Справа № 240/25772/22
Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк Микола Федорович
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
17 червня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства оборони України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення від 02.09.2022 року (протокол №192) щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги та зобов'язання призначити та виплатити доплату такої допомоги в розмірі 393600,00 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року позовні вимоги задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України від 02.09.2022 року (протокол №192) щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги;
- зобов'язано Міністерство оборони України від 02.09.2022 року повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у відповідності до вимог Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, сторони подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просять суд: позивач - скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог та прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повністю; відповідач - скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Сторони не скористались правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу, що в силу ч.4 ст. 304 КАС України не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з урахуванням наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу, під час якої отримав захворювання. 04.04.2014 року під час первинного огляду Житомирською МСЕК-2 позивачу з 21.03.2014 року встановлена третя група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії. У зв'язку із встановленням 3-ї групи інвалідності позивачу була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 182 700,00 грн.
21.05.2019 року під час повторного огляду Житомирською МСЕК-2 з 01.05.2019 року позивачу встановлена друга група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії. У зв'язку із встановленням 2-ї групи інвалідності позивач звертався до відповідача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги в розмірі в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2019 року, з урахуванням виплачених сум такої допомоги.
Відповідно до пункту 20 рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - комісія МОУ) від 02.08.2019 року №97 позивачу було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням 2-ї групи інвалідності понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.
Не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку.
Правомірність вказаного рішення комісії МОУ була предметом судового розгляду в адміністративній справі № 240/10205/19, за результатами розгляду якої рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 року, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову.
В липні 2022 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 2 групи інвалідності.
Відповідно до рішення відповідача від 02.09.2022 року (протокол №192) позивачу відмовлено у призначенні та виплаті такої доплати на підставі п.8 Порядку №975 у зв'язк з тим, що зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Оцінюючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст. 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Закон № 2011-XII) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р.№ 975 (в редакції, станом на час прийняття спірного рішення відповідача) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності;
- у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до пп. 1, 2 п. 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується:
1) військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:
400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи;
300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи;
250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи;
2) військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби, у розмірі:
120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи;
90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи;
70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Згідно приписами ч. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII, в редакції до 06.04.2022, передбачалось, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Аналогічна правова норма міститься в п.8 Порядку № 975.
Тобто, вказаними нормами встановлювались особливі вимоги щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги, зокрема, щодо обмеження у часі права військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми, при зміні групи інвалідності, збільшення відсотка втрати працездатності.
Реалізація такого права обумовлена наявністю зв'язку між первинним встановленням військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності (або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності) та встановленням вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) виключно в межах дворічного строку. Законом також установлено, що в разі зміни групи інвалідності, причини її встановлення або ступеня втрати працездатності після закінчення дворічного строку з часу первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 року № 1-р(II)/2022 (Справа № 3-192/2020(465/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII зі змінами.
З набранням чинності рішенням Конституційного Суду України норма п. 4 ст. 16-3 Закону №2011-XII втратила чинність.
Отже, станом на час прийняття рішення відповідача від 02.09.2022 року (протокол №192) п.4 ст.16-3 Закону №2011-XII, яка встановлювала дотримання двохрічного терміну як необхідну умову для виплати одноразової грошової допомоги, втратила чинність.
Посилання відповідача на положення п.8 Порядку №975 колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, Порядок №975 є підзаконним нормативно правовим актом. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Згідно з ч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, під час прийняття рішення від 02.09.2022 року (протокол №192) відповідач не врахував, що положення законодавства про обмеження виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років визнано неконституційними.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що спірні правовідносини виникли з моменту встановлення позивачу другої групи інвалідності (01.05.2019), тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, чинне станом на 01.05.2019, є помилковими.
В ухвалі від 12.09.2023 у справі №240/3580/23 Верховний Суд дійшов наступного висновку:
"До правовідносин, що виникли після 06.04.2022, стаття 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, що його визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відмова у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи, що настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оформлено рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.09.2022 №251.
Отже, спірні правовідносини виникли після 06.04.2022, а тому стаття 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, що його визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022".
Таким чином, спірні правовідносини у цій справі виникли не в момент встановлення позивачу другої групи інвалідності, а в момент прийняття рішення відповідача від 02.09.2022 (протокол №192), з яким позивач не погоджується та вважає його протиправним, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
В даному випадку, враховуючи, що оскаржувана відмова комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлена протоколом від 02.09.2022 №192, мала місце після визнання Конституційним Судом України неконституційним пункт 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII, то суд застосовує вказані зміни до даних правовідносин.
Крім того колегія суддів враховує, що у позивача 01.05.2019 виникли підстави для отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у зв'язку із встановленням вищої групи інвалідності. Статтею 16-3 Закону № 2011-XII врегульовано саме порядок реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги.
Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення законодавства, якими врегульовано порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, чинні на момент звернення особи із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.
Крім того, необґрунтованими є доводи відповідача про наявність підстав для закриття провадження у справі, передбачених у п.4 ч.1 ст. 238 КАС України, у зв'язку з наявністю рішення суду у справі №240/10205/19.
Так, відповідно до п.4 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Водночас, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень у справі №240/10205/19 предметом спору було рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги від 02.08.2019 №97.
Натомість, в цій справі предметом спору є рішення рішення Міністерства оборони України від 02.09.2022 року (протокол №192).
Враховуючи, що предмет спору у справі №240/10205/19 та у даній справі не є тотожними, хоча мають однаковий склад учасників справи та підстави позову, умови для закриття провадження, встановлені у п.4 ч.1 ст. 238 КАС України відсутні.
З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення Міністерства оборони України від 02.09.2022 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 2 групи інвалідності, оформлене протоколом №192, не відповідає положенням законодавства України, чинного на час його прийняття, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги позивача про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання Міністерства оборони України призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату одноразової грошової допомоги, колегія суддів враховує наступне.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Так, відповідно до змісту рішення відповідача від 02.09.2022 року (протокол №192) ОСОБА_1 відмовлено у призначенні та виплаті такої доплати на підставі п.8 Порядку №975 у зв'язку з тим, що зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Враховуючи, що судом встановлена протиправність підстав відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , зазначених у рішенні відповідача від 02.09.2022 року, а також відсутність інших обставин, які б перешкоджали відповідачу прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачу, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 є зобов'язання Міністерства оборони України призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням з 01.05.2019 2 групи інвалідності, з урахуванням виплачених коштів.
При цьому, позовні вимоги в частині зобов'язання нарахування та виплати одноразову грошову допомогу в розмірі 393 600 грн не підлягають задоволенню, оскільки розрахунок розміру одноразової грошової допомоги має бути проведено відповідачем з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням позивачу 3 групи інвалідності.
Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням зазначеного, висновки суду першої інстанції по суті спору частково не відповідають встановленим у справі обставинам, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для зміни рішення є рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
Прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням з 01.05.2019 2 групи інвалідності відповідно до положень п.4 ч.1 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ, з урахуванням виплачених коштів.
В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Капустинський М.М. Ватаманюк Р.В.