17 червня 2024 року Чернігів Справа № 620/18465/23
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, в якому просить:
визнати протиправну бездіяльність Виконавчого комітету Чернігівської міської ради щодо не прийняття рішення за її зверненням від 12.10.2023 про надання дозволу на продаж автомобілів SUBARU BRZ, 2012 року випуску, НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та ТЗ VOLKSWAGEN MULTIVAN, 2002 року випуску, НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 ;
надати дозвіл на продаж автомобілів SUBARU BRZ, 2012 року випуску, НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та ТЗ VOLKSWAGEN MULTIVAN, 2002 року випуску, НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок військової агресії Російської Федерації помер її чоловік та батько їх спільних малолітніх дітей ОСОБА_4 , у спільній сумісній власності з померлим чоловіком перебували транспортні засоби SUBARU BRZ , 2012 року випуску, та VOLKSWAGEN MULTIVAN, 2002 року випуску, в порядку спадкування за законом, зазначені транспортні засоби переоформлені у власність позивачки та малолітніх дітей у рівних частках, позивачка звернулась до відповідача із заявою про відчуження транспортних засобів, співвласниками яких є малолітні діти, проте з листа Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради їй стало відомо про відмову у наданні такого дозволу, вважає що така бездіяльність відповідача порушує її право та право її малолітніх дітей на вільне розпорядження своєю власністю.
Ухвалою суду від 20.12.2023 позовну заяву через невідповідність вимогам процесуального законодавства залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків
Ухвалою суду від 07.02.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Представник відповідача подав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що при вирішенні питання ОСОБА_1 про надання дозволу на відчуження транспортних засобів, частина яких належить малолітнім дітям, Комісією про захист прав дитини було дотримано всіх вимог законодавства, в даному випадку ризик розтрати матір'ю грошових коштів, які належать малолітнім дітям, значно більший у випадку дозволу на вчинення правочину відчуження, ніж у разі відмови в наданні дозволу, оскільки доказів збереження даних коштів за дітьми позивачкою не було надано, тож заходи продажу майна на теперішній час порушують майнові права малолітніх дітей.
Представник третьої особи надав суду пояснення, в яких заперечив проти задоволення позову, вказав, що у разі продажу спірних транспортних засобів, частка на кожну дитину буде складати суму, що в багато разів перевищує мінімальний прожитковий мінімум для дітей відповідного віку і використання її на задоволення побутових потреб дітей не буде відповідати їх інтересам. Позивачка не пояснила, як саме будуть збережені майнові права дітей, тобто куди будуть витрачені кошти від продажу. Дії та рішення Комісії спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини та ґрунтуються, зокрема, на принципі збереження найкращих інтересів дитини.
Від позивачки надійшла відповідь на відзив, в якій заперечила проти доводів відповідача, зазначивши, що рішення про відмову у наданні дозволу на відчуження транспортних засобів прийнято виключно на припущеннях, на засіданні комісії вона вказувала, що частка малолітніх дітей від продажу транспортних засобів буде покладена на депозитні рахунки, вважає, що така позиція відповідача порушує її майнові права та ніяким чином не захищає інтереси малолітніх дітей, підтримала позовні вимоги з підстав, зазначених у позові.
Представник відповідача подав відповідь на відзив, зазначивши, що позивачці було запропоновано декілька варіантів збереження майнових прав дітей, у разі продажу належних їм частин автомобілів, позивачка не надала чітку відповідь, їй було роз'яснено, що дозвіл на відчуження буде надано після того, як вона надасть документальне підтвердження, що кошти будуть витрачені виключно на дітей.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.
Між позивачкою та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб 30.07.2011, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 (а.с. 8).
Від шлюбу народилися ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 , виданим Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) (а.с. 11, 14).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_8 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) (а.с. 10).
У спільній сумісній власності позивачки з ОСОБА_4 перебували транспортні засоби, а саме: SUBARU BRZ, 2012 року випуску, НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та VOLKSWAGEN MULTIVAN, 2002 року випуску, НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , які в порядку спадкування за законом 24.08.2023 переоформлені та відповідно до відміток у свідоцтвах про реєстрацію транспортних засобів ОСОБА_1 є власником, співвласниками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відчуження та зняття з обліку заборонено без дозволу органу опіки і піклування та матері (а.с. 15, 16).
Позивачка звернулась до відповідача із заявою від 12.10.2023 про надання дозволу на відчуження транспортних засобів, співвласниками яких є малолітні діти (а.с. 71-72).
На запит адвоката щодо звернення ОСОБА_1 листом виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 09.11.2023 №7178/2-17.1/2023/вих/8531/20/вх/03 повідомлено, що питання про надання дозволу на відчуження автомобілів 24.10.2023 розглянуті на засіданні комісії з питань захисту прав дитини у присутності ОСОБА_1 . На комісії з питань захисту прав дитини ОСОБА_1 було роз'яснено, що дозвіл на продаж автомобілів буде надано при наданні документального підтвердження того, що частка коштів дітей, отриманих при продажі автомобіля, буде використана саме на потреби дітей (а.с. 24).
Також листом Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради від 09.11.2023 №01-31/02/2857 позивачка повідомлена, що заява щодо надання дозволу на відчуження автомобілів, по ? частині яких належить малолітнім дітям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , розглянута 24.10.2023 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини в присутності ОСОБА_1 , роз'яснено, що дозвіл на продаж автомобілів буде надано при наданні документального підтвердження того, що частка коштів дітей, отриманих при продажі автомобіля, буде використана саме на потреби дітей (а.с. 21).
Згідно із витягом з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини №25 від 24.10.2023 вирішено: відповідно до частини 7 статті 177 Сімейного кодексі України вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дітей та порушення охоронюваних законом інтересів дітей. Дозвіл на продаж автомобілів буде надано за умови документального підтвердження використання коштів, отриманих при продажу автомобілів саме на потреби дітей (а.с. 28).
Не погодившись з правомірність прийнятого рішення, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 3 Конвенції ООН про права дитини, прийнята резолюцію 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989 визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-III (далі - Закон №2402-ІІІ) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 17 Закону №2402-ІІІ кожна дитина, в тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна.
У разі визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна.
Згідно зі статтею 12 Закону України від 02.06.05 №2623-IV "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.
Порядок отримання дозволу на вчинення правочинів щодо майнових прав дитини установлений 177 Сімейного кодексу України та пунктами 66, 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» від 24.09.2008 №866 (далі - Порядок №866).
Згідно з пунктами 66, 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.08 р. № 866, служба у справах дітей за місцем знаходження майна надає консультації громадянам з питань підготовки необхідних документів щодо відчуження майна дитини.
Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина, надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.
Для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини батьки подають службі у справах дітей документи, зазначені у пункті 66 цього Порядку. Служба у справах дітей розглядає протягом 10 робочих днів подані документи та з'ясовує наявність (відсутність) обставин, що можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.
Абзацом третім пункту 67 визначено, що виконавчий комітет міської ради може відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса для накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 177 Сімейного кодексу України, а саме:
1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 цього Кодексу;
2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу;
3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 цього Кодексу;
4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
Перелік вищевказаних обставин, які можуть бути підставами для відмови у наданні дозволу на вчинення правочину є вичерпним і не може бути розширеним та доповненим.
Відповідно до статті 40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Порядку №866 рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 21.07.2022 №262 створено комісію з питань захисту прав дитини та, зокрема, затверджено Положення про комісію з питань захисту прав дитини.
Так, відповідно до вказаного Положення Комісія з питань захисту прав дитини (далі - Комісія) є консультативно-дорадчим органом, що утворюється виконавчим комітетом міської ради. Комісія у своїй діяльності керується Конституцією України, Сімейним і Цивільним кодексами України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про освіту», «Про соціальні послуги», «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю», Конвенцією ООН про права дитини, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням.
Діяльність Комісії ґрунтується, у тому числі, на принципі збереження найкращих інтересів дитини - дії та рішення Комісії, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Рішення Комісії складається у вигляді протоколу, що є основним актом (пункт 6.1 Положення про комісію з питань захисту прав дитини).
Комісія, відповідно до покладених на неї завдань розглядає питання, у тому числі спірні, які потребують колегіального вирішення, зокрема, щодо питання надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти (пункт 7.5 Положення про комісію з питань захисту прав дитини).
Комісія, відповідно до компетенції, приймає рішення, подає рекомендації органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення. Рішення Комісії приймаються шляхом прямого голосування простою більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови Комісії (пункти 4.13, 4.14 Положення про комісію з питань захисту прав дитини).
Отже, за змістом зазначених положень (норм) чинного законодавства дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Аналіз наведених правових норм вказує на те, що батьки, а також державні органи, вирішуючи питання, що стосуються прав та обов'язків дітей, зокрема, і питань їх майна, зобов'язані першочергово приділяти увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини і відповідно при вирішенні таких питань не допускати порушень (недотримання) цих інтересів.
Судом встановлено, що позивачка звернулась до виконавчого комітету Чернігівської міської ради із заявою про надання дозволу на відчуження транспортних засобів, співвласниками яких є малолітні особи, надавши документи, передбачені Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, проте надання вказаного дозволу не було розглянуто виконавчим комітетом Чернігівської міської ради.
Водночас доводи відповідача, що надання дозволу на відчуження транспортних засобів призведе до звуження обсягу прав дітей, ґрунтуються лише на припущеннях. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що позивачка має спочатку надати документальне підтвердження використання коштів, отриманих від продажу належних дітям частин автомобілів. Позивачка на засіданні комісії вказувала, що частки дітей від продажу транспортних засобів будуть покладені на депозитні рахунки.
