17 червня 2024 року Чернігів Справа № 620/7752/24
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Соломко І.І., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи "Менська виправна колонія №91" про стягнення матеріальної і моральної шкоди,
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор», в якому просить стягнути з відповідача матеріальну та моральну шкоду в розмірі 1 000 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відносно нього, Державною установою «Чернігівський слідчий ізолятор» грубо порушені п.2 ст.24, п.2 ст.27, п.2 та п.3 ст.28, п.1 ст.68 Конституції України, а також ст.3 Конвенції ЄСПЛ.
Згідно зі ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суд зазначає, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до поняття «справа адміністративної юрисдикції», наведеного у ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
В свою чергу, поняття «суб'єкт владних повноважень» це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ним владний управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійсненням цим суб'єктом владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору.
Таким чином, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Так, за змістом ст.19 Цивільного процесуального кодексу України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом. Справи у спорах про захист порушених, невизнаних або оспорюваних інтересів, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, згідно з частиною першою ст.19 Цивільного процесуального кодексу України, розглядаються у порядку цивільного судочинства, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
Тобто, загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Так, положеннями ст.22 та 23 Цивільного кодексу України врегульовані питання відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до правової позиції Великої палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 01.03.2023 у справі №496/1691/19 зазначено, що тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.
З огляду на наведене вище суд зазначає, що даний спір не є публічно-правовим спором, оскільки пов'язаний з приватноправовим характером його виникнення та обумовлений порушенням саме приватного права чи інтересу, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права. Зазначений спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача, а стосується захисту його приватного інтересу.
Згідно п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. При цьому згідно ч.6 ст.170 цього Кодексу у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої п.1 ч.1 цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.2, 4, 19, 170, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за його позовом до Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Роз'яснити позивачеві, що звернення з даною заявою має відбуватися в порядку цивільного судочинства, розгляд якої віднесено до юрисдикції місцевого загального суду.
Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в порядку, встановленому ст.ст. 294-297 КАС України.
Суддя І.І. Соломко