14 червня 2024 року справа № 580/3542/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Адвокат Зачепа Л.О. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), третя особа - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) в якому просить:
-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у рапорті від 15.02.2024 року про звільнення з військової служби;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно відмовив у задоволенні рапорту щодо звільнення його з військової служби згідно з пп. "г" п. 2, ч. 4, ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", оскільки відповідно до висновку ЛКК № 352 від 13.11.2023 його мати потребує стороннього догляду, що позивач підтвердив шляхом надання додатків до рапорту. Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що Висновок ЛКК не є документом, що дає право на прийняття рішення про звільнення позивача зі служби, таким документом є висновок МСЕК. Вказує, що позиція відповідача узгоджується із правовою позицією ВС викладеною у постанові від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій з доводами відповідача не погоджується та вважає їх необґрунтованими. Просить задовольнити позовні вимоги з посиланням на правову позицію ВС викладену у постанові від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23 та від 11.04.2024 у справі №420/16689/23.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Рішенням Кам”янського районного суду Черкаської області від 24.01.2024 у справі № 696/25/24 встановлено факт родинних відносин між фізичними особами, а саме, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідною матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
15.02.2024 позивач звернувся з рапортом командира в/ч НОМЕР_2 , який зареєстровано за №891 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» оскільки є необхідність здійснення постійного догляду за його матір'ю ОСОБА_2 . В подальшому подання, рапорт для розгляду по суті було направлено до в/ч НОМЕР_1 .
За результатами розгляду рапорту позивача листом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 №2/7-287 від 23.02.2024 повідомлено, що копія наданого висновку ЛКК № 352 від 13.11.2023 не може підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду, оскільки стосовно підтвердження такого факту уповноваженим органом є інша установа. У зв'язку з цим відсутні підстави для прийняття рішення про звільнення з військової служби.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу” № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII). Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закон № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
При цьому, пункт перший визначає підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пункт другий - під час воєнного стану.
Згідно з пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, підставою для звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом на час мобілізації, під час дії воєнного стану є необхідність здійснення постійного догляду за хворими батьками, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, визначальною ознакою для звільнення позивача з військової служби у спірних правовідносинах є обставина необхідності здійснення постійного догляду позивачем за хворою матір'ю.
Як встановлено судом, позивач до рапорту подав висновок № 352 від 13.11.2023 Лікарсько-консультативної комісії КНП Пятий Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги, відповідно до якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 рекомендовано соціальні послуги: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі фізичної особи.
Суд врахував, що вказаний висновок не містить жодних посилань про необхідність забезпечення ОСОБА_2 саме постійного догляду, у зв'язку із чим, на переконання суду, не може бути прийнятий у якості належного доказу необхідності здійснення постійного догляду позивачем за хворою матір'ю.
Крім того, суд зазначає, що процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03.12.2009 (далі - Положення № 1317).
Абз. 3 пп. 1 п. 11 цього Положення встановлює, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування.
Таким чином, визначення потреби вказаних категорій осіб у постійному сторонньому нагляді визначає МСЕК.
В свою чергу, єдиний механізм організації експертизи тимчасової втрати працездатності осіб в окремих випадках, за яких медичний висновок про тимчасову непрацездатність (далі - медичний висновок) відповідно до Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01 червня 2021 року № 1066, не формується, а також повноваження та роботу лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (далі - ЛКК) за результатом здійснення експертизи тимчасової непрацездатності лікуючим лікарем закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності та фізичної особи - підприємця, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики визначає Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності затверджений наказом МОЗ України від 09.04.2008 № 189 (далі - Наказ № 189).
Відповідно до розділу ІІ Наказу № 189 під час здійснення експертизи тимчасової непрацездатності лікуючий лікар суб'єкта господарювання на підставі даних всебічного медичного обстеження пацієнта, ураховуючи ступінь функціональних порушень органів та систем, характер та перебіг патологічного процесу, умови праці:
1) приймає рішення про формування (видачу) документів про тимчасову непрацездатність: формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність відповідно до вимог Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01 червня 2021 року № 1066; видачу інших документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог цього розділу;
2) здійснює комплексну оцінку порушень функціонального стану організму та інших причин, якими вона обумовлена, що визначають факт тимчасової втрати працездатності, установлення строку непрацездатності, визначення клінічного та трудового прогнозу відповідно до встановленого діагнозу;
3) представляє пацієнта ЛКК у складних випадках, якщо непрацездатність пацієнта триває 30 і більше днів, для вирішення питання про направлення такого пацієнта на медико-соціальну експертну комісію (далі - МСЕК) на огляд або консультацію, а у випадку наявності ознак стійкої втрати працездатності - незалежно від тривалості хвороби, відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317.
2. У разі наявності в пацієнта стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у разі безперервної тимчасової непрацездатності, що засвідчена медичними висновками, не пізніше ніж через 120 днів (а у випадках, коли випадок тимчасової непрацездатності переривався, то не пізніше, ніж через 156 днів) із дня її настання чи у зв'язку з одним і тим самим захворюванням, а у разі захворювання на туберкульоз - протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності, лікуючий лікар суб'єкта господарювання ініціює питання перед ЛКК щодо направлення хворого на МСЕК шляхом заповнення форми первинної облікової документації № 088/0 “Направлення на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК)” відповідно до вимог Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 088/о “Направлення на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК)”, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 695/21008.
В свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV Наказу № 189 лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Суд також врахував, що наказом від 31.07.2013 № 667 Міністерство охорони здоров'я України затвердило Інструкцію про порядок надання висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу. Вказана інструкція встановлює підстави для видачі ЛКК висновку щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу.
З проведеного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК суд дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується виключно медико-соціальною експертною комісією. В той час, як лікарсько-консультативна комісія видає документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи. Необхідність постійного стороннього догляду може бути встановлено за висновком лікарсько-консультативної комісії виключно стосовно хворої дитини або щодо особи з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу.
З урахуванням зазначеного, суд зауважує, що наданий позивачем висновок № 352 від 13.11.2023 лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворим батьком позивача, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа.
Вказані висновки суду узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23.
Зокрема Верховний Суд зазначає, що з огляду на відсутність у висновку, складеного ЛКК Комунального некомерційного підприємства «Ямпільська територіальна лікарня» Ямпільської міської ради про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, інформації про необхідність постійного догляду, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач не надав відповідачу доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Суд врахував, що матеріали справи не містять доказів подання позивачем до рапорту про звільнення висновку медико-соціальної експертної комісії, яким була би підтверджена необхідність постійного догляду за його матір'ю, що свідчить про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби за підпунктом “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
При цьому, вжите законодавцем у пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII словосполучення “…що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я…”, на переконання суду, не означає можливість відповідних комісій видати документ про необхідність постійного стороннього догляду виключно під назвою “медичний висновок”. Суд вважає, що в цьому випадку законодавець мав на увазі відповідний документ, який видається МСЕК чи ЛКК відповідно до чинного законодавства.
Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких належить відмовити.
Відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Копію рішення направити сторонам по справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.
Суддя Петро ПАЛАМАР