Суд також зауважує, що транспортні засоби потребують належного утримання, підпадають під вплив корозії та з часом втрачають свою ринкову вартість. Відповідно до звітів про оцінку транспортних засобів станом на 05.102023 вартість автомобіля VOLKSWAGEN MULTIVAN, 2002 року випуску, НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 становить 191 341,00 грн, вартість автомобіля SUBARU BRZ, 2012 року випуску, НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 288 707,00 грн (а.с. 83-107, 108-132).
Прийняття рішень, вчинення дій суб'єктами владних повноважень передбачає, зокрема, дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який випливає з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Принцип пропорційності - загальний принцип права, який виступає невід'ємним елементом правової системи і покликаний забезпечувати реалізацію верховенства права. Принцип пропорційності використовується для регламентації повноважень різних органів державної влади та їх збалансування, для запобігання зловживанню дискреційними повноваженнями та встановлення меж свободи розсуду тощо.
Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що:
- здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти;
- якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш зажливих цілей;
- несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;
- для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш шкідливі» засоби.
Принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.
Відповідач, зазначаючи, що ризик розтрати матір'ю грошових коштів від продажу транспортних засобів, що належать малолітнім дітям, значно більший у випадку надання дозволу на вчинення правочину відчуження, ніж у разі відмови в надані дозволу, не наводить жодних підстав, за яких Комісія дійшла висновку, що вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дітей.
З огляду на протокол засідання Комісії з питань захисту прав дитини Чернігівської міської ради від 24.10.2023 № 25 (а.с. 28) резолютивна частина не містить саме відмови у наданні дозволу на відчуження транспортних засобів, у той же час і дозвіл не надано, є лише посилання на можливість надання дозволу в майбутньому за певних умов, тобто має більш рекомендаційний характер, та не має вирішального значення. Таким чином фактично заява позивачки про надання дозволу на відчуження автомобілів не вирішена.
Крім того, позивачці рекомендовано надати підтвердження, що кошти будуть витрачені на потреби дітей, проте не конкретизовано, які саме підтвердження позивачка має надати до того, як отримає кошти від фактичного відчуження спірних транспортних засобів.
Водночас, суд звертає увагу на те, що рішення Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради, оформленого Протоколом №25 від 24.10.2023 комісії з питань захисту прав дитини Чернігівської міської ради, має рекомендаційний характер та не має вирішального значення. Протокол як документ, яким оформляються рішення, не являється ні нормативно-правовим актом, ні актом індивідуальної дії та не створює будь-яких правових наслідків для позивача.
Суд зазначає, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
Поряд з цим, бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнано протиправною адміністративним судом лише в тому випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В свою чергу, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, окрім іншого, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, заяву позивачки відповідач по суті не розглянув, чим допустив протиправну бездіяльність.
Суд зазначає, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, відповідно до положень статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №809/1231/16 викладено висновок, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Наведений висновок, в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України, має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суд не позбавлений можливості скористатись правом, що надано частиною 2 статті 9 КАС України та приходить до переконання, що ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 12.10.2023 про надання дозволу на відчуження автомобілів SUBARU BRZ, 2012 року випуску, НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та VOLKSWAGEN MULTIVAN, 2002 року випуску, НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.10.2023 про надання дозволу на відчуження автомобілів SUBARU BRZ, 2012 року випуску, НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та VOLKSWAGEN MULTIVAN, 2002 року випуску, НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо позовної вимоги надати дозвіл на продаж автомобілів SUBARU BRZ, 2012 року випуску, НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та ТЗ VOLKSWAGEN MULTIVAN, 2002 року випуску, НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , суд у її задоволенні відмовляє, оскільки, на переконання суду, порушені права та інтереси позивача суд захистив шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії та з огляду на те, що заяву позивачки по суті не розглянуто відповідачем.
Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов'язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява №22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Разом із тим, такого способу захисту, як надання дозволу на відчуження транспортних засобів без дозволу органу опіки та піклування, чинним законодавством України не передбачено, а суд, своєю чергою, не може підміняти державний орган, приймати замість нього рішення, яке б відповідало закону, що належать до компетенції таких органів, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 належить стягнути сплачений нею при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1073,60 грн відповідно до частини задоволених вимог.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльності Виконавчого комітету Чернігівської міської ради щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 12.10.2023 про надання дозволу на відчуження автомобілів SUBARU BRZ 2012 року випуску, JF1ZCAC18D1605740, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та VOLKSWAGEN MULTIVAN 2002 року випуску, НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 .
Зобов'язати Виконавчий комітет Чернігівської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.10.2023 про надання дозволу на відчуження автомобілів SUBARU BRZ, 2012 року випуску, НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та VOLKSWAGEN MULTIVAN, 2002 року випуску, НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп. відповідно до частини задоволених вимог
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 ).
Відповідач: Виконавчий комітет Чернігівської міської ради (вул.Магістратська, 7, м.Чернігів, Чернігівська обл., 14000, код ЄДРПОУ 04062015).
Третя особа: Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради (вул. Івана Мазепи, 19, м.Чернігів, Чернігівська обл., 14000, код ЄДРПОУ 43649710).
Повний текст рішення суду складено 17 червня 2024 року.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО