Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
з питання залишення позову без руху, зупинення провадження у справі
18 червня 2024 року справа № 520/15232/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку письмового провадження питання про залишення позову без руху та про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Міністерства оборони України в особі Департаменту кадрової політики, теря особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військово-юридичний факультет Національного юридичного університету імені Ярослава мудрого про визнання протиправним та скасування наказу,
встановив:
Позивач 31.05.2024р. звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу), від 22 квітня 2024 року №152 в частині призначення позивача на посаду офіцера резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу НОМЕР_1 батальйону резерву Сухопутних військ Збройних Сил України.
Ухвалою суду від 05.06.2024р. судом було відкрито провадження по даній справі та прийнято рішення про розгляд адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін, витребувано докази. Зобов'язано Міністерство оборони України в особі Департаменту кадрової політики надати до суду письмовий процесуальний документ з приводу правової позиції стосовно заявленого клопотання позивача про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №520/6059/24.
10.06.2024р. до суду надійшло клопотання відповідача про залишення позову без руху, обґрунтовуючи яке зазначено, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позивачем у вступній частині позову відповідачем визначено Міністерство оборони України в особі Департаменту кадрової політики, в той час як у прохальній частині позову позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України. При цьому, безпосередньо до Міністерства оборони України позовних вимог позивач не висуває, водночас, і доказів порушення Міністерством оборони України прав позивача до позову не додано, відповідне обґрунтування не наведено.
Окрім того, 10.06.2024р. до суду надійшло клопотання відповідача про продовження процесуального строку для подання відзиву на позов та витребуваних в ухвалі доказів, оскільки відповідно до листа Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 06.06.2024 № 220/16/2229 розробка документів, зазначених у згаданій ухвалі суду, належить до компетенції Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. З метою отримання вказаних в ухвалі документів, для підготовки обґрунтованої позиції Міноборони у справі № 520/15232/24, юридичною службою Міноборони направлено запит до Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету Ярослава Мудрого. Також відповідач посилався на значну кількість судових справ, які перебувають у провадженні Міноборони, а також те, що під час воєнного стану Міноборони здійснює свою діяльність в умовах розосередження підрозділів особового складу та під час наявності екстрених відключень світла, що потребує тривалішого терміну для опрацювання та відправлення документів, в тому числі запитів на отримання інформації (документів).
13.06.2024р. до суду надійшли пояснення відповідача з приводу заявленого клопотання позивача про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №520/6059/24, у яких відповідач заперечував проти зупинення провадження та зазначив, що сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі. Докази, надані позивачем при зверненні до суду, а також витребувані в ухвалі суду від 05.06.2024, дозволяють встановити обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.
Вирішуючи юридичну долю клопотання про залишення позову без руху, суд зазначає, що у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, п.7 ч.1 ст.4 КАС України до кола суб'єктів владних повноважень відносить як орган військового управління, так і посадову (службову) особу органу військового управління.
За визначенням ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ч.1 ст.6 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти.
Відповідно до ч.12 ст.6 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" військові посадові особи - це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків згідно із законодавством.
За приписами ст.3 Закону України від 06.12.1991р. №1934-ХІІ "Про збройні Сили України" Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об'єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв'язку та кібербезпеки; органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 02.12.2023р. у справі №160/7116/19 "Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України під вжитим у цьому Кодексі терміном «суб'єкт владних повноважень» розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Верховний Суд сформував сталу судову практику, згідно з якою як під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, так і під час видачі приписів з вимогою про усунення порушення законодавства з питань використання та охорони земель, державні інспектори Держгеокадастру як уповноваженого органу не діють як самостійний суб'єкт владних повноважень, а діють від імені цього органу (наприклад, постанови Верховного Суду від 01 липня 2021 року в справі № 628/348/18, від 16 листопада 2020 в справі № 398/2077/17, від 29 вересня 2020 року в справі № 823/2479/18, від 27 липня 2020 року в справі № 818/1512/17).
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду наголошує на тому, що відповідачем у справах, які розглядаються судом у порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, зокрема територіальний орган Держгеокадастру, а не особа, яка перебуває із цим органом у трудових відносинах, зокрема «інспектор».
Відповідно до статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.".
Будь-яких об'єктивних даних про наявність підстав для розмежування Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України як окремого самостійного суб"єкта владних повноважень та директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України як окремого самостійного суб"єкта владних повноважень відповідач до суду не подав.
Натомість, суд вважає, що у спірних правовідносинах директор Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України є військовою посадовою особою Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України та уособлює собою орган військового управління - Департамент кадрової політики Міністерства оборони України.
Тому, застосовуючи ці правові висновки Верховного Суду до подібних правовідносин в аспекті правової природи та джерела походження управлінських функцій посадової (службової) особи органу військового управління саме від органу військового управління як самостійного суб'єкта владних повноважень та відсутність правових підстав для набуття будь-якою окремою посадовою службовою особою Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України правового статусу самостійного суб'єкта владних повноважень, суд доходить до висновку про помилковість доводів відповідача та належність оформлення позову заявника вимогам ст.ст.160, 161 КАС України.
Відтак, клопотання відповідача про залишення позову без руху задоволенню не підлягає.
Вирішуючи юридичну долю клопотання про залишення позову без руху, суд зазначає, що згідно з п.3 ч.1 ст.236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Суд відмічає, що за викладеними у позові твердженнями (які визнані Військово-юридичним інститутом у заяві від 13.06.2024р.) заявник пунктом 15 наказу директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 24.10.2019 № 290 (далі - Наказ № 290) був призначений на посаду доцента кафедри права національної безпеки та правової роботи Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
Пунктом 7 параграфу 2 наказу директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 06.02.2024 № 40 (далі - Наказ № 40) відповідно до пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) позивача звільнено від займаної посади доцента кафедри права Національної безпеки та правової роботи Військово-юридичного інституту та зараховано у розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (а.с. 11).
Крім цього, у примітці до пункту 7 параграфу 2 Наказу № 40 визначено, що на час перебування у розпорядженні Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України з 12.02.2024 по 29.04.2024 року позивач залишався на всіх видах забезпечення та у списках Військово-юридичного інституту і виконував обов'язки військової служби в межах, визначених начальником Військово-юридичного інституту.
Наказом директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 22.04.2024р. №152 заявник був призначений на посаду офіцера резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу 178 батальйону резерву Сухопутних військ Збройних Сил України.
Суд вважає, що предмет спору у справі №520/15232/24 - наказ директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 22.04.2024р. №152 в частині призначення позивача на посаду офіцера резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу 178 батальйону резерву Сухопутних військ Збройних Сил України співвідноситься з предметом спору у справі №520/6059/24 - п.7 параграфу 2 наказу директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 06.02.2024 № 40 (далі - Наказ № 40) про звільнення позивача від займаної посади доцента кафедри права Національної безпеки та правової роботи Військово-юридичного інституту та зарахування у розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України виключно як видані у хронологічній послідовності правові акти індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень з приводу службової кар"єри військовослужбовця Збройних Сил України в частині визначення місця служби.
При цьому, ймовірне визнання протиправним і скасування п.7 параграфу 2 наказу директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 06.02.2024 № 40 з огляду на зміст доводів заявника та обсяг наявних у матеріалах справи наразі доказів не свідчить про безумовну невідповідність ч.2 ст.2 КАС України наказу директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 22.04.2024р. №152 в частині призначення позивача на посаду офіцера резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу 178 батальйону резерву Сухопутних військ Збройних Сил України, позаяк об"єктивно здатне призвести до погіршення правового становища заявника як військовослужбовця у разі проходження на виконання наказу директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 22.04.2024р. №152 військової служби в умовах більш безпечних ніж за посадою доцента кафедри права національної безпеки та правової роботи Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
Належних і юридично спроможних доводів про існування прямого та безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між розв'язанням питання про відповідність ч.2 ст.2 КАС України п.7 параграфу 2 наказу директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 06.02.2024 №40 та результатами дослідження на відповідність критеріям ч.2 ст.2 КАС України наказу директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 22.04.2024р. №152 в частині призначення позивача на посаду офіцера резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу НОМЕР_1 батальйону резерву Сухопутних військ Збройних Сил України позивачем наразі не наведено.
Відтак, з огляду на п.3 ч.1 ст.236 КАС України провадження у цій справі слід не підлягає зупиненню до набрання законної сили рішення суду у справі №520/6059/24.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, 236, 241-243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Заяву відповідача про залишення позову без руху - залишити без задоволення.
Заяву позивача про зупинення провадження в адміністративній справі №520/15232/24 до набрання законної сили рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/6059/24 - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що ухвала не підлягає оскарженню; набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.
Суддя А.В. Сліденко