Справа № 620/16822/23 Головуючий у І інстанції - Ткаченко О.Є.,
Суддя-доповідач - Губська Л.В.
18 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Карпушової О.В., Файдюка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй підвищення до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі, визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок її пенсії з 09.05.2023, нараховувати та виплачувати їй підвищення до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік») з 09.05.2023.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 та ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вона має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позову.
Свої доводи обґрунтовує тим, що позивачка є працюючим пенсіонером, що свідчить про відсутність підстав для виплати їй підвищення до пенсії.
Позивачкою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком, що не заперечується відповідачем та підтверджується матеріалами справи.
Позивачка є особою, яка постійно проживає або проживала у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1993 роках, тобто є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки Корюківської міської ради Чернігівської області від 27.09.2023 №161 ОСОБА_1 з 26.04.1986 і по теперішній час постійно проживає в селі Савинки Корюківського району Чернігівської області. Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 №17, даний населений пункт віднесений до третьої категорії зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС.
27.10.2023 на заяву позивачки відповідач листом №17842-17159/Ш-02/8-2500/23 повідомив, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі №1-11/2018(3830/15) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, пп. 7 п. 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України». Однак, ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (відновлена за рішенням Конституційного Суду України) не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення.
Наведене стало підставою для звернення позивачки до суду з цим позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.
Так, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до ст. 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
28.12.2014 прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, пп. 7 п. 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-XII шляхом виключення ст.ст. 31, 37, 39, 45.
04.02.2016 року прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 04.02.2016 №987-VIII (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом II «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 і яким включено до Закону №796-XII ст. 39 такого змісту: «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, пп. 7 п. 4 розділу І Закону №76-VIII який втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Так, у п. 7 зазначеного Рішення Конституційний Суд України вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених ст. 16 Конституції України, у тому числі, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Так, з 17.07.2018 відновлено дію редакції ст. 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 01.01.2015, і має такий зміст:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
В іншій частині ст. 39 Закону №796-XII діє у редакції Закону №987-VIII від 04.02.2016.
Колегія суддів зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - ст. 39 Закону №796-XII до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 ст. 39 Закону №796-XII у редакції Закону №987-VIII, втім дана колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права, з урахуванням ст.ст 3, 8 Конституції України та ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивачки на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст. 39 Закону №796-XII.
Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №240/4937/18.
У вищевказаній постанові Верховним Судом зазначено, що за ознаками типових справ це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, установлених ч. 2 ст. 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015.
Обставинами зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, є: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-XII, у редакції, чинній до 01.01.2015.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта, що позивачка є працюючим пенсіонером, оскільки згідно відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб (дата формування 11.04.2024) ПАТ «Куликівське молоко» з позивачкою завершено дію договору цивільно-правового характеру 01.04.2022 (а.с.50-54). Інші відомості відсутні.
Щодо визначення розрахункової величини для проведення розрахунку доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення в розрізі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, який передбачає застосування з 01.01.2017 в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб колегія суддів зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020, ухваленій за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18 судом була висловлена правова позиція, згідно з якою позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії саме у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Верховний Суд в ухвалі від 24.05.2022 у справі №240/42082/21 звернув увагу, що відступу від вищенаведеної правової позиції суду касаційної інстанції не відбувалось, а процесуальний закон не наділяє такими повноваженнями суд першої інстанції.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив питання у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, судом повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 238, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Карпушова
В.В. Файдюк