12 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 461/1672/24 пров. № А/857/9180/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Шевчук С.М., Гуляка В.В.,
за участі секретаря судового засідання Ханащак С.І.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 січня 2024 року (головуючого судді Мироненко Л.Д., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 11 год. 50 хв. в м. Львів) у справі №461/1672/24 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил,-
ОСОБА_1 26.02.2024 звернувся в суд з позовом до Львівської митниці про скасування постанови у справі про порушення митних правил, згідно якого визнати протиправною та скасувати постанову у справі про порушення митних правил від 13.02.2024 №1398/20900/23, а справу направити на новий розгляд до Львівської митниці. Також, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у справі.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27 березня 2024 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, вважає рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим. Зазначає, що в рамках справи про порушення митних правил на замовлення (за ініціативою) відповідача проведено експертизу, за результатами якої визначено вартість вилучених у позивача товарів. Проте висновок експерта по даній експертизі викликав об'єктивний сумнів, так як експертом брались до уваги ціни на аналогічні товари, які діють в Україні, а не у Польщі (країна, звідки ввезено позивачем товари), про що свідчить наведена у висновку інформація з веб-сайтів мережі Інтернет. Також із наведеної у висновку експерта інформації з веб-сайтів мережі Інтернет не вбачається, станом на яку дату були сформовані застосовані ціни, у зв'язку із зазначеним, з метою повного, об'єктивного, всебічного розгляду справи та правильного її вирішення, керуючись відповідними процесуальними нормами Митного кодексу України, представником позивача, направлено на адресу відповідача клопотання про призначення незалежної товарознавчої експертизи для визначення вартості вилучених у позивача товарів. У цьому ж клопотанні заявлено прохання (у випадку, якщо у призначенні товарознавчої експертизи буде відмовлено) про надання можливості отримати зразки вилученого товару для забезпечення проведення експертизи самостійно та повідомити позивача про спосіб отримання зразків. Факт направлення та отримання відповідачем зазначеного клопотання не заперечується самим відповідачем, що випливає зі змісту постанови в справі про порушення митних правил від 13.02.2024р. № 1398/20900/23. Згідно частин 2, 6 статті 515 Митного кодексу України, особа, щодо якої порушено зазначену справу, має право на проведення за її рахунок незалежної експертизи. У разі неналежної якості або повноти висновку експерта може бути призначена повторна експертиза, проведення якої доручається іншому експерту (експертам). Відповідно до частини 2 статті 517 Митного кодексу України, особа, щодо якої порушено справу про порушення митних правил, її представники, захисник, мають право клопотатися перед митним органом, посадова особа якого здійснює провадження у зазначеній справі, про взяття проб та зразків для проведення експертизи. У разі відмови у задоволенні такого клопотання митний орган повинен письмово повідомити про це особу, яка подала клопотання, з вмотивованим обґрунтуванням причин відмови. Із процитованих норм Митного кодексу України випливає, що особа, щодо якої порушено справу про порушення митних правил (в даному випадку позивач), володіє безумовним правом на проведення незалежної експертизи, а також безумовним правом клопотати перед митним органом про взяття проб та зразків для проведення експертизи, незалежно від того чи проведена така експертиза з ініціативи митного органу, чи ні. В свою чергу, на митний орган (в даному випадку відповідача) покладений прямий обов'язок письмово повідомити особу про відмову у задоволенні його клопотання, з вмотивованим обґрунтуванням причин відмови. Звертає увагу на те, що позивач жодним чином не міг ініціювати проведення незалежної експертизи без згоди (сприяння) відповідача, оскільки позивач не мав доступу до товару з причин його вилучення відповідачем, що випливає із протоколу про порушення митних правил. У зв'язку з цим і було заявлено вище вказане клопотання, в якому обгрунтовано, послідовно та логічно заявлено прохання про призначення незалежної товарознавчої експертизи, а у разі відмови у задоволенні такого - про надання можливості отримати зразки вилученого товару для забезпечення проведення експертизи самостійно. В порушення наведених вище положень Митного кодексу України відповідачем відмовлено у задоволенні поданого мною клопотання, не навівши при цьому у постанові в справі про порушення митних правил від 13.02.2024 № 1398/20900/23 відповідних мотивів для такої відмови. Також відповідачем взагалі не повідомлено про відмову у задоволенні клопотання про взяття проб та зразків товарів, з вмотивованим обґрунтуванням причин відмови, хоча прямий обов'язок цього передбачений частиною 2 статті 517 Митного кодексу України.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, що відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи в режимі відеоконференції представник позивача Свірський Т.В. апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Представник позивача Зирянов О.Ю. в судовому засіданні апеляційного розгляду справи проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до протоколу про порушення митних правил №1398/20900/23, 08.10.2023 у зону митного контролю пункту пропуску п/п «Шегині» м/п «Мостиська» Львівської митниці смугою руху «зелений коридор» в напрямку «в'їзд в Україну» прибув транспортний засіб марки Mercedes - Benz, р/н НОМЕР_1 , яким у якості водія слідував громадянин ОСОБА_1 , який своїми діями заявив про відсутність будь-яких товарів, що підлягають обов'язковому декларуванню та оподаткуванню або, які належать до категорії товарів, на переміщення яких через митний кордон України встановлені заборони чи обмеження.
При здійсненні митного контролю даного транспортного засобу виникла підозра щодо наявності у ньому товарів, які підлягають обов'язковому декларуванню та оподаткуванню. Автомобіль було переведено зі смуги спрощеного митного контролю у місце поглибленого догляду транспортних засобів та товарів, де, під час проведення огляду автомобіля, було виявлено товар, який, відповідно до ст. 374 МК України, перевищує неоподатковану норму переміщення через митний кордон України, а саме: парфуми, в асортименті, в заводських оригінальних упаковках, в кількості 61 одиниця та взуття нове, т.м. «Puma», упаковане в оригінальні картонні коробки фірми виробника, в кількості 18 пар. Про наявність виявлених під час митного огляду не задекларованих товарів гр. ОСОБА_1 у процесі усного опитування не заявив. До митного контролю гр. України останній документів, що підтверджують вартість вказаних товарів не надав. Його дії митним органом кваліфіковано, як порушення митних правил передбачене ч. 2 ст. 471 МК України.
Постановою в.о. заступника начальника Управління БК та ПМП Львівської митниці Кравченка Т.В. від 14 листопада 2023 року у справі про порушення митних правил №1398/20900/23, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч.2 ст. 471 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 152300,79 гривень, стягнуто на користь Львівської митниці витрати за зберігання товару на складі митниці у сумі 299,88 гривень, а вилучений товар постановлено повернути власнику.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16.01.2024 у справі №461/10174/23 було скасовано постанову Львівської митниці у справі про порушення митних правил №1398/20900/23 від 14.11.2023, а матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення митних правил за ч. 2 ст. 471 Митного кодексу України надіслано на новий розгляд до Львівської митниці.
13.02.2024 представник позивача адвокат Свірський Т.В. направив на адресу відповідача клопотання про призначення товарознавчої експертизи для визначення вартості вилучених товарів.
Постановою в.о. начальника Львівської митниці Кізніком А.Ю. від 13 лютого 2024 року у справі про порушення митних правил №1398/20900/23, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч.2 ст. 471 Митного кодексу України. На ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 152300,79 гривень, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської митниці витрати за зберігання товару на складі митниці у сумі 1096,95 гривень, а вилучений товар постановлено повернути власнику. Крім того, відповідно до вказаної постанови, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення товарознавчої експертизи, оскільки у матеріалах справи вже наявний висновок експерта ОСОБА_2 , яка володіє достатніми повноваженнями для проведення товарознавчих експертиз, експертизу проведено уповноваженим органом, висновок експерта відповідає вимогам закону, відтак такий є належним і допустимим доказом у справі.
Вважаючи постанову протиправною позивач звернувся в суд з вимогами про її скасування.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що постанова Львівської митниці від 13.02.2024 у справі про порушення митних правил № 1398/20900/23, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 471 Митного кодексу України, є законною, ухваленою повноважною особою в межах санкції даної статті.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 458 Митного кодексу України (далі - МК України) визначено, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
Згідно із частиною 2 статті 471 МК України, недекларування товарів (крім зазначених у частинах першій та/або третій цієї статті), що переміщуються через митний кордон України громадянами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 30 відсотків вартості цих товарів.
Відповідно до частини 1 статті 486 МК України завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.
Згідно статті 487 МК України встановлено, що провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Стаття 489 МК України встановлює, що посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави ля звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 495 МК України доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються: 1) протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів; 2) поясненнями свідків; 3) поясненнями особи, яка притягується до відповідальності; 4) висновком експерта; 5) іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді, а також товарами - безпосередніми предметами порушення митних правил, товарами із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортними засобами, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України. Посадова особа митного органу, яка здійснює провадження у справі про порушення митних правил, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Частиною 1 статті 531 МК України, встановлено, що підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил є: 1) відсутність у діях особи, яка притягується до відповідальності, ознак порушення митних правил; 2) необ'єктивність або неповнота провадження у справі або необ'єктивність її розгляду; 3) невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи; 4) винесення постанови неправомочною особою, безпідставне недопущення до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, або її представника, а також інше обмеження прав учасників провадження у справі про порушення митних правил та її розгляду; 5) неправильна або неповна кваліфікація вчиненого правопорушення; 6) накладення стягнення, не передбаченого цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Статтею 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Тобто, суд звертає увагу на те, що особа обираючи проходження (проїзд) через «зелений коридор» товарів, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, або товарів в обсягах, що перевищують неоподатковувану норму переміщення через митний кордон України, а відтак застосування до такої особи адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, свідчить про те, що формою вини є умисні дії такої особи, яка усвідомлювала протиправний характер своїх дій, передбачала їх шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Згідно статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку, зокрема, відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення (порушення митних правил) та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними і допустимими доказами, а також об'єктивного та повного встановлення усіх фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для правильного прийняття рішення.
Колегія суддів враховує, що пунктами 8, 9 частини 1 статті 4 МК України визначено, що декларантом є особа, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування. Декларація митної вартості - документ встановленої форми, що подається декларантом і містить відомості щодо митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України чи стосовно яких змінюється митний режим.
Як вбачається із пункту 37 частини 1 статті 4 МК України перевізник - особа, яка переміщує товари або бере на себе зобов'язання та відповідальність за переміщення товарів через митний кордон України та/або митною територією України, зокрема: для змішаного (комбінованого) перевезення - особа, яка використовує (експлуатує) транспортний засіб, що безпосередньо приводить у рух або перевозить розміщені на ньому інші транспортні засоби як активний транспортний засіб; для морського чи повітряного перевезення за договором чартеру (фрахтування) судна - особа, яка укладає договір і видає авіаційну вантажну накладну (Air Waybill) або коносамент (Bill of Lading) з метою безпосереднього перевезення товарів.
Згідно частини 1 статті 257 МК України, видно, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Відповідно до частин 1, 6, 8 статті 264 МК України, митна декларація реєструється та приймається митним органом у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою митного органу, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій. З моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.
Нормами статті 266 МК України визначено, що декларант зобов'язаний: 1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, застановленого цим Кодексом; 2) на вимогу митного органу пред'явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення; 3) надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей; 4) у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу; 5) у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.
У разі самостійного декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення декларантом передбачену цим Кодексом відповідальність за вчинення порушення митних правил у повному обсязі несе декларант.
Згідно з нормами статті 366 МК України «двоканальна система» це спрощена система митного контролю, яка дає громадянам змогу здійснювати декларування, обираючи один з двох каналів проходу (проїзду транспортними засобами особистого користування) через митний кордон України. Канал, позначений символом зеленого кольору («зелений коридор»), призначений для декларування шляхом вчинення дій громадянами, які переміщують через митний кордон України товари в обсягах, що не підлягають оподаткуванню митними платежами та не підпадають під встановлені законодавством заборони або обмеження щодо ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території і не підлягають письмовому декларуванню. Канал, позначений символом червоного кольору («червоний коридор»), призначений для всіх інших громадян.
