18 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/4870/23 пров. № А/857/23736/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Шинкар Т. І..,
суддів: Іщук Л. П.,
Обрізка І. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гомельчук С.В.), ухвалене в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження м.Івано-Франківськ 31 жовтня 2023 року, у справі № 300/4870/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
26.07.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я внаслідок тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 02.09.2022 по 16.09.2022 та з 08.02.2023 по 08.03.2023 з урахуванням фактично виплачених сум; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я внаслідок тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 02.09.2022 по 16.09.2022 та з 08.02.2023 по 08.03.2023, з урахуванням фактично виплачених сум.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 08.02.2023 по 08.03.2023, з урахуванням фактично виплачених сум.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із норми абзацу 4 пункту 1-2 Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, якою встановлено, що відповідно до наказів командирів (начальників) про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , під час якої отримав поранення, пов'язане із захистом Батьківщини. У зв'язку із цим, в подальшому перебував на стаціонарному лікуванні з 02.09.2022 по 16.09.2022, у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою з 29.10.2022 по 26.11.2022, за які відповідачем виплачені відповідні суми додаткової винагороди. Однак, відповідачем не надано доказів щодо виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за час перебування позивача на стаціонарному лікуванні з 08.02.2023 по 08.03.2023. Зважаючи на це, з метою забезпечення належного та ефективного відновлення порушених прав позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне задовольнити цю частину позовних вимог.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року та ухвалити нове, яким в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що нарахування та виплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, здійснюється на підставі Довідки про обставини поранення (форма 5) у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, військовослужбовцям, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (тому числі закордонних). Апелянт звертає увагу на те, що такі виплати здійснюються виключно за умови, що перебування на стаціонарному лікуванні пов'язане з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом). Скаржник зазначає, що згідно наданої копії епікризу виписного із медичної картки стаціонарного пацієнта № 985/2023, який підтверджує перебування військовослужбовця ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в період з 08.02.2023 по 08.03.2023 виплата додаткової винагороди буде проведена по факту включення військовослужбовця ОСОБА_1 в щомісячний наказ командира військової частини про виплату додаткової винагороди. Враховуючи вищенаведене, апелянт вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, що мають значення для справи, при цьому допустивши порушення норм матеріального та процесуального права, відтак оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби, 31.08.2022 ОСОБА_1 отримав мінно-вибухову травму: акубаротравму, що підтверджується виписним епікризом із медичної карти стаціонарного пацієнта №1613/1007. У зв'язку із цим перебував на стаціонарному лікуванні з 02.09.2022 по 16.09.2022.
Після цього, відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 28.10.2022 №292 солдат ОСОБА_1 вважався таким, що вибув у відпустку для лікування у зв'язку з хворобою на 29 днів з 29.10.2022 по 26.11.2022.
Також, у період з 08.02.2023 по 08.03.2023 позивач перебував на лікуванні у КПН «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня», що підтверджується медичною картою стаціонарного хворого №985/2023.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 02.05.2023 № 4041, у якій описані отримані наслідки внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, позивач визнаний обмежено придатним до військової служби у високомобільних десантних військах, плавскладі, морській піхоті, спецспорудах; придатний до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах.
Вважаючи, що Військова частина НОМЕР_1 протиправно не виплатила додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн за періоди стаціонарного лікування та перебування у відпустці за станом здоров'я, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Проходження військової служби є частиною військового обов'язку як одного із конституційних обов'язків громадян України.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, що закріплено ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із ч. 2 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок проходження військової служби в Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Так, відповідно до п. 5 Положення № 1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (ч. 2 ст. 1-2 Закону №2011-XII).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 в Україні введено воєнний стан, який триває до сьогодні.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 року прийнята Постанова «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану № 168» (далі - Постанова № 168).
Пунктом 1 постанови № 168 встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до абзацу 4 пункту 1-2 Постанови №168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що ключовими факторами права на нарахування і виплату додаткової винагороди під час перебування на лікуванні, є наявність зв'язку між отриманням поранення та захистом Батьківщини, підтвердження такого зв'язку висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії та наявність наказу командира (начальника) щодо виплати.
Матеріалами справи підтверджено, що солдат ОСОБА_1 , у зв'язку із отриманням поранення, перебував на стаціонарному лікуванні з 02.09.2022 по 16.09.2022, у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою з 29.10.2022 по 26.11.2022 та на стаціонарному лікуванні з 08.02.2023 по 08.03.2023. Наявність взаємозв'язку між отриманням поранення і захистом Батьківщини підтверджується медичною документацією, зокрема і довідкою військово-лікарської комісії, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 02.05.2023 № 4041. Відтак, у позивача наявні підстави для виплати йому додаткової винагороди під час перебування на лікуванні за перелічені періоди.
За періоди лікування з 02.09.2022 по 16.09.2022 та з 29.10.2022 по 26.11.2022 відповідачем виплачено відповідні суми додаткової винагороди, що підтвержується відомостями зарахування заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії тощо).
Проте, як це констатував суд першої інстанції, не знайшов свого підтвердження факт виплати відповідачем додаткової винагороди ОСОБА_1 за період його перебування на стаціонарному лікуванні з 08.02.2023 по 08.03.2023, що позивачем не оскаржується.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному обсязі правомірності своєї правової позиції, що є наслідком задоволенням позовних вимог частковим.
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду в частині відмови в позові, то в силу вимог ст.308 КАС України, таке не є предметом апеляційного перегляду.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви наявності правових підстав для нарахування та виплати додаткової винагороди за період перебування позивача на стаціонарному лікуванні з 08.02.2023 по 08.03.2023 внаслідок отриманого поранення, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі № 300/4870/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко