Справа № 560/5424/24
іменем України
18 червня 2024 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Гнап Д.Д. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправною щодо невиконання суб'єктом владних повноважень своїх повноважень, встановлених чинним законодавством у вигляді відмови надати дозвіл позивачу на виїзд за кордон на постійне місце проживання та видати довідку про здачу ВОД, передбачену додатком 4 та пунктом 4 розділу ІІ Наказу МОУ №206 від 10.04.2017 року.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 вчинити дії щодо виконання суб'єктом владних повноважень своїх повноважень, встановлених чинним законодавством у вигляді відмови надати дозвіл позивачу на виїзд за кордон на постійне місце проживання та видати довідку про здачу ВОД, передбачену додатком 4 та пунктом 4 розділу ІІ Наказу МОУ №206 від 10.04.2017 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Управлінням Державної міграційної служби України у Хмельницькій області прийнято рішення щодо оформлення позивачу документів для виїзду за кордон на постійне проживання до Республіки Польща. Для оформлення документів необхідно, зокрема, знятись з реєстрації місця проживання в Україні. Позивач звернувся до відповідача з заявою про зняття з військового обліку у зв'язку з виїздом за кордон. За результатами розгляду заяви позивачу надано відповідь, у якій начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив, що з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час для призовників, військовозобов'язаних та резервістів забороняється зміна місця проживання.
Позивач вважає таку відмову протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що для зміни місця проживання позивачу потрібно отримати дозвіл від керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Однак, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 надано відповідь від 02.04.2024 №2837, у якій зазначено, про те що під час дії воєнного стану заборонено змінювати місце проживання. Отже, виходячи із вищевикладеного, повідомляє, що при прийнятті рішення щодо зміни місця проживання керівник ІНФОРМАЦІЯ_3 , керувався Законами України та діях в рамках наданих йому повноважень.
Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній просить задовольнити позовні вимоги.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.04.2024 року відкрито провадження у цій адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про зняття з військового обліку, у зв'язку з виїздом за кордон.
За результатами розгляду заяви позивачу надано відповідь від 02.04.2024 №2837, в якій начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволу на зняття із військового обліку через виїзд за межі території України для постійного місця проживання до Польщі не надав.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
IV. ОЦІНКА СУДУ
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 3 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч. 7 ст. 1 цього ж Закону, виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно із ч.10 ст.1 цього ж Закону, громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання.
Згідно із ч.4 ст.37 цього ж Закону, у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов'язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент виникнення спірних правовідносин розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Суд встановив, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Позивач посилається на те, що він підлягає зняттю з військового обліку, оскільки рішенням Управління Державної міграційної служби України у Хмельницькій області йому надано дозвіл на оформлення документів для виїзду за кордон на постійне місце проживання.
Згідно із п.2 ч.5 ст.37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України:
2) з військового обліку військовозобов'язаних:
які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання;
які прийняті на службу до Національної поліції України, Служби судової охорони, Державного бюро розслідувань, Бюро економічної безпеки України, органів і підрозділів цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України;
які вибули на строк більше трьох місяців за межі України;
в інших випадках - за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України.
Суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що необхідність зняття позивача з військового обліку обумовлена позитивним рішенням про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання до Польщі відносно позивача, оскільки, як вже було встановлено під час розгляду справи, відповідачем в межах повноважень та на підставі вимог закону не надано дозвіл військовозобов'язаному ОСОБА_1 на зняття з військового обліку під час дії правового режиму воєнного стану та під час проведення заходів загальної мобілізації.
Про наявність інших законних підстав для зняття позивача з військового обліку, позивач не зазначив та відповідно не надав належних та допустимих доказів такого.
Суд критично оцінює доводи позивача про те, що відповідно Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, враховуючи наступне.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, в тому числі статтю 33 щодо свободи пересування, вільного вибору місця проживання, права вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Тож, обмеження свободи пересування для військовозобов'язаних осіб, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт, пов'язане саме із оголошенням загальної мобілізації у період правового режиму воєнного стану.
Отже, враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, з огляду на агресію російської федерації проти України, спосіб реалізації державою у таких умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначається потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим обмежень та не є свавільним.
На вказаних висновках наголосив Верховний Суд у постанові від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22.
З огляду на наведене, суд вважає позов необґрунтованим, а підстави для його задоволенні відсутніми.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )
Головуюча суддя Д.Д. Гнап