги зазначив, що у провадженні Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві проводиться досудове розслідування об'єднаного кримінального провадження №12022221110001206 від 10.09.2022 за ч. 1 ст. 364, ст. 356 КК України.
Постановою слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві ОСОБА_4 відмовлено у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у вказаному провадженні. Вказане рішення слідчого отримане ОСОБА_3 07.06.2024.
ОСОБА_3 не погоджується з рішенням слідчого, вважає його необґрунтованим та не вмотивованим, а доводи слідчого про те, що йому не було завдано майнової, фізичної або моральної шкоди безпідставними. Так, він у вказаному кримінальному провадженні вже отримав статус потерпілого, був допитаний у якості потерпілого, також посилається на раніше надані відповіді на його адресу прокурором Харківської обласної прокуратури, які підтверджували його статус у якості потерпілого. Крім того, вказує, що слідчим не надано оцінки раніше поданим ним доказам на підтвердження завданої шкоди. Вважає постанова винесена в порушення вимог КПК України, просить її скасувати та зобов'язати слідчу Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві ОСОБА_4 визнати ОСОБА_3 по об'єднаному кримінальному провадженню №12022221110001206 від 10.09.2022 потерплим.
В судовому засіданні ОСОБА_3 скаргу підтримав з мотивів викладених у ній і просив задовольнити.
Слідчий, прокурор до судового засідані не прибули, про розгляд скарги повідомлені належним чином.
На запит суду надано матеріали кримінального провадження №12022221110001206.
Згідно з ч. 3 ст. 306 КПК України, відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Заслухавши пояснення ОСОБА_3 , розглянувши скаргу та додані до неї матеріали, слідчий суддя прийшов до наступного висновку.
Згідно ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні особою, якій відмовлено у визнанні потерпілим, може бути оскаржене рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим.
Судом встановлено, що Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві здійснюється досудове розслідування об'єднаного кримінального провадження №12022221110001206 від 10.09.2022 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 364, ст. 356 КК України.
Постановою слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві ОСОБА_4 від 22.02.2024 було відмовлено у визнанні ОСОБА_3 потерпілим, у рамках кримінального провадження №12022221110001206 від 10.09.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
09.05.2024 вказану постанову про відмову у визнанні потерпілим слідчим суддею скасовано.
27 травня 2024 року слідчою Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві ОСОБА_4 постановою було відмовлено у визнанні ОСОБА_3 потерпілим, у рамках кримінального провадження №12022221110001206 від 10.09.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, у зв'язку з відсутністю доведеності спричинення йому будь-якої шкоди.
У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Слідчі судді зобов'язані здійснювати належний контроль за дотриманням гарантій, встановлених нормативно-правовим актом, метою якого є захист осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, та створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 55 КПК України, права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Згідно положень ч. 5 ст. 55 КПК України, за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 303 КПК України, під час досудового розслідування може бути оскаржено рішення слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.
У відповідності до вимог ст. 110 КПК України постанова слідчого повинна містити зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови, мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу. Тобто таке процесуальне рішення повинно відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема, в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулась з метою захисту своїх прав та відповіді на всі поставлені нею питання, які обумовлюють її відмову, що є однією із гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
У рішенні ЄСПЛ «Шмалько проти України» п. 33 та «Далбан проти Румунії» п. 44 визначено, що термін «потерпілий» у сенсі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод означає особу, яка безпосередньо постраждала від дії чи бездіяльності, яка є предметом судового розгляду; при цьому порушення Конвенції може мати місце навіть за відсутності шкоди. Отже, прийняття рішення чи вжиття заходу на користь заявника в принципі не є достатнім для позбавлення останнього статусу «потерпілого», якщо державні органи не визнали порушення Конвенції, чи то безпосередньо, чи по суті, і не надали за це порушення компенсації.
Аналіз наявних у слідчого судді матеріалів скарги свідчить про те, що зазначені вимоги кримінального процесуального закону не були дотримані слідчим при прийнятті рішення про відмову в задоволенні клопотання.
Слідчий суддя не погоджується з такою позицію слідчого, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 110 КПК України, постанова слідчого, прокурора складається з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце і час прийняття постанови; прізвище, ім'я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу;
3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про: зміст прийнятого процесуального рішення; місце та час (строки) його виконання; особу, якій належить виконати постанову; можливість та порядок оскарження постанови.
Разом з тим, дослідивши постанову слідчого від 27.05.2024, слідчий суддя приходить до висновку, що така не відповідає вимогам ч.5 ст. 110 КПК України. Вказана постанова містить лише посилання на норми процесуального законодавства та посилання на те, що на даний час не здобуто даних, які б свідчили про факт завдання фізичної, моральної або майнової шкоди, при цьому відсутні мотиви, на підставі яких слідчий прийшов до такого висновку, а відповідно і належне обґрунтування цьому.
