Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
18 червня 2024 р. № 520/10018/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення в повному обсязі;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення в повному обсязі), але не більш як за шість місяців за період з 01 березня 2018 року по 28 березня 2024 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та на теперішній час він виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, за період з 19 травня 2016 року по березень 2018 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. 28.03.2024 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/10626/23 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення в розмірі 72 145,57 грн. При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення в повному обсязі. Позивач ввважає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, що полягає в ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення в повному обсязі. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою судді від 18.04.2024 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів. Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 дані щодо середнього розміру грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед його звільненням.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач правом надати відзив на позов не скористався, у встановлений судом строк документи до суду не надходили. Витребувану судом довідку щодо середнього розміру грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед його звільненням відповідач на вимогу суду не надав.
Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позивач 12.06.2024 подав до суду через систему "Електронний суд" клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яким просив долучити до матеріалів справи відподвіль відповідача на адвокатський запит від 09.05.2024 та довідку про грошове забезпечення позивача за останні два місяці служби, що передують звільненню.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . 15.08.2019 позивача було звільнено з Військової частини НОМЕР_1 . Зазначені обставини встановлені з копії військового квитка серії НОМЕР_2 , наявного в матеріалах справи (а.с. 9)
У зв'язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплати позивачу індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 у справі №520/10626/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено в повному обсязі. Визнано протиправною бездіяльність Військової частин НОМЕР_3 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 30 березня 2016 року по 19 травня 2016 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період 30 березня 2016 року по 19 травня 2016 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. Визнано протиправною бездіяльність Військової частина НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 19 травня 2016 року по 01 березня 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період 19 травня 2016 року по 01 березня 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Рішення набрало законної сили 14.09.2023.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 у справі №520/10626/23 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 72145,57 грн, які виплатив 28.03.2024 на банківський рахунок позивача, на підтвердження чого позивачем надано роздруківку про зарахування коштів. (а.с. 10)
Вказані обставини визнаються сторонами.
Разом з тим, позивач фактично не погоджується з бездіяльністю відповідача стосовно ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому звернувся до суду з позовною вимогою про зобов'язання відповідача виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення в повному обсязі), але не більш як за шість місяців за період з 01 березня 2018 року по 28 березня 2024 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
У силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження служби в органах поліції, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
З огляду на матеріали справи позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та був звільнений 15.08.2019, що вбачається з копії військового квитка серії НОМЕР_2 , наявного в матеріалах справи (а.с. 9)
У контексті зазначеного, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не здійснено нарахування індексації грошового забезпечення в повному обсязі, протиправність чого встановлена Харківським окружним адміністративним судом у рішенні від 14.08.2023 у справі № 520/10626/23, що набрало законної сили, позивач має право на отримання грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить суд, зокрема, зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити йому його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення в повному обсязі), але не більш як за шість місяців за період з 01 березня 2018 року по 28 березня 2024 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Розглядаючи справу в межах позовних вимог суд зазначає наступне.
Як вже було встановлено судом, позивача звільнено з військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 15.08.2019, тобто період затримки розрахунку при звільненні позивача становить з 16.08.2019 (з дня, наступного після звільнення) по 27.03.2024 включно (день, який передує дню повного розрахунку).
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).
Так, позивача було звільнено зі служби 15.08.2019.
Ухвалою судді від 18.04.2024 було витребувано у Військової частини НОМЕР_1 дані щодо середнього розміру грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед його звільненням.
Відповідач витребувану судом довідку щодо середнього розміру грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед його звільненням на вимогу суду не надав.
Позивач 12.06.2024 подав до суду через систему "Електронний суд" клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яким просив долучити до матеріалів справи відповідь відповідача на адвокатський запит від 09.05.2024 та довідку № 148/9/66/537 від 09.05.2024 про грошове забезпечення позивача за останні два місяці служби, що передують звільненню.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки № 148/9/66/537 від 09.05.2024 про грошове забезпечення позивача за червень-липень 2019 року, сума заробітної плати позивача за два місяці перед звільненням становила: за червень 2019 року - 14 033,40 грн, за липень 2019 року - 14 033,40 грн.
Загальна кількість днів у червні-липні 2019 року становила - 61 день.
Таким чином, середньоденна заробітна плата склала 460,11 грн = (14 033,40 грн +14 033,40 грн) / 61 день.
Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, суд бере до уваги межі заявлених позовних вимог (стягнення середнього заробітку за шість місяців після звільнення) та зазначає, що в силу імперативного припису 117 КЗпП України (чинного після 19.07.2022) розрахунок суми середнього заробітку за час затримки цієї виплати повинен бути здійсненний в межах шести місяців.
Так, за зазначений період затримка розрахунку при звільненні тривала 185 календарних днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (185 календарних днів) становить 85 120,35 грн (460,11 грн х 185 день), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Суд, розглядаючи дану справу, з метою ефективного захисту прав позивача, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 85 120,35 грн (вісімдесят п'ять тисяч сто двадцять гривень 35 копійок).
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 85 120,35 грн (вісімдесят п'ять тисяч сто двадцять гривень 35 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН