Справа №: 638/6778 /23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/ 1497 /24 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження запобіжного
заходу обвинуваченому
13 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме обвинуваченого та його захисника належним чином повідомлених про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши, у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.05.2024 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою суду першої інстанції задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, зареєстрованого та до затримання проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України.
ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 22 липня 2024 року, включно без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині продовження строку тримання під вартою, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 та обвинувачений, подали апеляційні скарги.
Захисник в своїй апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, з покладенням відповідних обов'язків або визначити розмір застави.
В обґрунтування апеляційних вимог посилається на практику ЄСПЛ та невідповідність клопотання прокурора вимогам ст.ст. 177, 178, 183, 184 КПК України, зокрема, в частині обґрунтування мети та підстав продовження дії запобіжного заходу. Вважає, що прокурором не наведено жодної аргументації на підтвердження існування ризику переховування обвинуваченого, оскільки ОСОБА_6 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки та осіб похилого віку і малолітніх дітей на утриманні.
На думку захисника, фактично, єдиною підставою для прийняття оскаржуваної ухвали, стала тяжкість інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, що, на думку захисника, не може бути єдиною підставою, оскільки, крім іншого, суд повинен врахувати і інші чинники. Крім того, звертає увагу на обов'язковість доказування існування ризиків, а не лише на зазначення їх стандартного переліку.
Також, захисник вважає, що судом повинно перевірятися можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, а саме цілодобового домашнього арешту, що на думку захисника, в даному випадку, буде доцільним та повністю б гарантувало виконання обвинуваченим усіх покладених на нього обов'язків.
Обвинувачений ОСОБА_6 в своїй апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу та ухвалити нову, якою обрати йому більш м'який запобіжний захід: у вигляді домашнього арешту або особистого зобов'язання, або застосування електронних засобів контролю, або визначити розмір застави.
Вважає, що ризик переховування від суду відсутній, оскільки провадження розпочате 06.10.2022 року, а затриманий він був 23.02.2023 року, тобто майже пів року після початку кримінального провадження і жодного разу не переховувався від суду. Тому, вважати, що існує рики переховування не було і не існує, це лише безпідставні припущення прокурора. З перебігом розслідування зі сторони обвинувачення допитані всі свідки і будь-якого впливу на них не було ні під час окупації, ні зараз.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Обвинувачений, його захисник та прокурор в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, повідомлявшись належним чином про дату та час розгляду апеляційної скарги, будь-яких заяв, які б свідчили про неможливість розгляду справи за їх відсутністю не надали.
Прокурор надав заяву про розгляд справи за його відсутністю.
Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями ч.4 ст.422-1 КПК України, колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд даної справи без участі обвинуваченого, захисника та прокурора, оскільки розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та відомості, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
З матеріалів провадження вбачається, що в провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова перебуває на розгляді кримінальне провадження № 22022220000003119 від 6.10.2022 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України, а саме - у вчиненні злочину в умовах воєнного стану, спрямованого на передачу матеріальних ресурсів збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави - агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.
Прокурор у кримінальному провадженні звернувся до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 , посилаючись на сплив строку дії останньої ухвали про продовження запобіжного заходу 31.05.2024 року, а також на продовження існування ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховування від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, з урахуванням складності проведення судового розгляду в умовах дії воєнного стану, усвідомлення обвинуваченим неможливості повного контролю державною владою частини кордонів та території України в умовах Збройної агресії рф, Прокурор просив суд продовжити відносно обвинуваченого раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб, без визначення застави, посилаючись на ч.4 ст. 183 КПК України. Застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, вважав неможливим для запобігання вказаного ризику.
Задовольняючи клопотання прокурора та продовжуючи строк тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції врахував тяжкість скоєного злочину, особу обвинуваченого, який може перетнути державний кордон України, щоб уникнути кримінальної відповідальності за скоєне, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України, яке є нетяжким злочином, санкція якого передбачає, зокрема, покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років з конфіскацією майна, а отже, очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховування від суду. Зазначена обставина, на думку суду, на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності сама по собі може бути мотивом та підставою переховуватися від органів досудового розслідування чи суду.
При цьому, суд врахував, що на даний час не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, а тому, на переконання суду, останній може зокрема незаконно перетнути державний кордон України з метою уникнення кримінальної відповідальності, тому альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Враховуючи характер обставин вчинення кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України, скоєний в умовах воєнного стану, спрямований на передачу матеріальних ресурсів збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави - агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, що на думку колегії суддів свідчить про наявність у цьому кримінальному провадженні суспільного інтересу, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому, належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу, призведе до порушення розумних строків судового розгляду.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення може вдатися до відповідних дій. При цьому, слід урахувати, що військова агресія проти України, є обставиною (ризиком), яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, внаслідок чого, даний ризик є актуальним.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що на час проведення апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали, ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, що існував на час застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не втратив свою актуальність, а суспільний інтерес, внаслідок висунутого йому обвинувачення, об'єктивно переважає принцип поваги до особистої свободи.
Вказане свідчить про достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, запобігання яким шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим та не ефективним.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно п. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 р. Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред'явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання". (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, №182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).
Порядок розгляду судом клопотання про продовження запобіжного заходу відповідає вимогам п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
З висновками суду щодо доведеності наявності ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України та необхідності продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого, погоджується і колегія суддів.
Доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого стосовно наявності у обвинуваченого постійного місця проживання, міцних соціальних зв'язків, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, проте зазначені обставини не зменшують існування ризиків, оскільки ці обставини існували і на час вчинення кримінального правопорушення у якому він обвинувачується, а тому вони не утворюють жодних моральних запобіжників, які унеможливлюють вчинення дій обвинуваченим, пов'язаних з вищенаведеним ризиком при обранні ним певної моделі поведінки, а відтак не здатні перешкодити вчиненню дій, передбачених п.1 ч.1 ст.177 КК України
Отже, враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризику, яким прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції та мотивує при апеляційному розгляді, необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання даної особи під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризик, який існував на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а його доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, 176-206, 331,392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 422-1, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.05.2024 року про продовження щодо обвинуваченого за ч.4 ст. 111-1 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 22.07.2024 року, включно, без визначення застави, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ ____________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3