17 червня 2024 року справа № 480/13200/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Каліновської А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного (письмового) провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 11.11.2023 за № 1366 Про результати службового розслідування, в частинах щодо позивача, зазначених у пунктах 3, 6, 7, 8 резолютивної частини наказу;
-стягнути з відповідача на користь позивача суму премії за листопад 2023 року, суму утриманих з позивача коштів в якості відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 41216,50 грн та 10000 грн в якості відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 27.12.2023, адміністративну справу 480/13200/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А7015про визнання протиправним та скасування наказу передано за підсудністю до Черкаського окружного адміністративного суду.
Дана справа надійшла до Черкаського окружного адміністративного суду 23.01.2024 та передана шляхом автоматизованого розподілу на розгляд судді Каліновській А.В. Ухвалою судді від 29.01.2024 прийнято до розгляду вказану справу.
Ухвалою від 06.03.2024 постановлено розгляд адміністративної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 06.05.2024 зупинено провадження у справі до подання відповідачем витребуваних судом доказів.
Ухвалою суду від 21.05.2024 поновлено провадження у справі.
В підготовче засідання 21.05.2024 позивач та представник відповідача не прибули, подали заяви про розгляд справи без їх участі.
Ухвалою від 21.05.2024 закрито підготовче провадження у справі №480/13200/23 та призначено справу до розгляду по суті у порядку письмового провадження.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 . Вказує, що за наслідками службового розслідування відповідачем прийнято наказ від 11.11.2023 №1366 “Про результати службового розслідування”, згідно з яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - “догана” з позбавленням премії за листопад в повному обсязі; притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності, відповідно до частини 2 статті 3 частини 3 статті 6 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі”, утримано 41216,50 грн. Окрім цього, матеріали службового розслідування передано до територіального Державного бюро розслідувань, оскільки в діях виявлено ознаки злочину, передбачені статтею 413 Кримінального кодексу України. Позивач не погоджується з правомірністю оскаржуваного наказу з огляду на порушення порядку проведення службового розслідування та порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності останнього. Зокрема, позивач зазначає, що службове розслідування проведено неповно, необ'єктивно, однобічно, без належного врахування всіх обставин та фактів, з грубим порушенням вимог Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 № 608, а саме: було допущено проведення одночасно декількох службових розслідувань за одним випадком вчинення правопорушення; порушено терміни проведення розслідування, зокрема акт службового розслідування складено зі спливом більше одного місяця з дати призначення службового розслідування (14.02.2023). В оскаржуваному наказі від 11.11.2023 №1366 “Про результати службового розслідування” вказано, що наказом командира від 08.11.2023 №4585 “перепризначено” службове розслідування, притому, що Порядок №608 не визначає такою поняттям/визначенням, як “перепризначення”, а в окремих випадках місячний строк, який дається для проведення службового розслідування, може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць, що дає підстави для висновку про незаконність проведення службового розслідування. Також позивач не погоджується з висновками акту розслідування, оскільки на його думку ввірену йому зброю (автомат АК-74 № НОМЕР_2 ) не втрачав, а передав медикам 95 ОДШБ, в/ч НОМЕР_3 , за їх вимогою. Також, з урахуванням прийняття відповідачем оскаржувного наказу, позивач відчув сильні душевні переживання, які викликані несправедливістю та упередженістю з боку відповідача накладенням дисциплінарного стягнення, в тому числі викликаною відчуттям безпорадності та нездатності вплинути на ситуацію, перебуваючи на стаціонарному лікуванні з травмами, які отримані під час виконання військових обов'язків, що завдало моральної шкоди у вигляді тривоги, занепокоєння, стресу, розчарування, відчуття несправедливості. Моральну шкоду оцінює у 10000,00 грн.
Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2023 №4585 “Про перепризначення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.02.2023 №450 було перепризначено службове розслідування. В ході службового розслідування встановлено, що автомат АК-74 № НОМЕР_4 , який закріплений за позивачем, втрачений військовослужбовцем внаслідок порушення інструкції № 359 від 29.06.2005 “Про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах “України”. Відповідно до проведеного службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 було підписано наказ №1366 від 11.11.2023 згідно з яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - “догана” з позбавленням премії за листопад в повному обсязі; притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності, відповідно до частини 2 статті 3 частини 3 статті 6 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі”, утримано 41216,50 грн. Щодо стягнення моральної шкоди, представник відповідача вказав, що із позовної заяви не вбачається наявність причинного зв'язку між поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою. На підставі вищевикладених обставин відповідач вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що позивач перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 .
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 08.11.2023 № 4585 “Про перепризначення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.02.2023 № 450” проведено службове розслідування, з метою уточнення причин і умов втрати стрілецької зброї, яка зазначена у рапорті капітана ОСОБА_2 від 24.12.2022 вх. №13294, а також з метою встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб, чиї дії або бездіяльність, стали причиною втрати. За результатами проведеного службового розслідування було затверджено акт службового розслідування від 09.11.2023.
Відповідно до розділу 2 акту службового розслідування від 09.11.2023 “Опис обставин вчиненого правопорушення”, у ході службового розслідування встановлено, що відповідно до рапорту капітана ОСОБА_2 , начальника служби ракетно-артилерійського озброєння технічної частини військової частини НОМЕР_1 від 24.12.2022 вх. № 13294 стало відомо, що згідно з рапортом лейтенанта ОСОБА_3 командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 вх. № 13032 від 22.12.2022, особовий склад розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , який був поранений та евакуйований групами евакуації 95 ОДШБ в Лиман до пункту стабілізації зі зброєю, зі складів РАО 95 ОДШБ куди передавалась зброя після вилучення в поранених був налагоджений зв'язок з заступником командира з озброєння 95 ОДШБ, який повідомив, що після проведення інвентаризації в їхній частині було виявлено один автомат АК-74 зі списку зазначеному в рапорті командира розвідувальної роти, із заводським номером № НОМЕР_5 закріплений за старшим сержантом ОСОБА_4 , інші автомати АК-74, зокрема, із заводським номером № НОМЕР_2 закріплений за солдатом ОСОБА_1 , при проведенні інвентаризації не було виявлено, у зв'язку з чим дана зброя вважається втраченою.
Відповідно до пояснення солдата ОСОБА_1 вбачається, що з 28.10.2022 по 07.11.2022, перебуваючи у складі другого зведеного взводу РТГр “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” від розвідувальної роти 4 ОТБр, що залучався до виконання бойового завдання у першому ешелоні другого батальйону 95 ОДШБ в районі села Плошанка Донецької області, 07.11.2022 близько 08:00 під час мінометно-артилериського обстрілу, отримав осколкове поранення. Закріплений за ним автомат АК-74 № НОМЕР_2 був переданий медикам 95 ОДШБ за їх вимогою.
У розділі акту службового розслідування від 09.11.2023 “Обставини, що пом'якшують відповідальність” зазначено, що втрата зброї солдатом ОСОБА_1 відбулася після отримання вогнепального осколкового сліпого поранення м'яких тканин ділянок лівої гомілки.
На підставі акту службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято оскаржуваний наказ від 11.11.2023 №1366 “Про результати службового розслідування”.
Вказаним наказом солдата ОСОБА_1 , дешифрувальника розвідувальних матеріалів з безпілотних літальних апаратів взводу безпілотних авіаційних комплексів розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Також позивача притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності, відповідно до ч. 2 ст. 3, ч. 3 ст. 6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" стягнуто 41216,50 грн.
Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII).
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Відповідно до правових норм, зазначених в статтях 4, 6 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець. Внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Згідно із статтями 16 та 17 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. На військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов'язки. Ці обов'язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України.
При цьому, правовими нормами статті 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України “Про оборону України” дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Разом з тим, сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24.03.1999 №551-XIV “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України” (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Згідно із частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Положеннями статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтями 83-95 Дисциплінарного статуту ЗСУ.
Відповідно до вимог статті 83 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Частиною першою статті 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлено що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу (частина перша статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ). Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць (частина третя статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України”, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 (далі - Порядок №608).
Згідно із пунктом 7 Порядку №608 службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі”.
Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку №608 службове розслідування може призначатися у разі втрати або викрадення зброї чи боєприпасів.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Пунктом 3 розділу II Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Згідно із пунктом 1 розділу III Порядку № 608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування.
Відповідно до пункту 3 розділу III Порядку №608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування). Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Згідно з пунктами 1-6 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування. В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення. У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити. Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Відповідно до пунктів 1-2 розділу VI Порядку №608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник). У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що передумовою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є, зокрема проведення службового розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Таке службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння). Результати службового розслідування фіксуються у акті службового розслідування, в якому і мають бути відображені усі зазначені вище складові, надана належна оцінка усім обставинам, встановленим під час проведення такого службового розслідування з урахуванням пояснень особи, відносно якої воно проведено, та, відповідно, має міститися висновок з урахуванням усіх обставин, встановлених під час проведення службового розслідування.
Розділом VIII Порядку №608 врегульовано особливості проведення службового розслідування за фактами завданої державі матеріальної шкоди.
Так, у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з'ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду.
До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі” від 03.10.2019 № 160-IX (далі - Закон № 160-IX).
Згідно із підпунктами 4-5 частини першої статті 1 Закону № 160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність (ч. 1 ст. 3 Закону № 160-IX).
Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 160-IX умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України (ч. 3 ст. 3 Закону № 160-IX).
Згідно із положеннями статті 8 Закону № 160-IX посадові (службові) особи зобов'язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів. У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника). Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць. Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом. Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис. У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.
Згідно із частиною першою статті 6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 160-IX завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження;5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування (ч. 3 ст. 9 Закону № 160-IX).
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для таких висновків:
- до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі встановлення в ході службового розслідування завдання ним прямої дійсної шкоди державі, внаслідок протиправної поведінки у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням ним обов'язків військової служби або службових обов'язків та встановленням причинного зв'язку між протиправною поведінкою такої особи і завданою шкодою із обов'язковим встановленням вини особи в завданні такої шкоди;
- під час проведення службового розслідування комісією має бути перевірено та встановлено наявність/відсутність обставин, що виключають матеріальну відповідальність;
- Закон № 160-IX розмежовує підстави для застосування до особи обмеженої матеріальної відповідальності та повної або підвищеної матеріальної відповідальності.
Разом з цим, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 333/7160/17.
За висновками Верховного Суду в частині щодо обставин встановлення та підтвердження вини військовослужбовця, завдання дійсної прямої шкоди державі у постановах від 19.12.2019 у справі № 813/3018/16, від 25.03.2020 у справі № 825/1000/18 та вирішуючи спір у подібних правовідносинах, суд надає правову оцінку доводам учасників справи на предмет наявності порушеного права чи інтересу, в залежності від обставин, установлених у кожному конкретному випадку.
Отже, підсумовуючи викладене у своїй сукупності, суд вказує, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовця є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 Закону №160-IX, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Тобто, обсяг матеріальної відповідальності ставиться у залежність як від форми вини, так і від певних фактичних обставин, за якими власне визначається винуватість особи у заподіянні державі збитків, відповідно і міра вказаного виду юридичної відповідальності.
З урахуванням того, що законодавством чітко визначено необхідність встановлення вини в діях саме того військовослужбовця, який притягується до матеріальної відповідальності, та оскільки йдеться про застосування юридичної відповідальності до позивача, тому суд вважає, що відповідачем має бути доведений склад правопорушення, вчиненого позивачем, та наявність взаємозв'язку між його діями та заподіяною шкодою.
Як встановлено судом підставою притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної та матеріальної відповідальності стали висновки службового розслідування про втрату ним військової зброї, а саме автомату АК-74 № НОМЕР_2 .
Так, наказом Міністра оборони України від 29.06.2005 №359 затверджено Інструкцію про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України (далі - Інструкція № 359).
Ця Інструкція визначає порядок організації обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів до неї військовослужбовцям у структурних підрозділах Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України та Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (далі - структурні підрозділи), командуваннях видів Збройних Сил України, інших органах військового управління (далі - органи військового управління), військових частинах (на кораблях), військових навчальних закладах, установах та організаціях Міністерства оборони України, Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військові частини), а також національному персоналу з числа військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, який бере участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (далі - національний персонал).
За визначенням наведеним у пункту 2 Інструкції №359 стрілецька зброя - табельна та нетабельна зброя: револьвери, пістолети, гвинтівки, карабіни, автомати, пістолети-кулемети, кулемети, сигнальні пістолети, ручні гранатомети, запасні стволи кулеметів, пристрої для навчальних стрільб, спортивна та навчальна зброя, зброя спеціального призначення.
Так, відповідно до п. 2 розділу Х Інструкції №359 військовослужбовці отриману стрілецьку зброю та боєприпаси повинні постійно тримати при собі. У разі тимчасового виходу (виїзду) військовослужбовців до населених пунктів, у тому числі тих, що не належать до району відповідальності підрозділу, для вирішення особистих чи службових питань стрілецька зброя та боєприпаси здаються відповідальному за облік стрілецької зброї і боєприпасів підрозділу або черговому підрозділу з внесенням відповідних змін до опису зброї, яка зберігається у шафі (ящику) (додаток 22).
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, передбачено обов'язок військовослужбовця знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Суд зазначає, що із досліджених судом матеріалів службового розслідування, зокрема акту службового розслідування та пояснень військових наданих під час проведення службового розслідування військовослужбовців військової частини встановлено, що в період з 26.10.2022 по 14.11.2022 особовий склад розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 виконував завдання в складі 1 та 2 десантно-штурмових батальйонів військової частини НОМЕР_3 . Особовий склад який був поранений і евакуйований групами медичної евакуації військової частини НОМЕР_3 до пункту стабілізації в АДРЕСА_1 прибував зі зброєю, боєприпасами та засобами індивідуального захисту, які вилучалися медиками та відправлялися на склади РАО військової частини НОМЕР_3 .
Вказане також підтверджується витягом з журналу бойових дій розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 за 07.11.2022 року, зареєстрованого за номером 498 (сторінка 46), у якому зазначено: “07.11.2022 близько 8:00 під час обстрілу групи “Пастор” солдат ОСОБА_1 отримав поранення МВТ, АКБ, ВОП середньої третини лівої гомілки та був евакуйований з поля бою медиками 95 ОДШБ, під час обстрілу було знищено ЗІП ус М-240 та ствольну накладку на М-240, радіостанцію Motorola DP4400 в комплекті, 2160 од 5,45 мм. Та під час евакуації поранених особиста зброя вилучена групою евакуації та відправлена на склади РАО 95 ОДШБ - АК-74 №916229, АК-74 №2810367, АК-74 №6495447”.
Також, відповідно до пояснень позивача, судом встановлено, що з 28.10.2022 по 07.11.2022, перебуваючи у складі другого зведеного взводу РТГр “Шабаш” від розвідувальної роти 4 ОТБр, що залучався до виконання бойового завдання у першому ешелоні другого батальйону 95 ОДШБ в районі села Плошанка Донецької області, 07.11.2022 близько 08:00 під час мінометно-артилериського обстрілу, отримав осколкове поранення. Закріплений за ним автомат АК-74 № НОМЕР_2 був переданий медикам 95 ОДШБ за їх вимогою.
Відтак, матеріалами справи підтверджується, зокрема, актом службового розслідування, що автомат АК-74 №916229, при потраплянні позивача під обстріл, до моменту передання його до стабілізаційного пункту був при ньому. У подальшому, закріплений за ним автомат АК-74 № НОМЕР_2 вилучений медиками 95 ОДШБ та відправлений на склади РАО 95 ОДШБ.
Отже, відповідачем під час службового розслідування не вчинено дій, передбачених Порядком № 608 та спрямованих на досягнення мети і завдань службового розслідування: належним чином не встановлювались обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, не встановлювались характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки; причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення.
Тобто, відповідачем не вжито всіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення.
Водночас, як в оскаржуваному наказі, так і в акті службового розслідування мотивувальна частина відносно позивача зводиться виключно до цитування положень Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України без наведення обставин, на яких гуртуються такі висновки та без конкретизації вчинених позивачем порушень та наданні обґрунтованої оцінки діям позивача.
При цьому, відповідачем протиправно не взято до уваги Закон України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах воєнного стану” від 15 березня 2022 року № 2124-IX (далі - Закон України № 2124-IX).
Так, Законом України від 15.03.2022 № 2124-IX “Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії воєнного стану” внесено зміни до Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII та статтю 1 після абзацу 2 доповнено новим абзацом такого змісту: “бойовий імунітет - звільнення військового командування, військовослужбовців, добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України, працівників правоохоронних органів, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні України, осіб, визначених Законом України “Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України”, від відповідальності, у тому числі кримінальної, за втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна, наслідки застосування збройної та іншої сили під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань з оборони України із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), настання яких з урахуванням розумної обачності неможливо було передбачити при плануванні та виконанні таких дій (завдань) або які охоплюються виправданим ризиком, крім випадків порушення законів та звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України”.
З аналізу викладеного вбачається, що військовослужбовці звільняються від відповідальності, у тому числі кримінальної, за втрати військового майна, під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту.
Водночас, при прийнятті оскаржуваного наказу в частині, що стосується позивача, відповідачем наведені норми не враховувалися, при службовому розслідуванні обставини наявності/відсутності бойового імунітету у позивача не перевірялися.
Також, матеріали службового розслідування не містять доказів, які б свідчили про невиконанням чи неналежне виконання позивачем обов'язків військової служби або службових обов'язків та не враховано положення ст. 9 Закону № 160 щодо крайньої необхідності, яка виразилась в тому, що позивач потрапив під обстріл та був поранений, а отримана ним зброя АК-74 №916229 вилучено медиками медикам 95 ОДШБ та відправлена на склади РАО 95 ОДШБ.
За таких обставин, суд вважає, що службовим розслідуванням не установлено та відповідачем не надано належних та допустимих доказів про заподіяння ОСОБА_1 державі шкоди, у зв'язку із чим він має нести повну матеріальну відповідальність, так як відповідачем не доведено, що саме позивач невиконанням чи неналежним виконанням обов'язків військової служби або службових обов'язків, спричинив втрату військового майна (АК-74 № НОМЕР_2 ).
Стосовно терміну на проведення відповідачем службового розслідування, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 13 розділу III Порядку № 608 службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.
Як встановлено судом, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 08.11.2023 № 4585 “Про перепризначення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.02.2023 №450” проведено службове розслідування.
При цьому, притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача відбулося на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2023 № 1366 “Про результати службового розслідування”.
Таким чином, суд зазначає, що службове розслідування не було завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром військової частини НОМЕР_1 наказом від 14.02.2023 №450. При цьому, в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про продовження строку службового розслідування.
Отже, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2023 № 1366 “Про результати службового розслідування” за фактом втрати військової зброї, що стосуються накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани, притягнення до підвищеної матеріальної відповідальності, утримання з позивача 41216,50 грн та стягнення вказаної суми щомісячно у розмірі 20% з грошового забезпечення позивача та додаткової винагороди на період дії воєнного стану, позбавлення премії за листопад у повному обсязі, повідомлення про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 413 Кримінального кодексу України, та скерування матеріалів службового розслідування до територіального управління державного бюро розслідувань щодо позивача є таким, що винесений необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), тому суд визнає його протиправним та таким, що підлягає до скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми премії за листопад 2023 року та суму утриманих коштів в якості відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 41216,50 грн, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 31.4 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 виплата премії військовослужбовцям здійснюється щомісяця за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира військової частини (командирам військових частин - наказу вищих командирів (начальників)), який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання.
Також, п. 3 ст. 14 Закону №160-IX визначено, що у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності, стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.
У зв'язку із вищевикладеним, враховуючи, що здійсненню виплати премії та відшкодування матеріальної шкоди передує винесення відповідного наказу, з огляду на встановлені судом вище обставини, щодо протиправності оскаржуваного наказу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми премії за листопад 2023 року та суму утриманих коштів в якості відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 41216,50 грн є передчасними до винесення відповідачем відповідних наказів, тому задоволенню не підлягають.
Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 10000 грн, то суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п.56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України) (п. 57).
У позовній заяві позивач вказує на факт протиправної поведінки відповідача під час прийняття оскаржуваного наказу, що викликає у нього стан занепокоєння, розчарування, відчуття несправедливості, психічне напруження, однак позивачем не доведено, у чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, оскільки сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 9 КАС України, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відтак, ураховуючи положення статей 72- 74, 77- 78 КАС України, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо. Будь-яких допустимих та належних доказів того, що протиправна бездіяльність відповідача вплинула на стан здоров'я позивача та зумовила фізичні, душевні, психічні страждання останнього, позивачем не надано. А самого лише посилання на наявність моральних страждань та причинний зв'язок із оскаржуваними розпорядженнями відповідача недостатньо для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.
У матеріалах справи відсутні докази щодо визначених обставин, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди в сумі 10000 грн.
За таких обставин, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п. 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2023 № 1366 “Про результати службового розслідування” в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани.
Визнати протиправним та скасувати п. 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2023 № 1366 “Про результати службового розслідування” в частині притягнення ОСОБА_1 до підвищеної матеріальної відповідальності.
Визнати протиправним та скасувати п. 6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2023 № 1366 “Про результати службового розслідування” в частині утримання з ОСОБА_1 41216 (сорок одну тисячу двісті шістнадцять) грн 50 коп. та проведення стягнення суми щомісячно в розмірі 20% з грошового забезпечення ОСОБА_1 та додаткової винагороди на період часу воєнного стану.
Визнати протиправним та скасувати п. 7 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2023 № 1366 “Про результати службового розслідування” в частині позбавлення ОСОБА_1 премії за листопад у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати п. 8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2023 № 1366 “Про результати службового розслідування” в частині повідомлення про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 413 Кримінального кодексу України, та скерування матеріалів службового розслідування до територіального управління державного бюро розслідувань щодо ОСОБА_1 .
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Альона КАЛІНОВСЬКА