Справа № 761/15587/24
Провадження № 2/761/7057/2024
18 червня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Матвєєвій Ю.О.
при секретарі: Каніковського Б.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення компенсації втрати частини доходів через порушення строків їх виплати та стягнення моральної шкоди, -
29.04.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення інфляційних збитків у розмірі 112803,43 грн., 3 % річних у розмірі 26135,34 грн. та моральну шкоду - 131991,00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є військовослужбовцем у відставці, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. Пенсія йому призначена та виплачується відповідно до вимог Закону України № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року.
Так, рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2021 року у справі № 640/6964/21 було частково задоволено позов позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, а саме визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо відмови у перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки від 14.01.2021року №222/4/167/239/17 про розмір грошового забезпечення, станом на 05 березня 2019 року, наданої Військовою частиною НОМЕР_1 починаючи з 01 квітня 2019 року та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01 квітня 2019 року, на підставі довідки від 14.01.2021року №222/4/167/239/17 про розмір грошового забезпечення, станом на 05 березня 2019 року, наданої Військовою частиною НОМЕР_1 , з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вищезгаданого рішення суду від ГУ ПФУ в м. Києві проведено розрахунок доплати позивачу. Сума доплати за період з 01.04.2019 року по 31.12.2022 року склала 286647,74 грн., яка станом на день подання позову не виплачена.
Попри те, відповідачем на день подачі позову позивачем, не перерахував ніяких грошових коштів на банківські рахунки ОСОБА_1 , а тому, з огляду на зазначене, вважає, що, в зв'язку з невиконанням рішення суду, було порушено його права та охоронювані законом інтереси, він вимушений звернутися до суду з позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій у виді 3% річний та інфляційних втрат внаслідок заборгованості, яка склалася з невиплати пенсії у належному розмірі.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024р. по справі відкрито провадження, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін. Сторонам встановлено строки для надання заяв по суті справи.
15.05.2024 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив в якому просить відмовити позивачу в повному обсязі, справу розглядати без їхньої участі.
14.05.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій наполягає на задоволенні позовних вимог.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини, дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 6 Конституції України визначає, що Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Як убачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2021 року по справі №640/6964/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві частково задоволено позовні вимоги позивача визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо відмови у перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки від 14.01.2021року №222/4/167/239/17 про розмір грошового забезпечення, станом на 05 березня 2019 року, наданої Військовою частиною НОМЕР_1 починаючи з 01 квітня 2019 року та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01 квітня 2019 року, на підставі довідки від 14.01.2021року №222/4/167/239/17 про розмір грошового забезпечення, станом на 05 березня 2019 року, наданої Військовою частиною НОМЕР_1 , з урахуванням раніше виплачених сум.
14 січня 2022 року рішення набрало законної сили.
За приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
24 січня 2023 року ОСОБА_1 отримав Лист Головного управління ПФУ в м. Києві за №2200-30570/К-02/В-2600/23 в якому останній помісячно обрахував свою заборгованість перед позивачем на підставі Рішення ОАСК від 14 грудня 2021 року по справі №640/6964/21. Станом на 24.01.2023 року заборгованість Боржника становила 286647,74 грн.
27 лютого 2024 року Позивач висунув Відповідачу «Досудову вимогу» в якій запропонував Відповідачу/Боржнику в десятиденний термін з дня отримання вищезазначеної Досудової вимоги, окремим платежем перерахувати на пенсійний рахунок ОСОБА_1 недоплачену пенсію за період з 01 квітня 2019 року по 31 грудня 2022 року у розмірі 286647,74 грн.
Згідно наданого розрахунку позивача заборгованість відповідача за період 01 квітня 2019 по 31 січня 2024 року становить 286647,74 грн.
Доказів щодо зворотного відповідачем не надано та в матеріалах справи не міститься та твердження позивача не спростовано.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дана норма матеріального права визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання.
Дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
В розумінні даної норми закон,у нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 5 статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно із частиною першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Наведене вище узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (14-16цс18).
Зобов'язання, що виникли у відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на підставі судового рішення є грошовими та виражені в національній валюті.
Матеріалів справи, як вже зазначалось, не містять доказів виконання зобов'язань належним чином.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, що вказано у постанові Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10.
За приписами ч.ч 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В свою чергу за положеннями ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За встановлених обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати сплати 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасно виконане грошове зобов'язання.
Відповідно до розрахунку наданим позивачем, які були перевірені під час розгляду справи, 3% річних за період з 01.04.2019 р. по 31.01.2024 р. становить 26135,34 грн., інфляційні збитки - 112803,43 грн.
Щодо вимоги позовної заяви про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 131991,83 грн., слід зазначити наступне.
Вказана вимога позовної заяви позивачем мотивована тим, що факт завдання відповідачем йому моральної шкоди протиправними діями, встановленими рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2021 по справі №640/6964/21, яка полягає у душевних стражданнях, пов'язаних з неправильним обчисленням розміру пенсії і виплатою її у заниженому розмірі, у порушенні його життєвих планів, звичайного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для його організації є доведеним.
Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно із частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Також, у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
У пункті 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» звернуто увагу судів на те, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Суд вважає доведеним факт завдання відповідачем позивачу моральної шкоди протиправними діями, встановленими рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року (справа № 640/6964/21), яка полягає у душевних стражданнях, пов'язаних з неправильним обчисленням розміру пенсії і виплатою її у заниженому розмірі, у порушенні його життєвих планів, звичайного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для його організації.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить, зокрема, з характеру страждань, які зазнав позивач, їх тривалості, тому керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності вважає, що компенсація в сумі 15000,00 грн. буде належною сатисфакцією понесених душевних страждань.
Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 11, 23, 509, 524, 526, 530, 625, 1167, 1173 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 5, 13, 16, 76, 81, 258, 259, 263, 265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення компенсації втрати частини доходів через порушення строків їх виплати та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 3% річних з у розмірі - 26135,34 грн., інфляційні збитки - 112803,43 грн. та у якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суму в розмірі 15000,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) cудовий збір у розмірі 5450,40 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.О. Матвєєва
18 червня 2024 року