Іменем України
18 червня 2024 року
м. Харків
справа № 632/151/24
провадження № 22-ц/818/2120/24
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 13 березня 2024 року, постановлене суддею Кочнєвим О.В.
У січні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 13 березня 2024 року позовні вимоги громадянина республіки ОСОБА_5 задоволено. Розірвано шлюб, укладений між громадянином республіки ОСОБА_5 до громадянкою України ОСОБА_2 30 вересня 2017 року та зареєстрований Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області (актовий запис №4230). Після розірвання шлюбу відповідачці залишено шлюбне прізвище « ОСОБА_6 ».
В апеляційній скарзі представник представник ОСОБА_7 адвокат Селезньов Максим Васильович просить рішення скасувати, та залишити без розгляду позовну заяву.
Посилається на те, що під час подання позову про розірвання шлюбу, сторони продовжили жити разом та вести спільний побут, тим самим сторони примирились і не бажають розривати шлюб. Наголошує, що суд послався на формальні фрази.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони сумісного господарства не ведуть, шлюбно-сімейні відносини припинені, шлюб між сторонами носить формальний характер, сторони не мають наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, суд доходить висновку про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 30.09.2017 року уклали шлюб, який був зареєстрований Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області (актовий запис №4230).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Первомайським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області сторони є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як на підставу позовних вимог, представник позивача посилався на те, що подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливо та суперечить інтересам позивача. Шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, спільне господарство не ведеться. Потреба у наданні строку на примирення відсутня.
Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з ч. 2 ст. 104, ч. 2 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу.
За змістом ч. 3 ст. 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Матеріали справи свідчать про те, що 30.09.2017 року між сторонами був укладений шлюб.
Сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У січні 2024 року представник ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу.
Під час розгляду справи з моменту відкриття провадження у справі 24 січня 2024 року від учасників справи не надходило жодних заяв про примирення чи відновлення стосунків.
Суд першої інстанції, встановивши, що подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, а також враховуючи, що відповідач не з'явився був повідомлений належним чином, ухвалив рішення про задоволення позову.
Посилання в апеляційній скарзі про примирення сторін та продовження сімейних відносин, висновки суду не спростовують. Позивач висловив свою позицію стосовно шлюбу, подавши позов про його розірвання, відповідачка наданим правом на участь у судовому засіданні не скористався. Тому суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу.
Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність залишення позову без розгляду, судова колегія зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Стаття 257 ЦПК України містить вичерпний перелік підстав залишення позову без розгляду, зокрема, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду. Ці обставини мають існувати на час розгляду справи судом першої інстанції. Позивач до початку розгляду справи по суті заяви про залишення позову без розгляду не подавав. Підстав для залишення позову без розгляду не вбачається.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності відповідача, колегією суддів не приймаються, оскільки рішення суду відповідачем не оскаржене.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 13 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення виготовлено 19.06.2024 року.