Справа № 755/9950/24
про залишення позовної заяви без руху
"14" червня 2024 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Гаврилова О.В. вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧА ГРУПА АРТПЛАСТ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
До Дніпровського районного суду міста Києва звернувся позивач ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧА ГРУПА АРТПЛАСТ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява та додані до неї документи подані представником позивача - адвокатом Лавошник Г.В. в електронному вигляді через систему «Електронний суд».
Вказану позову заяву передано в провадження судді Гаврилової О.В. на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, викладеним у ст. 175 ЦПК України, а також вимогам ст. 177 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали поданої позовної заяви, вважаю, що вона не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, регулюються положеннями Закону України «Про судовий збір».
Платником судового збору виступає особа (фізична або юридична), яка звертається до суду (ст.2 Закону України «Про судовий збір»).
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено дві вимоги майнового характеру: про стягнення заборгованості по заробітній платі та про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Пільги щодо сплати судового збору, визначені у статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (відповідно до преамбули цього Кодексу).
Згідно із ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Так, відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч.1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який спрямований на захист прав незаконно звільнених працівників і нараховується у розмірі середнього заробітку, а не оплати за фактично виконану ним роботу.
Водночас структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст.2 Закону України «Про оплату праці», тому не входить до структури заробітної плати.
З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Наведене відповідає висновку стосовно застосування приписів пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» при вирішенні спору про стягнення з роботодавця аналогічних сум у виді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному у постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16), який підтримано висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові №910/4518/16 від 30 січня 2019 року.
В постанові Великої Палати ВС від 8лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) зазначено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений ч.2 ст.235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений ст.117 цього Кодексу, мають різну правову природу. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Таким чином, вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не є тотожними до вимоги про стягнення заробітної плати а тому, не можуть бути віднесена до категорії пільгових вимог, за подачу яких, згідно п. 1 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не сплачується.
Положеннями п. 1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб (1 211,20 грн) та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб (15 140,00 грн).
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»)
В позовній заяві викладено клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі, обґрунтоване тяжким матеріальним становищем позивача, пов'язаним з невиплатою заробітної плати.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Згідно ч.1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір»).
Пунктом 29 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» визначено, що єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
На підтвердження майнового стану позивача до позовної заяви долучено лише Форму ОК-5 Пенсійного фонду України.
Положення статей ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «JedamskiandJedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
Відомостей про отримані позивачем за останні пів року доходи, відсутності у його власності рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, коштів на рахунку тощо матеріали позовної заяви не містять.
Отже, зазначені у клопотаннях обставини, не є безумовною підставою для відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення, оскільки не підтверджують з достовірністю скрутний матеріальний стан позивача, що перешкоджає йому виконати вимоги законодавства щодо оплати судового збору за подання позовної заяви, враховуючи також долучення до позову платіжної інструкції про здійснення позивачем адвокату Лавошник Г.В. платежу в сумі 8 000,00 грн.
Констатація позивачем скрутного матеріального становища без надання доказів на підтвердження цих обставин не може вважатися достатньою підставою для звільнення від сплати судового збору або відстрочення його оплати, що узгоджується із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Оскільки наведені доводи не підтверджують скрутний майновий стан позивача та відсутність у нього можливості сплатити судовий збір, а також не дають змоги оцінити його майновий стан, клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі задоволенню не підлягають.
Отже, на виконання ухвали суду, позивач має сплати судовий збір в розмірі 968,96 грн.
При зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за наступними реквізитами: рахунок № UA478999980313141206000026005, код отримувача № 37993783, отримувач ГУК у м.Києві/Дніпров.р-н/22030101.
Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, позовна заява підлягає залишенню без руху, позивачу необхідно в п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути зазначені в ній недоліки. Для усунення недоліків позовної заяви позивач має подати до суду документ на підтвердження сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 4, 5, 175, 177, 185 ЦПК України, суддя,
Відмовити в задоволенні клопотань позивача ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧА ГРУПА АРТПЛАСТ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без руху та запропонувати позивачу в п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути зазначені вище недоліки.
У випадку неусунення недоліків, заява вважається неподаною і повертається заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.