про залишення позову без розгляду
18 червня 2024 року №640/15942/19
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Білоноженко М.А.,
розглянувши у приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доСлужби безпеки України
провизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Служби безпеки України, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Служби безпеки України від 25.05.2019 №659-ОС про звільнення ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 з 31.05.2019 на посаді, яку він займав перед звільненням;
- стягнути з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31.05.2019 і до моменту фактичного поновлення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2019 (суддя Чудак О.М.) відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, а також поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду, оскільки на стадії відкриття провадження за наявними матеріалами позовної заяви відсутні відомості про отримання позивачем копії наказу або трудової книжки в день звільнення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2020 (суддя Чудак О.М.) клопотання представника Служби безпеки України задоволено. Визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без розгляду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2021 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2020 відмовлено. У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2020 у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 31.01.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2021 року у справі №640/15942/19 скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції - Шостого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2023 залишено без змін ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2020.
Постановою Верховного Суду від 23.11.2023 касаційну ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі №640/15942/19 скасовано. Справу №640/15942/19 направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Листом Верховного Суду від 04.12.2023 №640/15942/19/60404/23/39ДСК матеріали справи №640/15942/19 скеровано до Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, справу №640/15942/19 передано до розгляду судді Білоноженко М.А.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме надання пояснень щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду про необхідність надання яких зазначав Верховний Суд у постанові від 23.11.2023.
Позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке обґрунтовано тим, що з оскаржуваним наказом позивач був ознайомлений (отримав останній) лише 29.07.2019, а відповідачем жодного доказу на підтвердження зворотного не надано.
Крім того, позивач наголосив на тому, що відповідачем в порушення вимог ст. 47 Кодексу законів про працю у день звільнення не видано засвідчену копію оскаржуваного наказу (наказу про звільнення), у зв'язку з чим, позивач був змушений звертатися за кваліфікованою правовою допомогою та звертатися до відповідача через свого представника з адвокатським запитом, з метою отримання оскаржуваного наказу.
Розглянувши матеріали справи, що стосуються заявленого клопотання суд дійшов висновку, що воно підлягає задоволенню з наступних підстав.
Предметом спору в межах даної адміністративної справи є наказ СБУ від 25.05.2019 №659-ос про звільнення ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 15), а решта позовних вимог є похідними.
Так, відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.
Судом також враховується, що згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У справі «Каменівська проти України» (заява №18941/04, рішення від 30.08.2006), у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» ЄСПЛ вказав, що право на звернення до суду може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. Guerin v. France, рішення від 29.07.1998, п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.
Дослідивши матеріали справи та клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Позивач в клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду наголошував, що відповідачем не надано доказів вручення позивачу оскаржуваного наказу, а тому строк звернення до суду повинен обраховуватись з 29.07.2019.
Крім того, в у позовній заяві, позивач зазначив, що 27.05.2019 йому в усній формі повідомлено про його звільнення зі служби, проте йому не надано копію наказу про звільнення.
Водночас, представник відповідача підтверджує факт повідомлення 27.05.2019 про звільнення позивача, а також стверджує, що позивач ознайомився з таким наказом, але відмовився поставити на ньому підпис про ознайомлення.
На підтвердження даного факту 27.05.2019 заступником начальника 3 відділу 2 управління ДОДТЛ СБУ, у присутності начальника 2 управління ДОДТЛ СБУ, помічника начальника департаменту (по РОС) - ДОДТЛ СБУ, помічника начальника департаменту (з режиму) - начальника режимно-секретного відділу ДОДТЛ СБУ, заступника начальника ДОДТЛ СБУ, складено акт фіксації відмови від ознайомлення шляхом підписання з наказом про звільнення з військової служби (т. 1 а.с. 108), згідно з яким, позивач особисто ознайомився з наказом від 25.05.2019 №659-ос про звільнення, та йому запропоновано поставити на ньому особистий підпис про ознайомлення, що він відмовився робити, мотивуючи небажанням підписувати будь-які документи, пов'язані з його звільненням.
Таким чином, позивач ще 27.05.2019 дізнався про спірний наказ.
Більше того, в матеріалах справа міститься корінець припису №002654 (т.1 а.с. 110) щодо пропозиції йому 31.05.2019 вибути до ІНФОРМАЦІЯ_1 для поставлення на військовий облік, в якому позивачем особисто проставлено підпис.
Крім цього, в зазначеному корінці наявний запис про підставу звільнення позивача зі служби, а саме про оскаржуваний наказ.
Посилання позивача, як на поважну причину пропуску строку звернення до адміністративного суду, на те, що копію спірного наказу отримано лише 27.07.2019 у відповідь на адвокатський запит, з якого і потрібно рахувати строк звернення до суду, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки, як встановлено судом позивач дізнався про спірний наказ 27.05.2019.
Крім того, будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач звертався до відповідача з метою отримання копії такого наказу починаючи з 27.05.2019 (день, коли позивач дізнався про спірний наказ) до 19.07.2019 (дата складання адвокатського запиту - т. 1 а.с. 18), позивачем суду не надано, тобто не доведено вжиття заходів, з наслідками яких (отримання копії наказу) позивач пов'язує звернення до суду.
Що стосується подання 26.06.2019 заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви (справа №640/11590/19) та переривання, на думку позивача, перебігу позовної давності у зв'язку з таким зверненням, слід зазначити наступне.
Дійсно, як встановлено судом, ОСОБА_1 звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва з клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову до пред'явлення позовної заяви шляхом зобов'язання СБУ надати наказ від 25.05.2019 №659-ос про його звільнення з усіма матеріалами та документами, що стали підставою для його прийняття, за наслідками розгляду якого ухвалою від 05.07.2019 у справі №640/11590/19 відмовлено у його задоволенні, оскільки запропоновані заявником заходи забезпечення позову не відповідають призначенню інституту забезпечення позову, так як не спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Отже, з огляду на зазначене, а також на існування інституту витребування доказів, суд не вважає назване клопотання про вжиття заходів забезпечення позову до пред'явлення позовної заяви вжиттям належних заходів для отримання копії спірного наказу та, відповідно, поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
В той же час, КАС України не передбачає такого інституту як переривання перебігу позовної давності та, відповідно, не оперує такими поняттями, на відміну від Цивільного кодексу України, зокрема, статті 264.
Таким чином, КАС України передбачено лише можливість поновлення строку звернення до суду через наявність поважних причин, якими наведені позивачем обставини, як вже зазначено судом, не є.
Також, варто звернути увагу, що позивачем в клопотанні про поновлення пропуску строку звернення до суду, яка подана на виконання вимог ухвали від 08.01.2024, позивачем як єдину і визначальну поважну причину поважності пропуску строку звернення до суду зазначено, що відповідачем не надано доказів вручення оскаржуваного наказу до 29.07.2019, а тому строк на позивачем пропущено з поважних причин.
Проте, з такими доводами позивача суд не погоджується, виходячи з того, що у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 зауважено, що суд не оцінює поважність наведених позивачем причин пропуску строку звернення до суду, оскільки суд першої інстанції не дотримався процесуального порядку вирішення питання щодо поважності їх пропуску і тільки з цієї підстави ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі №640/15942/19 скасовано.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців, від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників; адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Суд вважає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, обумовлено специфікою податкових спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані: дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод га інтересів.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Як встановлено судом, про існування оскаржуваного наказу, а також про порушення власних прав позивачу було відомо саме з 27.05.19, що підтверджується акт фіксації відмови від ознайомлення шляхом підписання з наказом про звільнення з військової служби (т. 1 а.с. 108), згідно з яким, позивач особисто ознайомився з наказом від 25.05.2019 №659-ос про звільнення, та йому запропоновано поставити на ньому особистий підпис про ознайомлення, що він відмовився робити, мотивуючи небажанням підписувати будь-які документи, пов'язані з його звільненням.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду' у постанові від 18.01.2023 по справі №380/4985/21 дійшов також наступного висновку: «поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з позовом.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; З ця причина виникла протягом строку, який пропущений; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування».
Позивачем у заяві таких причин не наведено.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексе. адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся .і суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення наперсного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, колена держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьев проти України від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на. забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006, заява №23436/03).
Подібний висновок зробив Верховний Суд в ухвалі від 10.03.2023 у справі №540/1285/22.
Враховуючи той факт, що позивачу було запропоновано надати клопотання про поновлення пропущеного строку, з метою дотримання вимог процесуального законодавства, яким позивач скористався, але судом, наведені причини визнані не поважними, то позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи, що позов подано до суду з пропуском встановленого законом місячного строку, позивач не надав до суду доказів поважності його пропуску, суд приходить до висновку наявність підстав для задоволення клопотання представника відповідача та залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст. ст. 166,167,262,241,243,248 КАС України, суд,-
Визнати неповажними наведені причини пропуску строку звернення до суду.
Позовну заяву у справі №640/15942/19 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили відповідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена в апеляційному порядку: певністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду: протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту.
Суддя Білоноженко М.А.