Справа №:755/14311/23
Провадження №: 2/755/715/24
"04" червня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарі - Яхно П.А.
за участю: представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання права власності на частину квартири за набувальною давністю, -
Позивач, ОСОБА_2 , звернувся до Дніпровського районного суду, в якому просить суд: визнати за ним право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , у порядку набувальної давності.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у АДРЕСА_2 проживав його батько - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із дружиною - ОСОБА_4 , які були зареєстровані за даною адресою. У той же час він, позивач, проживав разом зі своєю матір'ю ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3 , за цією ж адресою був зареєстрований. Дружина батька ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Приблизно через два роки після її смерті, а саме: в кінці 2009 року, позивач вселився в квартиру АДРЕСА_1 , де проживав разом із батьком та проживає по теперішній час. Його батько, ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , після смерті якого відкрилась спадщина, яка була прийнята позивачем. Так, останній у спадщину прийняв частину квартири АДРЕСА_1 , на яку зареєстрував право власності. При оформленні спадку стало відомо, що його батько ОСОБА_3 за життя набув право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 на підставі договору міни квартири від 07.08.1998 та після смерті дружини, ОСОБА_4 , успадкував 1/6 цієї квартири, проте не отримував свідоцтва про право на спадщину за законом. Також при оформленні спадку стало відомо, що у даній квартирі був зареєстрований ОСОБА_6 - син ОСОБА_4 від її першого шлюбу. Водночас останній, за весь період проживання позивача у вказаній квартирі, в квартирі не проживав, а він його ніколи не бачив і з ним не був знайомий та йому невідомо чи є у нього право власності, чи у інших осіб право власності на частину цієї квартири. Добросовісне заволодіння частиною квартири АДРЕСА_1 доказується тим, що він не знав та не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності. Так, вселився у спірну квартиру за згодою його батька, водночас користувався всією квартирою, при цьому будь-яка інша інформація про інших можливих власників цієї квартири у нього не було.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28.09.2023 відкрито провадження у цій цивільній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи, яким роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Копію ухвали суду про відкриття провадження разом з копією позовної заяви та додатками до неї представником відповідача було отримано - 16.10.2023, позивачем - 22.10.2023, про що свідчать рекомендовані поштові повідомлення про вручення поштових відправлень.
03.11.2023 до суду від представника відповідача Київської міської ради - Харитонова М.С. надійшов відзив, в якому останній вказав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки Київська міська рада не є належним відповідачем у даній справі. Зауважив про те, що ОСОБА_6 є співвласником квартири АДРЕСА_1 , а саме власником 1/3 частини квартири. ОСОБА_6 є сином ОСОБА_4 і таким чином є спадкоємцем першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 і оскільки на даний час був зареєстрований у зазначеній квартирі (доказів протилежного надано не було) фактично міг успадкувати 1/6 частину квартиру після смерті своєї матері. Таким чином, позивач претендує на частину квартири, яка належить на праві власності ОСОБА_6 , що виключає інститут набувальної давності. Крім того, Київська міська рада не є належним відповідачем по справі враховуючи, що територіальні громади в особі за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
01.12.2023 представником позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 було подано відповідь на відзив, у якому останній просив відзив відповідача оцінити критично та позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що на дійсний час відсутня інформація чи є власник (володілець) спірної частини вказаної квартири, тобто відповідач невідомий, але у разі визнання майна безхазяйним чи відумерлою спадщиною, зацікавленою особою є орган місцевого самоврядування за місцем знаходження вказаного майна, при цьому, згідно до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Київська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду міста Києва та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження органу місцевого самоврядування. Відповідно до рішення Київської міської ради від 28.03.202 року № 371/1805 «Про статут територіальної громади міста Києва», Київська міська рада є повноваженим представником територіальної громади міста Києва і Законом України «Про столицю України місто-герой Київ» передбачено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи. У відзиві заперечується належність відповідача в особі Київської міської ради, однак вважає такий висновок не правильний. Відповідач, проголошуючи у відзиві про незадоволення позову, не посилається на відповідні докази, якими спростовуються обставини вказані у позовній заяві, так само, не наводить правову норму, що є підставою для не задоволення позову. Відповідачем на обґрунтування відмови від позову вказуються відомості, які встановлені у справі, якою було набуто ОСОБА_2 право власності на частки квартири, водночас, вказані відомості також стали відомі й позивачу із вказаної справи, але доказів встановлених у справі № 755/13062/22 не достатньо для вирішення цього позову. Таким чином, висновок відповідача викладений у відзиві, з проханням відмови у задоволенні позовних вимог, є надуманим та передчасним і таким, що не ґрунтується на доказах та нормах права.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07.12.2023 за клопотанням представника позивача витребувані докази у справі.
25.01.2024, 05.03.2024 до суду з Дніпровської районної в місті Києві держаної адміністрації надійшла витребувана судом інформація.
29.01.2024 до суду з Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві надійшла витребувана судом інформація.
31.01.2024, 21.02.2024, 08.03.2024 до суду з Першої київської державної нотаріальної контори надійшла витребувана судом інформація.
05.02.2024, 21.02.2024 до суду з Київського відділу державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) надійшли витребувані судом документи.
Інших заяв по суті справи від учасників справи не надійшло.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14.03.2024 закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві та заявах по суті справи.
Уповноважений представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, суд про причини не явки не повідомив.
Суд, вислухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, доходить висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у справі є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 10-12).
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 його батьком записаний ОСОБА_3 (а.с.9).
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 06.10.2021 Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (а.с. 8).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав № 3427407055 від 14.08.2023, 08.08.2023 державним реєстратором Волошиною Жанною Дмитрівною було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68867547 від 14.08.2023 15:24:43 на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва № 755/10362/22 від 13.06.2023 та зареєстровано право спільної часткової власності на квартири АДРЕСА_1 (а.с.14).
Так, судом встановлено, що в провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа №755/10362/22 за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, третя особа - ОСОБА_6 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом, який рішенням від 13.06.2023 задоволений та за ОСОБА_2 визнано право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У межах розгляду вказаної справи судом встановлено, що 07.08.1998 між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , з однієї сторони, та ОСОБА_7 , з другої сторони було укладено договір міни квартири, за яким ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 обміняли належну їм квартиру на квартиру АДРЕСА_1 . Згідно інформаційної довідки КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 15.11.2021, за даними реєстрових книг бюро, квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 на підставі договір міни, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літош В.П. 07.08.1998, №3172 та зареєстровано в бюро 29.09.1998 за реєстровим №35355. Спадкодавець ОСОБА_3 з 31.03.1983 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 20.07.2007 складено актовий запис про смерть №13937. Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 не відкривалася. Згідно з Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, ОСОБА_4 є матір'ю ОСОБА_6 . Згідно повідомлення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, за інформацією, яка міститься в реєстрі територіальної громади міста Києва та архіві Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 20.10.1998 по 31.07.2007, знята з реєстрації місця проживання в зв'язку зі смертю. Також за вищевказаною адресою з 20.10.1998 (в тому числі й станом на 18.07.2007) були зареєстровані спадкодавець ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_6 . Суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , які згідно положень ст.1261 ЦК України є спадкоємцями першої черги щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , у відповідності до положень ч.3 ст.1268 ЦК України, є такими що прийняли спадщину.
Згідно ч.4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, встановлені обставини рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13.06.2023 у межах цивільної справи № 755/10362/22 є преюдиційними для розгляду даної цивільної справи, оскільки указують на підстави набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач посилається на те, що в кінці 2009 року вселився в квартиру АДРЕСА_1 , де проживав разом із батьком та проживає по теперішній час. У зазначеній квартирі батько проживав із дружиною та сином. Батько та його дружина померли. Про сина померлої дружини батька позивачу невідомо. Оскільки з 2009 року проживав у спірній квартирі, вважає, що набув право власності на спірну квартиру за набувальною давністю.
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також в разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності.
У відповідності до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, в тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ч.3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважаються таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Судом установлено, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.103).
Згідно відомостей, наданих Першою київською державною нотаріальною конторою, інформація у Спадковому реєстрі щодо ОСОБА_6 відсутня, спадкова справа щодо майна ОСОБА_6 не заводилась (а.с.124-125).
За встановлених судом обставин ОСОБА_6 належить частина квартири АДРЕСА_1 , який згідно положень ст.1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 та у відповідності до вимог ч.3 ст.1268 ЦК України, є таким що прийняв спадщину.
Стаття 41 Конституції України визначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно із ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За нормою ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
У відповідності до вказаної статті володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву в правомірності такого правочину). В разі виникнення спору встановити характер володіння (добросовісне й недобросовісне) має тільки суд з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Разом з тим, суд повинен мати на увазі, що фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 Цивільного кодексу України).
Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов'язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю.
Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків (для нерухомого майна протягом 10 років, а для рухомого майна - 5 років).
Згідно роз'яснень, які містяться в п.п. 9, 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року за №5, при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч.3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст. 344 Цивільного кодексу України).
Враховуючи положення ст.ст. 335 та 344 Цивільного кодексу України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (ст. 214 ЦПК).
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, а також ч. 4 ст. 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Також, відповідно до роз'яснень, викладених у інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» давнісний володілець повинен довести факти добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості свого володіння. Добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто, на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом.
Таким чином, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.
Крім того, за змістом ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/17274/17. Так, у своїй постанові від 14.05.2019 у вказаній справі Верховний Суд зазначив, що аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Відповідно до ч.ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (Ч.ч.1-3 ст. 89 ЦПК України).
Таким чином, ураховуючи встановлене судом та наведене вище у сукупності, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого ОСОБА_2 позову про визнання права власності на частини квартири за набувальною давністю, оскільки позивачем не надано суду жодного доказу, який би підтверджував, що останній вселився до квартири АДРЕСА_1 у 2009 році та проживає у ній і по теперішній час, відкрито та безперервно володіє нею, здійснює утримання та догляд за таким майном. Крім того, сам факт вселення до квартири батька та спільне з ним проживання до дня його смерті не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю, оскільки вселення до квартири з метою спільного проживання, не є тотожнім з добросовісним заволодінням чужим майном, а відтак, відсутні правові підстави для набуття права власності позивачем на частину квартири за набувальною давністю. Позивач не володів таким майном ні на момент його вселення, у разі доведення такого факту, ні на момент смерті батька.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання права власності на частину квартири за набувальною давністю, оскільки позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.
З огляду на відмову у задоволенні позову, суд не вбачає підстав для розподілу судових витрат між сторонами у порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 328, 344, 397 Цивільного кодексу України, постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року за №5, ст.ст. 2, 10, 13, 48, 49, 51, 76, 77-81, 89, 209, 210, 247, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
В позові ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 ) до Київської міської ради (код ЄДРПОУ: 22883141, адреса місця знаходження: вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ), про визнання права власності на частину квартири за набувальною давністю - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 18.06.2024.
Суддя: