18 червня 2024 року
м. Київ
справа № 754/3143/23
провадження № 61-8193ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та стягнення страхового відшкодування,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та стягнення страхового відшкодування витрат на лікування у розмірі 17 676,58 грн, пені з розрахунку подвійної ставки НБ, 3% річних та інфляційні втрати на суму 9 274,27 грн.
Деснянський районний суд м. Києва рішенням від 18 липня 2023 року, позовні вимоги задовольнив. Стягнув з ПАТ «СК «ВУСО» на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування витрат на лікування у розмірі 17 676,58 грн, пеню з розрахунку подвійної ставки НБУ, 3% річних та інфляційні втрати на суму 9 274,27 грн.
Київський апеляційний суд постановою від 01 травня 2024 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 липня 2023 року скасував, ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.
У травні 2024 року представник ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1 , надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на такі обставини.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
22 листопада 2023 року Конституційний Суд України у рішенні у справі № 10-р(II)/2023 визнав пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).
Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Ціна позову у цій справі заявлена у розмірі 26 950,85 грн, тобто не перевищує суму двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який станом на 01 січня 2024 року встановлений у розмірі 3 028,00 грн (3 028,00 х 250 = 757 000,00).
Отже, судове рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню.
Як на підставу для перегляду в касаційному порядку судового рішення, ухваленого у справі з ціною позову меншою двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, заявник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а справа має значення для учасника справи або становить значний суспільний інтерес, оскільки відмова у задоволенні позовних вимог, які складають майже три місячні заробітні плати позивача. Крім того, у спірних правовідносинах право позивача порушене кримінальним правопорушенням, від якого померла близька їй людина, крім того позивач позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені у постанові суду апеляційної інстанції.
Проте такі доводи не доводять необхідність в касаційному перегляді оскаржуваного судового рішення з огляду на те, що позивач не довела суперечність у правових висновках Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які були застосовані судом апеляційної інстанції у цій справі. Крім того, посилаючись на неможливість спростування обставин, встановлених у оскаржуваній постанові, заявник не вказує відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України при розгляді якої справи позивач позбавлена можливості спростувати обставини справи, які були встановлені у оскаржуваній постанові. Також заявник в розумінні 81 ЦПК України не довела на підставі доказів винятковість справи, посилаючись на співвідношення її доходу до ціни позовних вимог.
З врахуванням наведених доводів, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником недоведені, суд під час вивчення касаційної скарги такі винятки самостійно не встановив.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.
Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, § 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і варто враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), § 32, № 29182/03, від 02 листопада 2006 року; «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року, № 18499/08).
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. CROATIA), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07; та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).
Саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54).
Також ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року, № 26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.
За змістом практики ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалене у справі з ціною позову, яка не перевищує суму двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже, не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі потрібно відмовити.
За таких обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та стягнення страхового відшкодування.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров