11 червня 2024 року
м. Рівне
Справа № 566/145/24
Провадження № 22-ц/4815/647/24
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»,
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» на заочне рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 18 березня 2024 року Лободзінського у складі судді Лободзінського А. С., постановлене в смт. Млинів Рівненської області,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 18.10.2020 між ОСОБА_1 та ТОВ «Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» було укладено письмовий договір позики, за яким ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 9500 гривень на умовах строковості, платності, однак свого обов'язку з повернення кредитних коштів, у визначені законом та договором строки, не виконав. Посилався на те, що відбулося відступлення права вимоги по кредитних зобов'язаннях ОСОБА_1 , що знайшло своє відображення у договорах факторингу: 01.04.2021 між ТОВ «Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу № 016-010421; 22.06.2021 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» укладено договір факторингу № 20210622/1; 30.11.2023 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» укладено ще один договір факторингу № 20231130/1. Стверджує, що за договором факторингу № 20231130/1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» набуло статусу кредитора за грошовими вимогами до ОСОБА_1 по вищезгаданому договору позики. Заборгованість відповідача перед новим кредитором, згідно розрахунку, складає : 9500 грн - заборгованість по тілу кредиту; 18 240 грн - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 1055,37 грн. штрафні санкції згідно ч.2 ст.625 ЦК України; 3 952,32 грн. - інфляційне збільшення. Просило суд стягнути з відповідача 32 747,69 грн, а також судові витрати по справі.
Заочним рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 18 березня 2024 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване процесуальним обов'язком доказування і подання доказів, доведення кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та обґрунтоване відсутністю належних і достовірних доказів того, що Реєстрів відступлення права вимоги по кредитній заборгованості ОСОБА_1 від первісного кредитора до ТОВ «Сіроко Фінанс», а потім від ТОВ «Сіроко Фінанс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф».
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» оскаржило його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі вказує на те, що судом першої інстанції ним у тексті позовної заяви було детально розписано порядок переходу права вимоги до відповідача між кредиторами. Разом з тим, суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою основні письмові докази, а саме: копію договору факторингу №016-010421 від 01.04.2021р. з додатками, копію договору факторингу №20231130/1 від 30.11.2023р. з додатками, оригінал платіжного доручення №960 про оплату купівельної ціни по договору факторингу №20231130/1 від 30.11.2023р. та оригінал витягу з реєстру боржників №16 (додаток № 1 до Договору факторингу №20231130/1 від 30.11.2023р.), та взявся аналізувати помилково долучений документ - реєстр прав вимог № 20210622/1 від 29.11.2023р., котрий стосується іншого договору факторингу. Вказує на порушення місцевим судом Постанови НБУ № 163 від 15.12.2023р. «Про затвердження Положення про таємницю фінансової послуги», Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про інформацію», які встановлюють, що інформація, наявна в реєстрах боржників, становить таємницю фінансової послуги, і конфіденційну інформацію, котра може бути розкритою лише на підставі відповідного рішенні (ухвали) суду, а тому такі відомості не були надані позивачем. Стверджує, що саме між ТОВ «Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та гр. ОСОБА_1 було укладено договір позики №3771791, а в подальшому між ним та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу № 016-010421, котре, в свою чергу 22.06.2021 уклало договір факторингу № 20210622/1 з ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф». З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, а також вирішити питання судових витрат.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 18.10.2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» укладено письмовий договір позики, за яким ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 9500 гривень на строк 30 днів та на умовах його повернення у визначений договором строк зі сплатою передбачених відсотків за його користування.
01.04.2021 між ТОВ «Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу № 016-010421.
Як вбачається з п. 1.1. цього договору факторингу (п.1.1) вбачається, що предметом цього договору є відступлення Фактору права вимог, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимог. Згідно п.10.10. Договору до нього додаються додатки, що складають його невід'ємну частину. Такими додатками, як видно є Реєстри прав вимог.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). За договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає (ст. 1077 ЦК України).
Згідно ч. 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п'ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність», суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст 1078 ЦК України).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
За ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Предметом договору Факторингу №016-010421 від 01.04.2021 року є право вимоги по укладених ТОВ «Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» з фізособами кредитних договорах. При цьому конкретне право вимоги до конкретного боржника згідно п.10.10. Договору передається по Реєстру прав вимоги, який є додатком і невід'ємною частиною договору Факторингу.
Такий же предмет та істотні умови договорів Факторингу відображено у договорах, які укладені 22.06.2021 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» під № 20210622/1 та 30.11.2023 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» під № 20231130/1.
Як вбачається із Реєстрів прав вимог, що є додатками до договорів Факторингу щодо відступлення права вимоги по заборгованості відповідача ОСОБА_1 , додатками є формуляри Реєстрів, в яких відсутні відомості про: Прізвище Ім'я та по Батькові боржника ОСОБА_1 за конкретним кредитним договором та розмір заборгованості по ньому, які є предметом відступлення права вимоги (а.с.17-20, 30-32).
У реєстрі прав вимог № 20210622/1 від 22.06.2021 року, у якому наявні ПІБ боржників, відомості про кредитні договори, а також розмір заборгованості по них, такий боржник, як ОСОБА_1 , не значиться, а відтак право вимоги до останнього таким реєстром за вищевказаними договорами Факторингу новим кредиторам не передавалось (а.с.35-42).
Разом з тим, у Витязі з реєстру прав вимог № 016-010421 від 21.05.2021 року, у якому наявний боржник ОСОБА_1 (п/н НОМЕР_1 ), відсутня інформація про те, до якого саме договору Факторингу № 202106221 та між якими сторонами він є додатком. При цьому, дата цього Реєстру не узгоджується із датою укладеного 01.04.2021 договору Факторингу між ТОВ «Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс», а тому цей Реєстр не може вважатися належним доказом. Відомості, зазначені у цьому Реєстрі, суперечать відомостям з Реєстру № 20210622/1 від 22.06.2021, який є належним додатком до договору Факторингу між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» і в якому боржник ОСОБА_1 не значиться.
Оцінюючи встановлені обставини справи та наявні у справі докази, апеляційний суд приходить до переконання про відсутність належних, достатніх, достовірних доказів у розумінні ст.ст. 76-80 ЦПК України на підтвердження того, що заборгованість ОСОБА_1 була відступлена первісним кредитором ТОВ «Безпечне Агентство Необхідних КредитівЦ до ТОВ «Сіроко Фінанс», а в подальшому - від ТОВ «Сіроко Фінанс» до ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» останнім суду не надано, а тому не доведено, що позивач набув права вимоги по кредитній заборгованості до відповідача ОСОБА_1 .
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Оцінюючи обставини справи в сукупності та взаємозв'язку із нормами закону, що їх регулюють, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що обов'язок ОСОБА_1 з повернення заборгованості за кредитним договором від 18.10.2020 року перед ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» не підтверджений належними, достатніми, достовірними доказами. Оскаржуване рішення постановлене місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» залишити без задоволення.
Заочне рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 18 березня 2024 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 червня 2024 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Боймиструк С. В.
Шимків С. С.