Відповідно до частини 1 статті 374 МК України товари (за винятком підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 1000 євро, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/ або у супроводжуваному багажі через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення, та товари (крім підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 500 євро та сумарна вага яких не перевищує 50 кг, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через інші, ніж відкриті для повітряного сполучення, пункти пропуску через державний кордон України, не підлягають письмовому декларуванню (за винятком товарів, на які відповідно до ст. 197 МК України встановлено обмеження щодо переміщення громадянами через митний кордон України, і випадків, передбачених частиною другою цієї статті) та не є об'єктами оподаткування митними платежами.
Частиною 8 статті 374 МК України визначено, що товари (крім підакцизних), сумарна фактурна вартість яких перевищує еквівалент 10000 євро, що пересилаються (переміщуються) на митну територію України в міжнародних поштових відправленнях, міжнародних експрес-відправленнях, у ручній поклажі, супроводжуваному та несупроводжуваному багажі, а також товари (крім підакцизних), незалежно від їх фактурної вартості, що переміщуються на митну територію України у вантажних відправленнях, підлягають декларуванню та митному оформленню з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств, а також дозволів (ліцензій), сертифікатів відповідності чи свідоцтв про визнання відповідності у випадках, установлених законодавством України для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, та оподатковуються ввізним митом за повними ставками Митного тарифу України і податком на додану вартість за ставкою, встановленою Податковим кодексом України.
Разом з цим, санкція частини 2 статті 471 МК України передбачає накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу розміром 30 відсотків вартості товарів.
Отже, позивача було правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності за недекларування товарів посадовою особою митного органу.
Щодо доводів апеляційної скарги про направлення на адресу відповідача клопотання про призначення незалежної товарознавчої експертизи для визначення вартості вилучених у позивача товарів та про надання можливості отримати зразки вилученого товару для забезпечення проведення експертизи самостійно такі є необґрунтованими, оскільки таке розглянуто та відмовлено в задоволенні в оскаржуваній постанові, а під час складання протоколу про порушення митних правил відносно ОСОБА_1 , не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження вартості товару, який ним переміщувалися через митний кордон України, відтак митним органом обґрунтовано призначено товарознавчу експертизу, проведення якої було доручено експертам Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Державної митної служби України Держмитслужби.
Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як уже було вказано апеляційним судом вище, відповідно до ч.1 ст.458 МК України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
Згідно з частинами 1, 2 статті 515 МК України, експертиза призначається, якщо для з'ясування питань, що виникають у справі про порушення митних правил, виникла потреба у спеціальних знаннях з окремих галузей науки, техніки, мистецтва, релігії тощо. Зазначена експертиза не є судовою експертизою.
Експертиза проводиться експертами спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, його відокремлених підрозділів та інших установ або окремими спеціалістами, які призначаються посадовою особою митного органу, у провадженні якої знаходиться справа про порушення митних правил. Особа, щодо якої порушено зазначену справу, має право на проведення за її рахунок незалежної експертизи.
Згідно з нормами статті 516 МК України, визнавши за необхідне проведення експертизи, посадова особа митного органу, у провадженні якої знаходиться справа про порушення митних правил, виносить постанову, у якій визначаються підстави для призначення експертизи, прізвище експерта або найменування спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, його відокремленого підрозділу чи іншої відповідної установи, в якій має проводитися експертиза. У цій же постанові ставляться конкретні питання, які мають бути вирішені під час проведення експертизи, а також визначаються матеріали, що передаються у розпорядження експерта.
Як визначено частиною 1 статті 108 КАС України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.
Відповідно до частин 2, 3 статті 357 МК України, дослідження (аналізи, експертизи) проводяться експертами спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, чи його відокремленого підрозділу або інших експертних установ (організацій), призначених митним органом. Зазначені дослідження (аналізи, експертизи) проводяться з метою забезпечення здійснення митного контролю та митного оформлення і не є судовими експертизами.
Згідно частини 15 розділу V наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження порядку взаємодії структурних підрозділів та територіальних органів Державної фіскальної служби України із Спеціалізованою лабораторією з питань експертизи та досліджень ДФС від 02.12.2016 № 1058, під час проведення досліджень (аналізів, експертиз) експертами застосовуються методи досліджень та методики проведення експертиз, які визначені в нормативно-правових актах та нормативно-технічних документах (міжнародні та національні стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції рекомендації, переліки, науково-технічна та довідкова література, програмні продукти тощо).
Таким чином, повноваження СЛЕД Держмитслужби на проведення експертизи в справах про порушення митних правил, в тому числі проведення товарознавчої експертизи із визначенням вартості вилученого майна, що є предметом правопорушення, закріплено Положенням про СЛЕД Держмитслужби, що відповідає вимогам МК України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Нормативне врегулювання форми висновку, складеного експертами СЛЕД Держмитслужби за результатами експертизи предметів правопорушення з метою визначення їх вартості, визначено і підзаконним нормативно-правовим актом головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує Формування та реалізацію єдиної державної митної політики, а саме наказом Міністерства фінансів України від 02.12.2016 № 1058, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 26.12.2016 за №1693/29823.
Згідно пункту 4 розділу III «Формування документації для проведення досліджень (аналізів. експертиз)» Порядку взаємодії структурних підрозділів та територіальних органів Державної фіскальної служби України із Спеціалізованою лабораторією з питань експертизи та досліджень ДФС під час проведення досліджень (аналізів, експертиз) затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.12.2016 №1058, посадовою особою митниці було призначено експертизу та в постанові зазначені завдання для дослідження (аналізу, експертизи) які відповідали меті призначення експертизи та не виходили за межі компетенції та спеціальних знань експерта, оскільки передбачали лише визначення вартості предмету правопорушення.
Відповідно до пункту 3 Положення про СЛЕД Держмитслужби, затвердженого наказом Держмитслужби від 23.10.2019 № 18, у редакції наказу від 12.11.2019 № 29 (зі змінами), на СЛЕД Держмитслужби покладено завдання з проведення досліджень та здійснення експертної діяльності у митній сфері, а також здійснення відповідно до законодавства попередньої оцінки майна, вилученого, конфіскованого за порушення митного законодавства.
Отже, повноваження СЛЕД Держмитслужби на проведення експертизи в справах про порушення митних правил, в тому числі проведення товарознавчої експертизи із визначенням вартості вилученого майна, що є предметом правопорушення, закріплено Положенням про СЛЕД Держмитслужби, що відповідає вимогам МК України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 № 2658-ІІІ.
Згідно статті 517 МК України посадова особа митного органу, у провадженні якої знаходиться справа про порушення митних правил, має право відбирати в осіб, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил, зразки підпису, почерку, а також брати проби та зразки товарів, необхідні для проведення експертизи. Особа, щодо якої порушено справу про порушення митних правил, її представники, захисник, мають право клопотатися перед митним органом, посадова особа якого здійснює провадження у зазначеній справі, про взяття проб та зразків для проведення експертизи. У разі відмови у задоволенні такого клопотання митний орган повинен письмово повідомити про це особу, яка подала клопотання, з вмотивованим обґрунтуванням причин відмови..
Із наведених норм слідує які враховуються апеляційним судом, що експертиза для визначення вартості незадекларованих товарів проводиться в межах справи про адміністративне правопорушення і є доказом по справі, а в даній справі така підтверджується висновком Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби від 27.10.2023 № 142000-3301-0913, складений експертом Кучинською В.В. та встановлена загальна вартість вилучених товарів, зазначених у постанові про призначення експертизи від 13.10.2023 в справі про порушення митних правил №1398/20900/23, станом на 08.10.2023, становить 507669,30 грн. (а.с.80-90) проведений уповноваженим органом, відповідає вимогам закону, є належним та допустимим доказом у справі про порушення митних правил, подане представником позивача клопотання 13.02.2024 розглянуте, однак в задоволенні такого відмовлено із наведенням нормативного та фактичного обґрунтування, згідно приписів статті 517 МК України.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 73 КАС України).
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Колегія суддів дійшла висновку, що постанова в.о. начальника Львівської митниці Кузніка А.Ю. від 13.02.2024 в справі про порушення митних правил №1398/20900/23 є законною, судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно частини 3 статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 268, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 січня 2024 року у справі №461/1672/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді С.М. Шевчук
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 17.06.2024