18 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/36531/23 пров. № А/857/8280/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року (головуючий суддя Ковальчук В.Д., м.Луцьк) у справі №140/36531/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
27.12.2023 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Національної поліції України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України в оформленні та поданні до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно п. “а” ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”; зобов'язати відповідача оформити та подати до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно п. “а” ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Позов обґрунтовує тим, що наказом Голови Національної поліції України №128 о/с від 29.02.2016 року позивач звільнений зі служби в поліції відповідно до п.7 ч. І ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» з посади начальника відділу третього територіального управління (з обслуговування Волинської, Рівненської та Житомирської областей) Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України. Цим же наказом визначено вислугу років служби позивача, станом на 29.02.2016 вислуга років становить: в календарному обчисленні - 16 років 03 місяці 02 дні, пільгова вислуга років - 06 років 10 місяців 10 днів, що разом становить вислугу служби 23 років 01 місяць 12 днів. Вказує, що 28.07.2023 звернувся до Національної поліції України з заявою про підготовку та подання необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області для прийняття рішення щодо призначення йому пільгової пенсії за вислугу років. Листом від 25.08.2023 сектор з питань пенсійного забезпечення Національної поліції України повідомив про відмову позивачу у підготовці та направлені необхідних документів для призначення пенсії, обґрунтовуючи таку відмову відсутністю у позивача права на призначення пенсії за вислугу років. Позивач вважає, що має право на призначення пенсії за статтею 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, а тому відмову позивачу у підготовці та направлені необхідних документів для призначення пенсії вважає протиправною.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року адміністративним позов задоволено. Визнано протиправною відмову Національної поліції України в оформленні та поданні до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно п. “а” ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Зобов'язано Національну поліцію України оформити та подати до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно п. “а” ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що відповідно до розрахунку вислуги років для призначення пенсії позивачу, його вислуга років на день звільнення зі служби становить: у календарному обчисленні - 16 років 03 місяці 12 днів. Разом з тим, відповідно до п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пенсія за вислугу років призначається незалежно від віку особам, якщо вони звільнені зі служби з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше. Зі змісту вказаної норми вбачається, що для призначення пенсії за вислугу років до обрахунку беруться лише календарні роки. Будь-яких винятків з даного правила Законом не передбачено. Оскільки відповідно до наданих документів вислуга років позивача на день звільнення зі служби в календарному обчисленні складає 16 років 03 місяці 02 дні, позивач не набув право на пенсію відповідно до п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" через відсутність необхідної для призначення пенсії календарної вислуги 22 роки та 6 місяців і більше, а тому підстави для направлення органу Пенсійного фонду України документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до положень Закону відсутні. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
17.06.2024 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Відзив фактично мотивований доводами адміністративного позову. Позивач просить залишити апеляційну скаргу Національної поліції України без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 року у справі № 140/36531/23 без змін.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Наказом Голови Національної поліції України №128 о/с від 29.02.2016 року позивач звільнений зі служби в поліції відповідно до п.7 ч. І ст.77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» з посади начальника відділу третього територіального управління (з обслуговування Волинської, Рівненської та Житомирської областей) Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України.
Цим же наказом визначено вислугу років служби позивача, станом на 29.02.2016 вислуга років становить: в календарному обчисленні - 16 років 03 місяці 02 дні, пільгова вислуга років - 06 років 10 місяців 10 дні, що разом становить вислугу служби 23 років 01 місяць 12 днів.
28.07.2023 позивач звернувся до Національної поліції України з заявою про підготовку та подання необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області для прийняття рішення щодо призначення йому пільгової пенсії за вислугу років.
Листом від 25.08.2023 сектор з питань пенсійного забезпечення Національної поліції України повідомив про відмову позивачу у підготовці та направлені необхідних документів для призначення пенсії, обґрунтовуючи таку відмову відсутністю у позивача права на призначення пенсії за вислугу років.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (Закон № 2262) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до п. "б" ст. 1-2 Закону № 2262 право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Згідно з пунктом “а” статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (Закон №2262), пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах “б” - “д”, “ж” статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.
Колегія суддів зазначає, що відмовляючи в оформленні та направленні документів щодо позивача до відповідного органу Пенсійного фонду України відповідач виходив з того, що умовою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “а” ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” є наявність на день звільнення відповідної календарної вислуги років, яку позивач не мав.
Даючи оцінку таким доводам апелянта, апеляційний суд зазначає наступне.
Статтею 102 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що пенсійне забезпечення поліцейських здійснюється в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (Закон №2262-ХІІ).
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 1 -2 Закону №2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Відповідно до статті 2 Закону України №2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Умови призначення пенсії за вислугу років врегульовані статтею 12 Закону України №2262-ХІІ.
Згідно з п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б-д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.
Згідно з ст. 17 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах “б” - “д” статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються, зокрема, служба в органах внутрішніх справ, поліції.
Статтею 17-1 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” визначено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 17 Закону N 2262-XII визначено види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, а статтею 17-1 Закону N 2262-XII встановлено саме порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим законом. У свою чергу, вказаною нормою передбачено, що цей період та пільгові умови встановлюються саме Кабінетом Міністрів України.
Отже, Законом N 2262-XII передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей. Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і на пільгових умовах.
Таким чином, на думку колегії суддів, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Правові висновки застосування статті 12 Закону №2262-ХІІ щодо наявності у осіб права на пенсію за вислугою років з врахуванням пільгового стажу викладені у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а, від 16.03.2021 №826/16811/18.
З матеріалів справи вбачається, що з врахуванням пільгового стажу, вислуга служби ОСОБА_1 становить 23 роки 01 місяць 12 днів.
Згідно з п. 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1, заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно з вказаним Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (міністерства та інші органи).
Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (уповноважені структурні підрозділи).
Пунктом 12 Порядку визначено, що Уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи.
Виходячи із положень вищевказаного Порядку, на уповноважені структурні підрозділи покладено функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів. У свою чергу, рішення щодо призначення або відмови в призначенні певного виду пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" приймають органи Пенсійного фонду України (ст. 49 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"). Тобто, законодавцем чітко визначено, що виключно органи Пенсійного фонду України уповноважені приймати рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії тим категоріям осіб, на яких розповсюджується дія Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
У порушення вимог п. 12 Порядку № 3-1 відповідачем не здійснено оформлення всіх необхідних документів про призначення пенсії позивачу та подання їх у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії, окрім того, позивача з ними не ознайомлено, і не надіслано їх до відповідних органів для прийняття відповідного рішення, а фактично відмовлено позивачу у призначенні пенсії з посиланням на відсутність у останнього календарної вислуги років для призначення пенсії за вислугою років.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що відмова відповідача у підготовці та направленні до відповідного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугою років є протиправною, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов'язання Національної поліції України оформити та подати до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно п. “а” ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Національної поліції України залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі № 140/36531/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний