Справа № 753/5013/24 Суддя (судді) першої інстанції: Комаревцева Л.В.
18 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Мельничука В.П.,
Шведа Е.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського 2 взводу 1 роти 2 батальйону полку 2 сержанта Лощилова Дмитра Олександровича , Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у м. Києві про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з адміністративним позовом до поліцейського 2 взводу 1роти 2 батальйону полку 2 сержанта Лощилова Дмитра Олександровича , Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у м. Києві, в якому просив: скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №1538851 від 27.02.2024, а провадження у справі- закрити.
Позов обґрунтовано тим, що спірна постанова є такою, що підлягає скасуванню, оскільки вона була винесена з порушенням норм процесуального права, так як інспектор розглянув справу на місці вчинення адміністративного правопорушення, позивач був позбавлений можливості скористатися своїми правами, передбаченими статтею 268 КУпАП, зокрема подавати докази, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить повернути справу №753/5013/24 до повторного розгляду без можливості використання наданий патрульною поліцією відеозапис як належний доказ факту зупинки на шляхопроводі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що наданий відеозапис не доводить факт зупинки або стоянки позивача на шляхопроводі, а лише на з'їзді з нього (що не одне й те саме) і не може бути застосований як доказ порушення пункту 15.9 Правил дорожнього руху України.
На думку, апелянта, відеозапис фіксує факт лише стоянки на з'їзді зі шляхопроводу під час розмови з поліцейським, тому підстави для винесення спірної постанови - відсутні.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.02.2024 інспектором роти №1 батальйону №2 Управління патрульної поліції у м. Києві ДПП сержантом поліції Лощиловим Д.О. винесено постанову серії ЕНА № 1538851 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за порушення вимог частини першої статті 122 КУпАП, у виді штрафу в сумі 340 грн.
Підставою для винесення такої постанови слугувало те, що 27.02.2024 о 22 год. 00 хв., за адресою: м. Київ, просп. Бажана, 36, позивач, керуючи транспортним засобом марки Opel Оmega Сaravan д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зупинку транспортного засобу на шляхопроводі, чим порушив п. 15.9 «в» Правил дорожнього руху України.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем доведено належними, достатніми та допустимими доказами, що позивач здійснив зупинку транспортного засобу Opel Оmega Сaravan д.н.з. НОМЕР_1 на шляхопроводі, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог з огляду на таке.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
У силу вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух, не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом та інше.
Пунктом 15.1 Правил дорожнього руху визначено, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
У свою чергу, пунктом 15.9 «в» Правил дорожнього руху встановлено, що зупинка забороняється: на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, а також у тунелях.
Частиною першою статті 122 КУпАП встановлена відповідальність у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Згідно з приміткою до цієї статті, суб'єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб'єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).
Вказані норми свідчать про те, що за вчинення адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема, у разі порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки особи підлягають адміністративній відповідальності.
При цьому, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).
Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
У відповідності до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 27.02.2024 о 22 год. 00 хв., за адресою: м. Київ, просп. Бажана, 36, позивач, керуючи транспортним засобом марки Opel Оmega Сaravan д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зупинку транспортного засобу на шляхопроводі, чим порушив п. 15.9 «в» Правил дорожнього руху України.
У даному випадку, для підтвердження порушення позивачем п. 15.9 «в» Правил дорожнього руху, відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, надав, зокрема, відеозапис події, із відповідною фіксацією вчиненого правопорушення тощо.
Відповідно, наданим відеозаписом, на який міститься посилання у постанові, зафіксовано факт порушення ОСОБА_1 вимог пункту 15.9 «в» Правил дорожнього руху України щодо здійснення зупинки на шляхопроводі, що і не заперечував сам позивач, а лише не погоджувався з прийнятим рішенням щодо грошового стягнення та просив винести попередження.
Посилання скаржника на те, що ним було здійснено зупинку не на шляхопроводі, а на з'їзді з нього, тому відсутні підстави для його притягнення до адміністративної відповідальності, колегія суддів оцінює критично, враховуючи наступне.
Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху шляхопровід - інженерна споруда мостового типу над іншою дорогою (залізницею) в місці їх перетину, що забезпечує рух по ній на різних рівнях та дає можливість з'їзду на іншу дорогу.
Відтак, шляхопровід - це як міст, але із заїздними пандусами, які дають можливість потрапити на дорогу, що перетинається вище або нижче.
Відповідно, з метою запобігання дорожньо-транспортним пригодам, пов'язаним із наїздом на транспортний засіб, що стоїть, а також для збільшення пропускної спроможності доріг заборонено будь-яку зупинку/стоянку на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, а також у тунелях.
У свою чергу, відповідачем доведено та надано відповідні докази того, що транспортним засобом Opel Оmega Сaravan д.н.з. НОМЕР_1 здійснено зупинку на інженерній споруді мостового типу (вулиця Ревуцького) над іншою дорогою (проспект Бажана) в місці їх перетину, що забезпечує рух по ній на різних рівнях та дає можливість з'їзду на іншу дорогу.
Таким чином, оскільки позивач здійснив зупинку на з'їздному пандусі транспортної розв'язки (тип «листок конюшина») з вулиці Ревуцького, що є шляхопроводом, на проспект Бажана, 36 біля метро Харківська у місті Києві, а тому в даному випадку порушення пп.«в» п.15.9 Правил дорожнього руху України є очевидним.
Крім того, на думку позивача, поліцейським були порушені вимоги статті 283 КУпАП, так як інспектором було розглянуто справу на місці вчинення адміністративного правопорушення, відтак він був позбавлений можливості скористатися своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП.
Згідно з частиною першою статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд, вважає, що забезпечення особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, права на її участь у процесі прийняття рішення є одним із складових елементів забезпечення права на захист та права на справедливий суд, що передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .
У свою чергу, відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно, відповідачем на підтвердження обставин вчинення позивачем адміністративного правопорушення надано відеозапис з портативного реєстратора відповідно до якого вбачається, що поліцейським було дотримано процедуру розгляду справи, роз'яснено позивачу його права, в тому числі право заявляти клопотання та скористатися правовою допомогою.
До того ж, оскаржувана постанова не містить жодних зауважень, пояснень чи заперечень позивача як щодо суті порушення, так і щодо бажання останнього скористатися правом на надання відповідних клопотань.
Щодо посилань скаржника на розгляд справи безпосередньо на місці вчинення правопорушення слід зазначити таке.
У силу вимог п. 11 частини першої ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, поліція регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно з приписами ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, у тому числі про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, зокрема, частиною першою ст.122 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до КУпАП, Закону України «Про Національну поліцію», з метою встановлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (далі - Інструкція № 1395).
Згідно п. 1 розділу IV Інструкції №1395, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції №1395 встановлено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачена, зокрема, частиною першою ст.121 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Пунктами 4-5 Розділу І Інструкції 1395 закріплено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою статті 152-1 КУпАП.
У той же час, в рішенні Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року №5-рп/15 зазначено, що у статті 258 КУпАП визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.
Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу.
Однак, зміни щодо переліку тих правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 14 липня 2015 року № 596-VIII, яким статтю 258 КУпАП доповнено частиною другою такого змісту: «Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі».
Тобто, законодавець доповнив існуючий перелік тими правопорушеннями, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.
При цьому, рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015, ухвалено до внесення відповідних змін до статті 258 КУпАП, а тому не може бути застосовано до спірних правовідносин.
Таким чином, у випадку виявлення ознак адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 122 КУпАП, складення протоколу про адміністративне правопорушення не вимагається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення (за наявності відповідних підстав) виноситься безпосередньо на місці вчинення правопорушення посадовою особою органу (підрозділу) Національної поліції.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 127/16456/16-а та від 18 листопада 2019 року у справі №158/1820/16-а, від 21 листопада 2019 року у справі №522/22180/16-а.
Вказане у сукупності з урахуванням всіх зібраних матеріалів, в достатній мірі підтверджує наявність в діях позивача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статтею 122 КУпАП.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови серії ЕНА № 1538851 від 27.02.2024.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді В.П. Мельничук
Е.Ю. Швед