Таким чином, всупереч положенням ст.110 КПК України, вказана постанова слідчого не містить відомостей про зміст обставин, які стали підставами для прийняття постанови, у ній не наведено мотивів на спростування доводів ОСОБА_3 зазначених у заяві, не наведено обґрунтування необхідності прийняття рішення про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні, слідча обмежилась лише формальними обставинами, констатуванням, що не здобуто фактів спричинення шкоди заявнику.
Посилання у постанові на положення кримінального процесуального закону та кримінального закону не можна ототожнювати з відомостями про зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови, мотивами прийняття постанови, їх обґрунтуванням.
Слідчий суддя зазначає, що слідчим не враховано, що завдання моральної, матеріальної шкоди у момент вчинення можливого злочину, не може бути доведеним певними доказами і такі обставини можуть бути доведені під час досудового розслідування заявником за наявності у нього процесуального статусу потерпілого, який забезпечить йому ряд визначених законом прав, зокрема, заявляти клопотання, оскаржувати процесуальні рішення, приймати участь в дослідженні доказів щодо завданої шкоди, тощо. А невмотивована відмова слідчого у визнанні потерпілим ОСОБА_3 може призвести до однобічності та неповноти досудового розслідування.
Враховуючи викладене, слідчий суддя доходить висновку, що слідчим не вжито належних заходів для повного з'ясування факту можливого завдання шкоди заявнику кримінальним правопорушенням.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку, що постанова слідчого від 24.04.2023 не відповідає вимогам ч.5 ст.110 КПК України, належним чином не мотивована, що позбавляє слідчого суддю можливості, перевірити відповідність вказаного рішення нормам кримінально-процесуального законодавства.
За таких обставин, постанова про відмову у визнанні потерпілим від 27.05.2024, яка є копією постанови слідчого від 22.02.2024, яка була скасована слідчим суддею, носить у собі формальний характер.
Вважає, що постанова слідчого є немотивованою, а отже такою, що підлягає скасуванню, а скарга ОСОБА_3 в цій частині такою, що підлягає задоволенню.
Скарга в частині зобов'язати слідчого визнати ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудового розслідування за №12022221110001206 від 10.09.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Положення Глави 19 Кримінального процесуального кодексу України визначають форму та регламентують порядок проведення досудового розслідування, під час якого слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється (ч. 5 ст. 40 Кримінального процесуального кодексу України).
Ч. 3 ст. 26 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Таким чином, слідчий суддя не наділений відповідними процесуальними повноваженнями для визнання фізичних чи юридичних осіб потерпілими у кримінальному провадженні, а у відповідності до положень ст. 55 КПК України таким правом наділені прокурор та слідчий, в процесуальну діяльність яких, як зазначалось вище, слідчий суддя не уповноважений втручатись.
У постанові від 01.12.2022р. у справі №522/7836/21 (провадження №51-2328км22) Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду констатував той факт, що слідчий суддя під час здійснення судового контролю може скасовувати постанови слідчого/прокурора та зобов'язувати вчиняти певні дії передбачені КПК України, однак при цьому не повинен втручатися в процесуальну діяльність слідчого.
Виходячи з цього, слідчий суддя, на етапі проведення досудового розслідування, не виконує функції слідчого у провадженні, а лише забезпечує судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та позбавлений повноважень надати вказівку слідчому щодо прийняття конкретного за змістом процесуального рішення, адже слідчий є самостійним у своїй процесуальній діяльності.
Таким чином, слідчий суддя не вправі зобов'язувати слідчого визнавати особу потерпілою у кримінальному провадженні, так як це виключна дискрецією слідчого та не відноситься до повноважень слідчого судді, оскільки , відповідно до ч.3 ст.26КПК України слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд та віднесені до його повноважень.
Враховуючи наведене, вимоги скарги в цій частині є безпідставними, не ґрунтуються на законі, а тому скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 26, 40, 55, 303, 304, 306, 307, 369 - 372, 376 та 615 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя -
ухвалив:
Скаргу заявника ОСОБА_3 на постанову слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві ОСОБА_4 від 27.05.2024, у кримінальному провадженні №12022221110001206 від 10.09.2022, про відмову у визнанні потерпілим - задовольнити частково.
Постанову слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві ОСОБА_4 від 27 травня 2024 року про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні №12022221110001206 від 10.09.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України - скасувати.
В іншій частині скаргу залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали виготовлено 18.06.2024.
Слідчий суддя ОСОБА_1