30.05.2024 Справа №607/25179/23 Провадження №2/607/750/2024
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Вийванка О. М.
за участю секретаря судового засідання Медвідь О. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що з 12.11.2023 вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. В даному шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем не склалося, у них різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства, через що між ними виникають непорозуміння, припинилися шлюбні стосунки, сторони проживають окремо, їх шлюб носить формальний характер, примирення між ними не буде, а тому подальше його збереження неможливе, і воно суперечить інтересам подружжя та принципу добровільності шлюбу. Сторони не дійшли згоди щодо місця проживання сина. Дитина на даний час проживає з позивачем, а тому вважає, що проживання сина разом з нею відповідає його інтересам.
У зв'язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити, розірвати шлюб, укладений між ними та визначити місце проживання дитини з нею.
У судове засідання позивач не з'явилася, однак подала заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримує та просить його задовольнити з мотивів та підстав, зазначених у ньому, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, не повідомивши суду про причини своєї неявки, хоча про день та час слухання справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Правом на подання відзиву відповідач не скористався та не подав заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, не повідомивши суду про причини своєї неявки, хоча про день та час слухання справи був повідомлений у встановленому законом порядку та не подав заяву про розгляд справи без його участі.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, через неявку всіх учасників справи.
При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.
Ухвалою суду звільнено позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви та відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду залучено до участі у справі третю особу та матеріали справи направлено для надання письмового висновку.
Ухвалою суду постановлено заочний розгляд справи.
Перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд, встановив, що сторони по справі зареєстрували шлюб 12 листопада 2022 року, про що складено актовий запис № 2431 Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 12 листопада 2022 року Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
Від даного шлюбу у сторін є малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 01 серпня 2023 року Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 1377.
Сторони проживають за різними адресами проживання.
Із Витягів з реєстру Тернопільської територіальної громади за № 2023/003573411 від 09.05.2023 та № 2023/006226169 від 10.08.2023 вбачається, що позивач ОСОБА_1 разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані та проживають за адресою АДРЕСА_1 .
22.08.2023 Управлінням сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради видано посвідчення серії НОМЕР_3 для багатодітних сімей, мати: ОСОБА_1 , діти: ОСОБА_4 , 2016 року народження, ОСОБА_5 , 2018 року народження, ОСОБА_3 , 2023 року народження.
Згідно з довідкою Управління соціальної політики Тернопільської міської ради від 17.10.2023, ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться на обліку в управлінні і отримує допомогу на дітей, які виховуються у багатодітних сім'ях, із серпня 2023 року по жовтень 2023 року отримала 6300 грн (2100 грн щомісяця).
Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01.10.2023, номер кримінального провадження: 12023211040002348, 01.10.2023 до чергової частини Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області надійшло повідомлення про те, що на дев'ятому поверсі під'їзду АДРЕСА_2 , виявлено пакет білого кольору, у якому знаходиться предмет схожий на гранату РГМ, предмет схожий на підривач до міни МУВ-В, предмети візуально схожі на патрони калібру 5,45 мм у кількості 67 одиниць та предмети візуально схожі на патрони калібру 7,62 мм у кількості 2 одиниці, які належать військовослужбовцю ОСОБА_2 , 1981 року народження.
Судом з'ясовано, що із заяви від 12.03.2024, ОСОБА_6 , який є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до витягу про державну реєстрацію прав від 05.10.2011, не заперечує щодо визначення місця проживання онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір'ю ОСОБА_1 у квартирі за вищевказаною адресою. До заяви додано копію паспорта громадянина України та копію картки фізичної особи - платника податків ОСОБА_7 , копію договору дарування квартири від 10.06.2004 серії НОМЕР_4 та копію витягу про державну реєстрацію прав серії ІОН № 478591. виданого 05.10.201 1 ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» (м. Тернопіль).
12.03.2024 працівниками управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з яким ОСОБА_1 (мати), ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом із дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також з ОСОБА_8 (співмешканець матері, проживає без реєстрації), ІНФОРМАЦІЯ_6 , у квартирі, яка складається з трьох кімнат, загальною площею 66,8 кв. м., з усіма комунальними зручностями, де є все необхідне для проживання. Для дітей створено умови для повноцінного та гармонійного розвитку, а саме: для малолітнього ОСОБА_9 наявне дитяче ліжко для сну, іграшки, взуття, одяг та усі необхідні речі для дитини відповідного віку.
Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивач, як на підставу заявлених вимог посилається на те, що фактичні шлюбні відносини між нею та відповідачем припинені, окреме проживання та відсутність спілкування свідчить про неможливість збереження шлюбу, а також оскільки позивач має можливість забезпечити належні умови проживання малолітнього сина разом з нею та повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідач забезпечити не в змозі, а відтак, вважає, що шлюб між сторонами по справі слід розірвати та визначити місце проживання дитини з нею.
Суд погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
Частина 1 статті 1 СК України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (частина 1 статті 2 СК України).
Згідно із частинами 1 і 2 статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання.
Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина перша статті 24 СК України).
Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
За змістом частини третьої статті 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
З роз'яснень, даних у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року, вбачається, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, брати до уваги інші обставини життя подружжя.
Суд встановив, що у сторін по справі є малолітня дитина, сторони проживають окремо та позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини.
Враховуючи встановленні обставини справи та оцінивши усі докази є усі підстави вважати, що шлюб між сторонами носить формальний характер, подальше спільне життя подружжя неможливе і збереження сім'ї суперечить інтересам сторін та принципу добровільності шлюбу.
За таких обставин, суд вважає, що права та інтереси позивача були порушені відповідачем, і вказані порушені права та інтереси підлягають захисту судом, шляхом розірвання шлюбу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 12 листопада 2022 року, про що складено актовий запис № 2431 Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
Щодо визначення місця проживання дитини, суд зазначає наступне.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до вимог ст.ст. 7, 155 СК України, дитині має бути забезпечена можливість здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
За змістом частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Положеннями принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року встановлено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини насамперед слід виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - СЄПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Місце проживання - це житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч.1ст.29 ЦК). Кожна особа має право на вільний вибір місця проживання (ч. 1ст.33 Конституції).
Однак, визначення місця проживання дитини має свою специфіку, оскільки дитина, як правило, в силу своєї психічної та фізичної незрілості, фактичної нездатності проживати самостійно мають проживати разом зі своїми батьками або з особами, які їх заміняють.
Отже, чинне законодавство, встановлює особисте немайнове право батьків визначати місце проживання дитини.
Слід зауважити, що відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Також суд зазначає, що при вирішенні спору щодо дитини судом на перше місце ставляться «як найкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Інтереси дитини є пріоритетним і визначальним для вирішення вказаного спору.
Дитина є суб'єктом права і, незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одним з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
У статті 12 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
01 квітня 2007 для України набула чинності Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року.
Положеннями статті 3 Європейської конвенції передбачено права дитини бути проінформованим та висловити свою думку під час розгляду справи (судового розгляду).
Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється наступними правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультації; мати можливість висловлювати свої думки; бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.
Статтею 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей передбачено порядок прийняття рішення судовими органами під час розгляду справи, що стосується дитини.
Так, якщо внутрішнім законодавством дитина взнається такою, що має достатній рівень розуміння, перед прийняттям рішення судовий орган: упевнюється в тому, що дитина отримала всю відповідну інформацію; у відповідних випадках консультує дитину сам або через інших осіб чи інші органи в зрозумілий дитині спосіб (у разі необхідності - приватно), якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини; надає можливість дитині висловлювати її думки; приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.
Згідно зі статтею 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Судом з'ясовано, що сторони проживають окремо та на даний час дитина проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 , яка забезпечує його усім необхідним.
Крім того, суд враховує висновок органу опіки і піклування щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 17.04.2024 № 677, згідно якого батько дитини, ОСОБА_2 , на засідання комісії не з'явився, однак під час бесіди телефоном повідомив, що у зв'язку із лікуванням у м. Львові, не може бути присутнім на засіданні комісії з прав захисту дитини, проте не заперечує щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак, з огляду на згоду батька на визначення місця проживання дитини разом із матір'ю, беручи до уваги пропозиції комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки і піклування вважає доцільним визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
За таких обставин, враховуючи обставини справи, суд зазначає, що оцінка дитиною поведінки своїх батьків, життєвих обставин є необ'єктивною, так як дитина ще не розуміє враховуючи їх вік, що зміна їх місце проживання не може вплинути на обставини, які відбулися або відбудуться, та на взаємовідносини, які склались між подружжям, тому враховуючи докази в справі, висновок органу опіки та піклування, сталість соціальних зв'язків матері з дитиною, добросовісне виконання нею батьківських обов'язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, а також відсутність негативного впливу на виховання і розвиток дитини, суд вважає, що слід визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , за місцем її проживання, що за встановлених судом обставин найбільш відповідає інтересам дитини, що має першочергового значення при вирішенні зазначеного спору.
Крім того, суд зауважує, що батько дитини, у разі визначення місця проживання дитини з матір'ю, не обмежений у своєму праві на спілкування з ним, турботу відносно нього та участь у його вихованні і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір'ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.
Щодо стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 і 3 статі 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За таких обставин, оскільки позов задоволено, однак обидві сторони по справі звільнені від оплати судових витрат, суд вважає, що судовий збір слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі наведеного, керуючись статями 2, 4, 5, 10-13, 76-82, 133, 141-142, 258-268, 273, 280, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 110, 111, 112-115, 141, 160, 161 Сімейного кодексу України, суд,
Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 12 листопада 2022 року, про що складено актовий запис № 2431 Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
Копію рішення суду після набрання законної сили надіслати до державного органу реєстрації актів цивільного стану для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , за місцем її проживання.
Судовий збір компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідачу направити копію заочного рішення суду, в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення суду або апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги заочного рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення суду може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, відповідачем може бути оскаржене заочне рішення суду в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, відповідачем з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, іншими учасниками справи з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину заочного рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного заочного рішення суду.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , місце проживання АДРЕСА_1 ;
відповідач ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, місце проживання АДРЕСА_3 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 43459222, місцезнаходження бульв. Т. Шевченка, буд. 1, м. Тернопіль.
Повний текст рішення суду складено та підписано 10 червня 2024 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко