про відмову у відводі суддів
18 червня 2024 року
м. Київ
справа №990/39/23
провадження №Зі/990/64/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Єзерова А.А., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі: Мартинюк Н.М., Єресько Л.О., Жука А.В., Радишевської О.Р., Мельник-Томенко Ж.М., у справі №990/39/23 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії,
У провадженні Верховного Суду перебуває адміністративна справа №990/39/23 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії.
У межах розгляду справи №990/39/23 ОСОБА_1 подав клопотання про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі: Мартинюк Н.М., Єресько Л.О., Жука А.В., Радишевської О.Р., Мельник-Томенко Ж.М.
В обґрунтування заявленого відводу ОСОБА_1 посилається на те, що ухвалою Верховного Суду від 12.12.2023 задоволено клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі №990/39/23. Зокрема, зазначеною ухвалою забезпечено участь ОСОБА_1 в усіх подальших судових засіданнях у справі №990/39/23 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів відповідно до вимог Положення про ЄСІТС. Однак суд не виконав обов'язку щодо забезпечення проведення судового засідання, призначеного на 12.06.2024 о 11:30 в режимі відеоконференції.
12.06.2024 ОСОБА_1 чекав запрошення від секретаря судового засідання приєднатися до конференції, проте суд не запросив останнього до відеоконференції. Наведене на думку ОСОБА_1 викликає сумніви у неупередженості та об'єктивності, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України є безумовною підставою для відводу. При цьому судове засідання у режимі відеоконференції у справі №990/39/23, призначене на 12.06.2024 о 11:30 відбулося.
Враховуючи наведені обставини, ОСОБА_1 просить відвести колегію суддів Верховного Суду у складі: Мартинюк Н.М., Єресько Л.О., Жука А.В., Радишевської О.Р., Мельник-Томенко Ж.М. від розгляду справи №990/39/23.
Ухвалою Верховного Суду від 17.06.2024 визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Мартинюк Н.М., Єресько Л.О., Жука А.В., Радишевської О.Р., Мельник-Томенко Ж.М. від участі у розгляді справи №990/39/23 і з огляду на потребу розв'язання питання про наявність підстав для відводу суддів передано на автоматизований розподіл для визначення у встановленому Кодексом адміністративного судочинства України порядку судді, яким вирішуватиметься питання про відвід за цією заявою.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2024 для розгляду заяви ОСОБА_1 про відвід суддів визначено суддю Єзерова А.А.
Розглядаючи правове питання, яке порушене у заяві про відвід суддів, Верховний Суд бере до уваги таке.
Згідно з частиною четвертою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У цьому випадку вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Саме тому не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними та допустимими доказами.
Частина перша статті 129 Конституції України встановлює, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтею 36 КАС України, відповідно до частини першої якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою зазначеної статті суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, а саме: неприпустимою є повторна участь судді в розгляді адміністративної справи.
Отже, з огляду на нормативний зміст пункту 4 частини першої статті 36 КАС України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1, 2, 3, 5 частини першої цієї ж статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об'єктивності судді у стороннього спостерігача.
Слід зазначити, що приписи статті 36 КАС України містять узагальнений перелік найпоширеніших обставин, доведення наявності яких може бути підставою для відводу судді.
У цьому світлі Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості суд касаційної інстанції вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
- «об'єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
- «суб'єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Водночас як указано у Бангалорських принципах поведінки судді від 19.05.2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 №2006/23, об'єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.
Сприйняття об'єктивності визначається за допомогою критерію «розумного спостерігача». У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ'єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв'язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.
Тому коли сторони стверджують про те, що судді необ'єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже «правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене». Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
Одночасно Верховний Суд підкреслює, що не може бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто у ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Надаючи оцінку обґрунтованості заяви про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі: Мартинюк Н.М., Єресько Л.О., Жука А.В., Радишевської О.Р., Мельник-Томенко Ж.М., Верховний Cуд також бере до уваги те, що окрім переліку обставин, які є безумовними підставами для відводу судді, у процесуальному законі також зазначені й виняткові випадки, за яких заявлення відводу «a priori» не може бути підставою для застосування цього процесуального інституту.
Зокрема, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 КАС України).
Схожа позиція висловлена й Радою суддів України у рішенні від 07.09.2017 №46, у пункті 2 якого зазначено, що наявність судового рішення, яке ухвалене судом в іншій справі у подібних правовідносинах, або за участю тих самих сторін, або з процесуальних, чи інших питань у тій самій справі не породжує у діяльності судді конфлікту інтересів.
Своєю чергою наведені у заяві мотиви не можуть слугувати підставою для відведення суддів, оскільки ґрунтуються виключно на припущеннях та оціночних судженнях учасника процесу.
Водночас Верховний Суд зауважує, що у заяві про відвід не доведені будь-які факти прояву суддями поведінки, яка б свідчила про їхню упередженість чи небезсторонність у цій справі.
Тому аргументи, якими ОСОБА_1 мотивує своє клопотання про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі: Мартинюк Н.М., Єресько Л.О., Жука А.В., Радишевської О.Р., Мельник-Томенко Ж.М. у справі №990/90/23 не викликають обґрунтованих сумнівів у об'єктивності суддів, оскільки немає жодних доказів, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості цих суддів.
Інших обставин, визначених статтею 36 чи статтею 37 КАС України, які б свідчили про особисту упередженість суддів: Мартинюк Н.М., Єресько Л.О., Жука А.В., Радишевської О.Р., Мельник-Томенко Ж.М. у справі №990/39/23 або їхню необ'єктивність під час розгляду справи №990/39/23 ОСОБА_1 у своїй заяві теж не довів, а Верховний Суд під час розгляду відповідної заяви таких обставин не встановив.
З огляду на наведене слід відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід від участі у розгляді справи №990/39/23 колегії суддів Верховного Суду у складі: Мартинюк Н.М., Єресько Л.О., Жука А.В., Радишевської О.Р., Мельник-Томенко Ж.М.
Керуючись ст. 36, 39, 40, 256 КАС України, Верховний Суд
1. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі: Мартинюк Н.М., Єресько Л.О., Жука А.В., Радишевської О.Р., Мельник-Томенко Ж.М. від участі у розгляді справи №990/39/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і не оскаржується.
Суддя А.А. Єзеров