Справа № 161/3079/24 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.
Провадження № 22-ц/802/670/24 Доповідач: Карпук А. К.
18 червня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 квітня 2024 року,-
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що з 09 серпня 2019 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. На даний момент шлюб не розірвано. Від шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з позивачем в орендованій квартирі та перебуває на її утриманні. З червня 2022 року між сторонами діяла усна домовленість про сплату аліментів відповідачем у розмірі 8000 грн. щомісячно. ОСОБА_2 сплачував вказані кошти до 15 квітня 2023 року, з квітня до червня він одноособово зменшив цю суму спочатку до 5000 грн., пізніше до 4000 грн. З 12 липня 2023 року відповідач коштів на утримання дитини в добровільному порядку не надає. На праві приватної власності йому належить дві трикімнатні квартири та автомобіль.
Просила суд стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання сина у розмірі 1/3 частки доходів щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 квітня 2024 року позов задоволено частково.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15 лютого 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць - допустити до негайного виконання.
Не погоджуючись із рішенням суду позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій покликаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить рішення змінити, стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання доньки в розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку.
Зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, які слугують підставою для призначення аліментів, проте, визначаючи їх розмір, залишив поза увагою докази, які подала позивач.
Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справ.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 18.06.2024, тобто, дата складення повного судового рішення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.
З матеріалів справи вбачається, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 09 серпня 2019 року (а.с.5).
Від спільного шлюбу у мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 29 жовтня 2021 року (а.с. 6). Дитина проживає разом з матір'ю, що не заперечується відповідачем.
Дитина проживає разом з матір'ю, позивачем по справі, та перебуває на її утриманні.
Домовленості між сторонами щодо розміру аліментів на утримання сина не досягнуто.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Положеннями ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно із ст. 181 Сімейного кодексу України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов'язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції, застосувавши положення ст.ст.182, 184 СК України, на підставі доказів, поданих сторонами та зважаючи на рівність батьківських обов'язків, з метою дотримання справедливого балансу між захистом прав неповнолітньої дитини та прав відповідача, ураховуючи ту обставину, що на праві приватної власності відповідачу належать дві трикімнатні квартири та автомобіль, дійшов обґрунтованого висновку, що розмір аліментів у розмірі 1/4 частину доходів відповідає нормам закону та є достатнім для дитини відповідного віку.
Такий розмір аліментів є справедливим, виваженим і розумним, він відповідатиме інтересам та потребам сина, буде необхідним для забезпечення належних умов для їх фізичного, розумового, морального і соціального розвитку.
Згідно з ч.3 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Безпідставним є посилання позивача на те, що розмір аліментів повинен становити 1/3 частину доходів відповідача, оскільки на ОСОБА_1 , як на позивача, покладається обов'язок доказування і в частині визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню, проте вона не обґрунтувала необхідності стягнення на дитину аліментів у заявленому нею розмірі та не подала щодо саме такого розміру аліментів належних, допустимих та достовірних доказів, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.ст. 77, 78, 79, 81 ЦПК України).
Стягувач може претендувати на такий розмір аліментів, потребу в яких він довів. Головну роль відіграють потреби дитини та фінансова спроможність платника аліментів. Тобто, розмір аліментів має бути пропорційним потребам дитини. Тягар доведення необхідного розміру аліментів лежить на стягувачу.
Наявність у власності відповідача майна не дає підстав для стягнення аліментів у розмірі, визначеному позивачем, оскільки позивач не подала розрахунку, з якого виходила при визначенні розміру аліментів.
Аргументи апеляційної скарги в частині того, що судом першої інстанції помилково при визначенні розміру аліментів взято до уваги приписи ч. 5 ст. 183 СК України, оскільки такі стосуються наказового провадження, апеляційний суд відхиляє, з огляд на таке.
Положеннями ч. 5 ст. 183 СК України визначено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Тобто, наведена норма визнає безспірним розміром аліментів на одну дитину одну четверту від доходу платника аліментів. При цьому, якщо той із батьків, разом з яким проживають діти, вважає, що аліменти мають бути присуджені у більшому розмірі має довести, у встановленому законом порядку, наявність відповідних на те підстав.
З урахуванням наведеного вище, а також те, що позивачем не доведено необхідності стягнення аліментів у більшому розмір, ніж це визначено в ч. 5 ст. 183 СК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визначення розміру аліментів в розмірі 1/4 частки доходів відповідача.
Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі про наявність правових підстав для стягнення аліментів у більшому розмірі, ніж це визначено судом першої інстанції, а тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Згідно з приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Доводи апеляційної скарги зводяться до суб'єктивного тлумачення обставин справи, переоцінки доказів, які були предметом судового розгляду і яким суд надав правильну правову оцінку, а тому не слугують підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, -
постановив:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 квітня 2024 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: