18 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/5601/23 пров. № А/857/2394/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Заверухи О.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року (суддя - Дерех Н.В., м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ОСОБА_1 у вересні 2023 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення: №0213779-2407-1918 від 31.08.2022, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік в сумі 29622 грн; №0013601-2407-1918 від 06.03.2023, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2022 рік в сумі 32090,50 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 будучи власником нерухомого майна, здійснює виробництво металевих виробів у приміщенні що визначено об'єктом оподаткування яке відноситься згідно із Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 до будівель промисловості (код 125). Звернув увагу суду на тому, що використання об'єкта будівництва підтверджується випискою із ЄДР від 31.05.2021 року згідно із якою ФОП ОСОБА_1 за основним видом діяльності здійснює виробництво інших готових металевих виробів (КВЕД:25.99) який класифікується у секції «С» КВЕД ДК 009:2010. Також, іншим видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій (код КВЕД 25.11). Вказав, що упродовж 2021-2022 років виробнича будівля не здавалась позивачем в оренду, лізинг, позичку тощо. Виходячи з вищенаведеного, на переконання позивача, наявні достатні підстави для застосування стосовно належного ОСОБА_1 нерухомого майна положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає стосовно розмежування об'єкту нерухомого майна, що належить позивачу до класу «Будівлі промисловості» (код 1251) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 зазначає, що «будівля майстерні «Л» із допоміжними приміщеннями належить до групи код 155 «Будівлі промислові та склади». Зазначені обставини встановлені постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2021 в справі №500/1528/20. Стосовно не подання доказів здійснення у 2021-2022 роках діяльності з промислового виробництва зазначає, що таке підтверджується товарними чеками на закупівлю металевих виробів за оподаткований період, які подавались відповідачу, та видатковими накладними щодо постачання готової продукції.
Відповідач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 зареєстрований у встановленому законом порядку, як фізична особа - підприємець, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основним видом діяльності позивача є код ВЕД 25.99 Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у. Іншими видами діяльності позивача зазначено: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 96.04 Діяльність із забезпечення фізичного комфорту; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 25.11 Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, позивачу належить нежитлове приміщення, а саме: складова частина об'єкта нерухомого майна: «будівля майстерні, «Л»; опис складової частини «загальна площа (кв.м.): 493,7, матеріали стін: цегла, Опис: 1-1 коридор, пл.11,0 кв.м.; 1-2 паливна, пл.2,9 кв.м.; 1-3 роздягальня, пл.4,7 кв.м.; 1-4 кімната персоналу, пл.10,9 кв.м.; 1-5 кімната персоналу, пл.35,5 кв.м.; 1-6 туалет, пл.1,3 кв.м.; 1-7 душова, пл.1,9 кв.м.; 1-8 коридор, пл.2,8 кв.м.; 1-9 парна, пл.5,9 кв.м., Л 10 басейн, пл.34,4 кв.м.; 2-1 майстерня, пл.113,2 кв.м.; 2-2 майстерня, пл.30,9 кв.м.; 2-3 майстерня, пл.30,8 кв.м.; 2-4 майстерня, пл.30,7 кв.м.; 2-5 майстерня, 30,7 кв.м.; 2-6 майстерня, пл.30,8 кв.м.; 3-1 коридор, пл.19,2 кв.м.; 3-2 кабінет, пл.16,4 кв.м.; 3-3 кабінет, пл.10,7 кв.м.; 3-4 санвузол, пл.7,8 кв.м.; 3-5 кабінет, пл.13,1 кв.м.; 3-6 їдальня, пл.48,1 кв.м.»; знаходиться за адресою: Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Лозовецька, буд.26.
31.08.2022 Головним управлінням ДПС у Тернопільській області прийнято податкове повідомлення - рішення №0213779-2407-1918, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік у сумі 29622,00 грн. Адреса нерухомого майна: АДРЕСА_1 (нежитлова будівля площею 493,7 кв.м).
Також, 06.03.2023 Головним управлінням ДПС Тернопільській області прийнято податкове повідомлення - рішення №0013601-2407-1918 яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2022 рік у сумі 32090,50 грн. Адреса нерухомого майна: АДРЕСА_1 (нежитлова будівля площею 493,7 кв.м).
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, приймаючи останні, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, так як щодо позивача відсутні підстави для застосування норм підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України при нарахуванні податку на зазначений об'єкт нежитлової нерухомості.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів; вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування; платників податків та зборів, їх права та обов'язки; компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України №2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).
Підстави та порядок обчислення та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачені статтею 266 ПК.
Відповідно до п.п.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, платниками податку є фізичні особи, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно п.п.266.1.2 п.266.1 ст.266 ПК України, визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Відповідно до п.п.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Згідно п.п.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним плавним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до п.п.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до п.30.1 ст.30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п.30.2 ст,30 ПК України).
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Обмежувальне тлумачення шляхом введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як звільнення від оподаткування за критерієм будівлі промисловості, лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, самостійно, специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття промисловість, у зв'язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об'єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об'єкти за функціональним призначенням.
Отже, застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні чи юридичні особи, в тому числі нерезиденти та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) їх використання за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.02.2020 по справі №820/3556/17.
У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15.05.2018 по справі №806/2676/17, зокрема, в частині, що застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, а саме: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Крім цього, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації №507 від 17.08.2000, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості.
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, який, в свою чергу, включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості, 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії, 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості, 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості, 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості, 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.
Відповідно до ДК 018-2000 до групи (код 125) Будівлі промислові та склади належить клас (код 1251) Будівлі промислові, який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.
Водночас, сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі №812/1800/18, від 27 січня 2022 року у справі № 826/6649/17, від 31 травня 2022 року у справі № 420/12318/21.
Колегія суддів погоджується, що в ході розгляду даної справи судом не здобуто, а позивачем не подано до суду доказів здійснення позивачем у 2021-2022 роках діяльності з промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), та інформації щодо здавання в оренду, лізинг, позичку.
Згідно інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно - об'єкт, що є у власності позивача, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відноситься до типу об'єкта: гаражі з виробничо-складських, офісно-торговими приміщеннями, об'єкт нежитлової нерухомості, загальна площа якого -493,7 кв.м.
Апеляційний суд зазначає, що у вказаній інформації відсутнє розмежування об'єкту нерухомого майна, що належить позивачу, до класу «Будівлі промисловості» (код 1251) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Також, позивачем не надано жодних первинних документів, які підтверджують його діяльність з виробництва металевих виробів, або як про це зазначає позивач, виробництва металевих конструкцій. Суд вважає, що такими документами можуть бути видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акт прийому-передачі, товарні чеки, оборотно-сальдові відомості тощо.
Стосовно доказів здійснення у 2021-2022 роках діяльності з промислового виробництва, апелянт покликається на те, що таке підтверджується товарними чеками на закупівлю металевих виробів за оподаткований період, які подавались відповідачу, та видатковими накладними щодо постачання готової продукції.
Стосовно товарних чеків на закупівлю у 2021-2022 роках металевих конструкцій для металевих виробів колегія суддів зазначає наступне.
Вказані товарні чеки не є належними доказами використання нежитлової будівлі і виробничій діяльності, оскільки вказані документи можуть свідчити лише про факт придбання або купівлю (із змісту таких не зрозуміло хто покупець, а хто продавець).
Надані товарні чеки не вказують на провадження позивачем фактичного виду промислової діяльності з виробництва будівельних конструкцій і частин конструкцій (код КВЕД 25.11). Факт придбання «кутників, труби, арматури, смуги, кругу, листа» не виключає можливість їх подальшого перепродажу позивачем без здійснення фактичної господарської діяльності та не доводить обставин щодо виготовлення будь-якого товару металургії.
Стосовно долучених до апеляційної скарги накладних колегія суддів зазначає, що такі не були надані контролюючому органу, та не були долучені при розгляді справи судом першої інстанції, відтак суперечать вимогам стосовно подання доказів статті 79 КАС України, відтак не можуть братися до уваги судом апеляційної інстанції. Апелянтом не наведено жодного обґрунтування причин неможливості подання вказаних документів із позовною заявою. Крім того, такі накладні не є належними доказами використання спірних будівель у господарській діяльності, а саме із вказаних накладних не зрозуміло їх форму та тип.
Апеляційний суд резюмує, що позивачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що нерухоме майно використовувалась за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Стосовно покликання апелянта на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №500/1528/20, то слід зазначити, що відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, яка діяла до 25 травня 2020 року) не є об'єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно, саме за вказаної редакції підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України прийнято судове рішення у справі №500/1528/20 (щодо податкових періодів 2015-2019 років).
З наведеного мотиву, колегія суддів погоджується, що судове рішення у справі №500/1528/20 не становить преюдиційний характер щодо спірних правовідносин в даній адміністративній справі №500/5601/23 та не є релевантним щодо такої.
Колегія суддів погоджується, що відповідач приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, так як щодо позивача відсутні підстави для застосування норм підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України при нарахуванні податку на зазначений об'єкт нежитлової нерухомості.
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року у справі №500/5601/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
О. Б. Заверуха