17 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/27091/23 пров. № А/857/3715/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року (головуючий суддя Мартинюк В.Я., м. Львів) у справі №380/27091/23 за позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними,
ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29.01.2020 року по день фактичної виплати 31.10.2023 року; зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29.01.2020 року по день фактичної виплати 31.10.2023 року
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що правовою підставою для виплати позивачу компенсації, передбаченої Законом України “Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” у зв'язку з порушенням термінів виплати доходів, нарахованих на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 року у справі №380/4950/23, може бути лише період прострочення виконання цього рішення тривалістю в один і більше календарних днів. Вважає, що відсутні правові підстави для виплати компенсації втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошових коштів належних за рішенням суду, оскільки порушення строків таких виплат не було.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до витягу з наказу начальника Окремого контрольно-пропускного пункту “Київ” м. Бориспіль №499-ос від 30.11.2020 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
18.10.2023 року позивач звернулася до відповідача та просила надати інформацію та документи щодо добровільного виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 року у справі №380/4950/23; у разі добровільного виконання вказаного рішення надати письмовий розрахунок нарахувань та утримань проведених на виконання судового рішення; нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення та виплаченого на виконання судового рішення з 29.01.2020 року по день фактичної виплати.
Як вбачається із витягу з реєстру перерахувань на карткові рахунки від 31.10.2023 року за жовтень 2023 року позивачу відповідачем було виплачено 14001 грн. 24 коп. (заробітна плата).
Відповідач листом №11/6628-23 від 01.11.2023 року повідомив представника позивача, що основною умовою для виплати позивачу компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. За наявності умов визначених Законом України “Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому випадку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Тому відсутні правові підстави для виплати компенсації втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошових коштів належних за рішенням суду, оскільки порушення строків таких виплат не було.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати їй грошової компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення протиправними, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із статтею 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до норм статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Як визначено в пункті 3 Порядку №159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17.
Судом першої інстанції встановлено та не заперечується відповідачем, що позивачу 31.10.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 року у справі №380/4950/23 виплачено заборгованість по грошовому забезпеченні в розмірі 14001,24 грн.
Разом з тим, покликання апелянта на те, що нараховані позивачу на виконання вказаного судового рішення кошти були виплачені своєчасно, є безпідставним, оскільки компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (нарахованого грошового забезпечення), а не на виконання рішення суду.
Оскільки вказані кошти нараховані в результаті донарахування грошового забезпечення та відновлення права позивача, порушеного при неналежному проведенні грошового забезпечення, вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ.
Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 16.11.2022 у справі №674/22/17.
З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування і виплата остаточного розрахунку з позивачем сум грошового забезпечення відбулось з вини відповідача, тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати є протиправною, відтак слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29.01.2020 року по день фактичної виплати - 31.10.2023.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року у справі №380/27091/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар