"19" червня 2024 р.
Справа № 642/1267/24
Провадження № 2/642/672/24
19 червня 2024 року м. Харків
Ленінський районний суд міста Харкова в складі:
головуючої - судді Гримайло А. М.,
за участю секретаря судового засідання - Антонян А. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири,
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, у якому просила стягнути з відповідачки на її користь у рахунок відшкодування майнової шкоди 35 129 грн 00 коп. та на відшкодування моральної шкоди 20 000 грн., а також суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на проведення оцінки вартості матеріального збитку у розмірі 3 500 грн. 00 коп.
У обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона на підставі договору купівлі-продажу квартири від 19.08.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Я. В., є власницею квартири АДРЕСА_1 . 05 січня 2024 року приміщення поєднаного санвузлу в її квартирі було залите водою та в подальшому було встановлено, що залиття квартири сталося з вини відповідачки - власниці квартири АДРЕСА_2 , яка знаходиться поверхом вище. Факт затоплення було зафіксовано 05 січня 2024 року комісією ЖК “Холодногірський-34”, якою було проведено обстеження квартири з метою виявлення причини і розміру заподіяної залиттям шкоди, у ході обстеження виявлено деформацію конструкції (коробу) прихованого монтажу бойлера та інсталяційної системи, облаштоване керамо-гранітною плиткою, відходження плитки та тріщина плитки. Згідно з актом комісії № 2 залиття санвузлу сталося внаслідок порушення норм технічної експлуатації будівель відповідачем, а саме: пориву труби під рукомийником у ванній кімнаті квартири АДРЕСА_3 .
Крім того, позивачка вважала, що внаслідок залиття квартири їй була спричинена моральна (немайнова) шкода, яка полягає у душевних стражданнях у зв'язку з протиправною поведінкою відповідачки, перенесеному емоційному напруженні, що тягне за собою в своїй сукупності психологічний дискомфорт і моральні переживання, що погіршило її звичний спосіб життя, призвело до порушення душевної рівноваги, що вимагає додаткових витрат часу, залучення духовних та матеріальних зусиль. На даний час вона повинна вирішити проблему ремонту, змушена терпіти незручності, пов'язані з організацією ремонту належного їй нерухомого майна. Крім того, позивачці довелося витрачати свій час та збирати документи для звернення з позовом до суду.
На теперішній час завдана шкода не відшкодована, квартира потребує здійснення ремонтних робіт, тому позивачка змушена звернутися до суду з зазначеним позовом.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 26.03.2024 відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін у справі.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 09.04.2024 визначено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
18.04.2024 представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Омельченко Д. В. направила до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнають у повному обсязі, посилаючись на те, що основними доказами, на які посилається сторона позивача на підтвердження факту залиття квартири ОСОБА_1 є акт від 05 січня 2024 року та звіт про незалежну оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику нерухомого майна № У 101/24 на підтвердження розміру збитків. Акт складено неналежною комісією, оскільки дана комісія не є правомочною на складання акту, в той час як мешканці, які підписали акт, можуть мати статус свідків, але ніяк не бути членами комісії. Квартиру відповідача під час складання акту не було оглянуто, члени комісії зробили висновок про залиття квартири ОСОБА_1 відповідачем лише через те, що квартира відповідача знаходиться поверхом вище. Проте, не було досліджено причин залиття, водні комунікації будинку і чи дійсно був прорив під рукомийником у ванній кімнаті квартири АДРЕСА_2 , як це зазначено в акті, тому не встановлено належним чином ані причинно-наслідкового зв'язку у даній події, ані вини відповідача; докази, які надані позивачем, не підтверджують ані протиправної поведінки ОСОБА_2 , ані причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та її поведінкою, ані її вини. Крім того, оцінювач ОСОБА_3 у звіті навів невірні розрахунки матеріального збитку та загалом оцінку матеріальних збитків провів непрозоро; у звіті відсутні дані щодо фактичного та нормативного строків життя конструктивних елементів, кошторис виконаний непрозоро, розрахунки не відповідають методичним підходам, методам та оціночним процедурам, за допомогою яких отримано висновок про вартість; визначення зносів у звіті відсутнє; не надані дані щодо витрат будівельних матеріалів, обсяг ремонту, що розрахований оцінювачем не співпадає з обсягом пошкоджень, що вказані в акті. Окрім того, звіт містить ще низку недоліків, які унеможливлюють застосування його як один з доказів. Дана обставина підтверджується наданою рецензією на звіт, яка була складена кваліфікованим рецензентом ОСОБА_4 , де вказала, що звіт класифікується за ознакою абзацу четвертого пункту 67 Національного стандарту № 1, як такий, що не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки, але може використовуватися з метою, визначеною у звіті, після виправлення зазначених недоліків. Проти задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди заперечувала за відсутні доказів, які б з достовірністю підтверджували спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 , а саме: в чому полягало порушення її нормальних життєвих зв'язків і які зусилля необхідно було прикласти їй для відновлення попереднього стану, не встановлений і не підтверджений причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та негативними змінами, що відбулися в житті чи здоров'ї позивача, не обґрунтований розмір моральної шкоди, про відшкодування якої просить ОСОБА_1
26.04.2024 на адресу суду представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом М. Турчак надано відповідь на відзив, у якому посилалася на те, що акт про наслідки залиття житлового приміщення від 05.01.2024 містить всю необхідну інформацію для встановлення факту залиття та спричинення шкоди, є належним та допустим доказом. Заперечення відповідача щодо наявності її вини та причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та поведінкою ОСОБА_2 спростовуються її особистим листом з визнанням факту залиття та пропозицією відшкодування завданої шкоди у розмірі 10000,00 грн.; відповідачем не спростована вартість матеріального збитку, визначеного у звіті про незалежну оцінку вартості матеріального збитку; рецензія не є належним та допустими доказом за приписами ЦПК України; відповідачкою на підтвердження своїх заперечень не надано іншого звіту про незалежну оцінку вартості матеріального збитку чи висновку експерта. Цивільне законодавство України в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Моральна шкода заподіюється вже самим фактом залиття та призводить до негативних наслідків для постраждалої особи, у зв'язку з чим просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник позивача - адвокат Турчак М. В надала суду пояснення, аналогічні доводам позовної заяви та відповіді на відзив, позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі.
Відповідачка та її представник у судове засідання не з'явилися, представник відповідача - адвокат Омельченко Д. В. у порядку відеоконференції надала суду пояснення, аналогічні доводам відзиву, проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити за причин недоведеності належними та допустимими доказами, відсутності причинно-наслідкового зв'язку та вини ОСОБА_2 у залитті квартири, необґрунтованого завищення розміру матеріального збитку та відсутності моральної шкоди.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 19.08.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Я. В., та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.08.2019.
Згідно з актом № 2 про наслідки залиття житлового/нежитлового приміщення від 05.01.2024 комісією ЖК “Холодногірський-34” 05.01.2024 відбулося залиття квартири АДРЕСА_1 , під час залиття квартири постраждали конструкція (короб) прихованого монтажа бойлера та інсталяційної системи, облаштованого керамо-гранітною плиткою, відходження плитки та тріщина плитки у санвузлі; залиття квартири сталося внаслідок порушення норм технічної експлуатації будівель: прориву труби під рукомийником у ванній кімнаті в кв. 65.
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 366711919 від 21.02.2024 року власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про спадщину від 31.05.2023, виданого Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою.
Зі звіту про незалежну оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику нерухомого майна ОСОБА_1 від 14.02.2024, виданого ТОВ «ПРОЕКСПЕРТ», вбачається, що вартість матеріального збитку, завданого власнику нерухомого майна: трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , складає 35129 грн. 00 коп.
Згідно з рецензією на звіт, яка була складена рецензентом-оцінювачем ОСОБА_4 , звіт про незалежну оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику нерухомого майна від 14.02.2024, виданого ТОВ «ПРОЕКСПЕРТ», класифікується за ознакою абзацу четвертого пункту 67 Національного стандарту № 1, як такий, що не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки, але може використовуватися з метою, визначеною у звіті, після виправлення зазначених недоліків.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За вимогами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Згідно з вимогами частини другої статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У пунктах 8, 9 частини другої статті 19 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частин першої-третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
У відповідності до статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За змістом статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
За змістом положень частини третьої статті 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини другої цієї статті особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.
У справах про відшкодування шкоди потерпілі подають докази, що підтверджують факт завдання ним шкоди за участю відповідача, розмір такої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду, при цьому обов'язок доведення відсутності вини несе відповідач.
Згідно частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року №76, передбачено форму та зміст акту про залиття, аварію, що трапилась на системі централізованого опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання). Згідно Додатку № 4 в акті повинні бути відображені: дата складання акту, прізвища, ініціали та займані посади членів комісії, прізвище, ім'я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; прізвище, ім'я по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, з вини якого сталося залиття; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття. В акті повинен міститись висновок про те, хто заподіяв шкоду. А також з актом ознайомлюються мешканці залитої квартири та квартири, з якої відбулось залиття.
Згідно з пунктом 11 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 1992 року № 572 (зі змінами затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року №45) власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 761/12945/19 (провадження № 61-15575св20), від 19 лютого 2020 року у справі № 369/8038/17 (провадження № 61-1857св19).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Судовим розглядом встановлено та матеріалами справи підтверджено факт залиття квартири, власником якої є позивач, з вини відповідача, що підтверджується актом обстеження № 2 від 05.01.2024 року, затвердженого головою правління ЖК «Холодногорський» ОСОБА_5 ; актом чітко встановлено, що залиття квартири АДРЕСА_5 , яка розташована вище, внаслідок прориву труби під рукомийником у ванній кімнаті квартири АДРЕСА_2 . Зазначений акт суд вважає належним і допустимим доказом у справі, акт від 05.01.2024 року не скасований, ніким не оспорений та є дійсним.
Презумпцію вини у залитті квартири, належної позивачу ОСОБА_1 , відповідачем не спростовано, таким чином, акт від 05.01.2024 року підтверджує обставини вини відповідача у залитті квартири, а отже остання на підставі статей 22, 23, 386, 1166, 1167, 1192 Цивільного кодексу України, має відшкодувати позивачу матеріальну шкоду, спричинену залиттям, що сталось 05.01.2024 року, оскільки не довела, що шкода завдана не з її вини.
Крім того, 17.01.2024 ОСОБА_2 звернулась до мешканців квартири АДРЕСА_1 з письмовою заявою про надання їм пропозиції грошової компенсації у розмірі 10000,00 грн., а також знайдення майстру, згідного зробити перелік ремонтних робіт по усуненню залиття за її рахунок; вважала, що заходи досудового врегулювання нею вжиті.
Вказане свідчить про обізнаність відповідача щодо наявного спору про відшкодування майнової шкоди внаслідок залиття квартири, визнання факту залиття квартири з вини ОСОБА_2 як власника квартири АДРЕСА_3 , але непогодженням із розміром завданої шкоди, а тому суд дійшов до висновку, що відповідачем не доведено, що шкода завдана не з її вини.
Відповідач не спростувала належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивача, клопотання про проведення відповідних судових експертиз, зокрема на предмет визначення причин залиття квартири позивача, не заявляла та не надала доказів щодо розміру спричиненої позивачу майнової шкоди, хоча це є її процесуальним обов'язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.
Посилання відповідача на факт не оформлення акту про залиття квартири від 05.01.2024 з причин неправомочності комісії за наявності у її складі мешканців будинку та не огляду квартири відповідача судом до уваги не приймається, оскільки не спростовує факт залиття квартири, де мешкає позивач та суперечить позиції відповідача, викладеної у листі від 17.01.2024 з пропозицією відшкодування завданої залиттям шкоди, а тому розцінюється судом як намагання уникнути цивільної відповідальності.
Крім того, належним доказом розміру матеріальної шкоди може слугувати, наприклад, висновок експертизи, кошторис складений відповідною будівельною організацією (зазначені висновки містяться в ухвалах ВССУ від 16 листопада 2016р. у справі № 644/11576/15-ц; від 31 травня 2017 року у справі № 761/10016/13-ц; від 17 серпня 2017 у справі № 667/8086/15-ц).
З метою встановлення вартості відновлювального ремонту квартири 24.01.2024 позивач звернулася із заявою до виконувача незалежної оцінки ТОВ «ПРОЕКСПЕРТ» (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 260/2022 від 10.06.2022), у зв'язку з чим між нами було укладено договір про проведення оцінки вартості збитку. Відповідно до звіту оцінювача про проведення оцінки збитку від 14.02.2024 вартість відновлюваного ремонту з урахуванням зносу внаслідок залиття квартири АДРЕСА_1 становить 35129 грн. 00 коп., зазначені кошториси в повній мірі відповідають обсягу пошкодженого внаслідок залиття майна, встановленого у акті обстеження від 05.01.2024;
Суду на спростування об'єктивності висновків звіту від 14.02.2024 відповідачем надана рецензія на звіт, яка була складена рецензентом-оцінювачем ОСОБА_4 , щодо неповної відповідності звіту вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, однак відповідачкою суду не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування розміру шкоди (іншого звіту про проведення оцінки збитку, висновку експертизи, кошторису будівельною організацією, тощо), тому суд зазначену рецензію до уваги не приймає, так як вона висновків звіту не спростовує.
Тобто, судом встановлено, що розмір матеріальної шкоди, завданої відповідачем внаслідок залиття, підтверджений матеріалами справи.
Таким чином, оскільки позивач на виконання свого процесуального обов'язку надав належні і неспростовні докази на підтвердження своєї позиції, підтвердив свої позовні вимоги, та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про задоволення позову за його доведеністю.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 грудня 2019 року у справі № 686/11256/16-ц (провадження № 61-28098св18).
Що стосується стягнення моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що: «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц визначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Приймаючи до уваги доведений факт залиття квартири позивачам відповідачем, який підтверджуються належними доказами, що свідчить про нанесення моральних страждань позивачу, суд приходить до висновку, що враховуючи характер завданої шкоди, глибину та тривалість фізичних та душевних страждань позивачки, наявність та тривалість вимушених змін у їх житті, приймаючи до уваги, що відповідач не відшкодував витрати, завдані залиттям квартири, чим також заподіяв моральні страждання, з врахуванням тих зусиль, які позивачі приклали для організації свого життя, виходячи з вимог розумності, виваженості та справедливості, суд вважає достатнім і необхідним стягнути з ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн. 00 коп. на користь позивачки.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до вимог частини 2 статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача.
Суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1211, 20 грн. за вимоги про стягнення матеріальної шкоди; а також 1211,20 грн. за вимогу про стягнення моральної шкоди, всього 2422 грн. 40 коп., оскільки зазначені ставки судового збору є мінімальними та пропорційно до розміру задоволених позовних вимог поділу не підлягають, а також вартість послуг експерта-оцінювача за складення звіту у розмірі 3500,00 грн., всього 5922, 40 грн. ( 2422,40+3500=5922,40).
Керуючись статтями 4, 5, 11-13, 76-81, 141, 263-265, 274-279, 280-284 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 23, 317, 319, 386, 1166, 1192 ЦК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , 1953 року народження, РНОКПП НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , спричинену матеріальну шкоду, завдану внаслідок залиття квартири, у розмірі 35129 (тридцять п'ять тисяч сто двадцять дев'ять) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , спричинену моральну шкоду у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп., а також витрати, пов'язані з проведенням оцінки завданої шкоди у розмірі 3500 (три тисячі п'ятсот) грн. 00 коп., а всього стягнути 5922 (п'ять тисяч дев'ятсот двадцять дві) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення буде виготовлено 19.06.2024.
Суддя- А. М. Гримайло