Справа № 755/5344/24
Провадження №: 3/755/2389/24
"18" червня 2024 р.
м. Київ
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В. розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , за ч. 3 ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КпАП) в редакції Закону України № 1231-IX від 16.02.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху», установив:
І. Обставини адміністративного правопорушення визнані судом доведеними
ОСОБА_1 (надалі - особа, що притягається до адміністративної відповідальності) 12.03.2024 о 20-25 год. керував ТЗ «ДЕО», н.з. НОМЕР_1 , по вул. Сверстюка, 2 у м. Києві, з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: розширені зіниці очей, котрі не реагують на світло, неприродна блідість обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці, та від проходження медичного огляду на стан сп'яніння, відмовився у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим своїми діями порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.
ІІ. Інформування про розгляд
У судове засідання, особа, що притягається до адміністративної відповідальності, будучи повідомленою про день, час та місце розгляду справи, згідно положень КпАП, не з'явилася.
Забезпечувалося судом і СМС інформування такої особи за номером телефону наявним у справі відповідно до рішення Ради суддів України № 26 від 05.08.2022 «Щодо підвищення використання інструментів електронного судочинства у відправленні правосуддя».
Ба більше, в ухвалі Верховного Суду по справі № 560/5541/20 від 17 листопада 2022 року відмічається в т.ч., що якщо учасник надав суду телефон (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх, то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який наддав суду свої номери та адреси, але не користується чи не стежить за ними. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки (сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки; сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження; заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання; обов'язком заінтересованої сторонни є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів). Зважаючи на вищевикладене, байдужа поведінка учасника справи, що виявляється, зокрема у не отриманні повідомлень суду, не повинна схвалюватися судовою практикою. Навпаки, судова практика повинна стимулювати учасників справи використовувати прогресивні форми роботи. Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема "Електронний кабінет" ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно. Однак поки що не обов'язкове. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд. Рада суддів України неодноразово закликала суди та учасників процесу використовувати більш ощадливі методи роботи, користуватися перевагами дистанційного та електронного судочинства. В умовах війни кожна заощаджена гривня - вклад у перемогу. Це вже питання не лише грошей, а й національної безпеки. Суди, які виконуючи рекомендації Ради суддів України, в умовах відсутності фінансування добросовісно застосовують альтернативні способи комунікації, запропоновані учасниками cправи, не можуть вважатися такими, що діють неправомірно. Презумпція обізнаності покладає на учасника справи обов'язок довести незнання про повідомлення, надіслане судом. Слід виходити з принципу порядності працівників суду.
Також, про те, що розгляд справи здійснюватиметься Дніпровським районним судом м. Києва особа, що притягається до адміністративної відповідальності була поінформована, оскільки відповідні відомості наведено у протоколі про адміністративне правопорушення у відношенні неї.
Інформацію про дату, час та розгляд самого провадження даним складом суду розміщувалася на сайті Судової влади цього місцевого суду у розділі інформацію для громадян з найменуванням «ГРОМАДЯНАМ» (https://dn.ki.court.gov.ua/sud2604/).
Разом з тим, ужиті заходи попри їх об'ємність не сприяли досягненню мети забезпечення участі в судовому засіданні особи, що притягається до адміністративної відповідальності.
З огляду на, що Суд, виходячи з вище зазначених правових норм та беручи до те, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (див. у т.ч. постанову ВС від 15 травня 2019 року у справі № 0870/8014/12), вважає за можливе провести розгляд справи у її відсутність.
ІІІ. Джерела права та акти їх застосування
Кодекс України про адміністративні правопорушення
Стаття 9. Поняття адміністративного правопорушення
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Стаття 130. Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння […]
Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння […], а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан […] сп'яніння […] .
Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, […] .
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан […] сп'яніння […].
ІV. Висновки посадової особи при розгляді справи у руслі з'ясованих обставин
Висновків вказаних у п. І цієї постанови суддя (посадова особа) дійшла дослідивши матеріали справи, у відповідності до положень ст. 252 КпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, враховуючи таке.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 2.5 наведених Правил, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Статтями 251, 280 КпАП, визначено фактичні дані, обставини на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, зокрема, ці дані встановлюються, у т.ч. протоколом про адміністративне правопорушення, свідків, засобами фото- і кінозйомки, відеозапису.
Водночас, як вбачається з матеріалів цієї справи, особа, що притягається до адміністративної відповідальності будучи водієм, у вказаній дорожній обстановці, вимог наведених Правил не дотримався, так як його вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КпАП повністю доведена, у розумінні ст. 251 того ж Кодексу, належними та допустимими доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення, який складений у максимальній відповідності з вимогами ст. 256 КпАП та містить необхідні у ньому відомості, зокрема щодо дати, часу, місця та способу вчинення самого адміністративного правопорушення, яке призвело до порушення ПДР України;
- відеозаписом з нагрудної відеокамери (відеореєстратора) працівників Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, що здійснювали оформлення вчиненого особою, що притягається до адміністративної відповідальності, адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КпАП, який кореспондується з фактичними обставинами справи та указує на факт порушення водієм указаних правил ПДР.
Відповідно до ст. 266 КпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
В цій ситуації під час проведення огляду поліцейський застосовував технічні засоби відеозапису, тобто вимоги ст. 266 КпАП щодо алгоритму огляду дотримано.
Відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху (див. постанову КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18);
- направленням на огляд від 12.03.2024 дані котрого кореспондуються з відомостями протоколу про адміністративне правопорушення у т.ч. щодо ідентифікованих ознак стану сп'яніння у водія;
- факт повторності слідує з довідки УПП від 14.03.2024 щодо притягнення особи до відповідальності у справах за судовими рішеннями Голосіївського районного суду м.Києва від 07.06.2023 у справі №752/7148/23, Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19.07.2023 у справі № 359/6009/23, Броварського міськрайонного суду Київської області від 01.12.2023 у справі №361/9529/23, самих постанов вказаних судів від наведених дат у вказаних справах (відповідно до ч. 3 ст. 6 Закон України «Про доступ до судових рішень» Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру) за якими його притягнуто до відповідальності за ст.130 КпАП.
При цьому, відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року №14 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України №18 від 19 грудня 2008 року), за ст. 130 КпАП стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Для притягнення до відповідальності за ч.1 ст. 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли останній почав рухатись.
З урахуванням того, що ВС у постанові від 20 жовтня 2020 року в справі № 444/2115/17 указав, що невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав. Таким чином, наявність чи відсутність у поліцейського підстав для пред'явлення вимоги, що входить у межі його повноважень, не може братися до уваги при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності складу певного порушення.
За таких обставин, враховуючи викладене, суддя, у відповідності до положень ст.251 та ст.252 КпАП, вважає, що у діях особи, що притягається до адміністративної відповідальності наявний склад адміністративного правопорушення передбачений ч. 3 ст. 130 КпАП, оскільки останній порушив п.2.5) ПДР України. На переконання суду, будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
При накладені адміністративного стягнення, на особу, що притягається до адміністративної відповідальності, суддя враховує обставини визначені ст. 33 КпАП, та не убачає, в розумінні ст. 34, 35 КпАП, обставин, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність останнього і вважає за необхідне накласти адміністративне стягнення у межах санкції ст. 130 КпАП, із визначенням остаточного покарання у порядку ст. 36 КпАП, яке за своїм видом і розміром буде справедливим, відповідатиме характеру вчиненого правопорушення, особі порушника та ступеню його вини, необхідним і достатнім для його виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.
Підстав для конфіскації транспортного засобу не убачається, бо він не знаходиться у приватній власності порушника, а у п.28 вказаної ПП ВСУ визначено, що оплатне вилучення транспортного засобу є допустимим тільки як додаткове адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, за які встановлено відповідальність ч. 3 ст. 130 КпАП. Застосування його як основного стягнення законом не передбачено. Не можна накладати це стягнення й на особу, яка вчинила відповідне правопорушення, керуючи транспортним засобом, що належить іншій особі.
Також, щодо застосування норм ст. 30 КпАП слід зауважити таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 КпАП позбавлення наданого даному громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом.
Згідно ч. 3 ст. 30 КпАП якщо особою, позбавленою права керування транспортним засобом, до закінчення строку дії такого стягнення вчинено нове адміністративне правопорушення, за яке застосовано стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення приєднується невідбута частина стягнення. При цьому загальний строк позбавлення права керування транспортним засобом може перевищувати гранично допустимий строк, передбачений частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 33 КпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
КпАП у його ч. 2 ст. 30 установлено максимальну межу при застосуванні адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у 10 років. Тобто, ідеться про те, що особі за так званою «сукупністю» може бути призначено стягнення, яке фактично перевищує межі санкції ст. 130 КпАП та, відповідно до ч. 2 ст. 30 КпАП, перевищує граничний розмір покарання, передбачений у Загальній частині указаного Кодексу.
Тим самим, виникло питання при застосуванні положень ч. 3 ст. 30 КпАП щодо того, чи при її застосуванні є дійсною можливість визначення строку адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк понад 10 років, ураховуючи положення ч. 2 ст. 30 та норми ст. 33 КпАП, та того, чи є така норма прийнятною в цілому з огляду на засадничі принципи, що закріплені в Загальних положеннях Кодексу України про адміністративні правопорушення
Відповідно для урегулювання цього питання Дніпровський районний суд міста Києва звернувся до ККС ВС, у порядку п.п. 2, 6-7 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та останній (див. лист від 04.08.2021 № 590/0/158-21 за підписом в.о. голови ККС В. Щепоткіної) указав, що
- у частинах першій-третій статті 30 КпАП вміщено єдину норму, що регламентує підстави та порядок накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом. Тому положення вказаних частин повинні інтерпретуватися системно.
У частині другій статті 30 КУпАП визначаються строки накладення вказаного адміністративного стягнення: до трьох років - за грубе або повторне порушення громадянином порядку користування правом керування транспортним засобом; до десяти років - за систематичне порушення громадянином порядку користування правом керування транспортним засобом
У частині третій статті 30 КУпАП закріплено порядок застосування стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом за наявності таких умов: а)особа була позбавлена права керування транспортним засобом; б) до закінчення строку дії такого стягнення вчинила нове адміністративне правопорушення; в) за таке правопорушення застосовано стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом;
- у такому випадку частиною третьою статті 30 КпАП передбачено таке правило застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом: (1) застосовується стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом за вчинення нового адміністративного правопорушення; (2) до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення приєднується невідбута частина стягнення, призначеного за вчинення попередніх адміністративних правопорушень; (3) загальний строк позбавлення права керування транспортним засобом може перевищувати строк, передбачений частиною другою цієї статті.
Вказана норма стосується виключно адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, та не поширюється на випадки застосування до особи інших видів стягнень, що передбачені у санкції статті 130 КпАП, зокрема, арешту;
- таким чином, ураховуючи системні зв'язки між положеннями частин другої та третьої статті 30 КпАП, можливо зробити висновок, що законодавство України не забороняє суду визначати загальний строк стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, виходячи за межі строку цього стягнення, передбаченого у частині другій цієї статті.
Цього ж підходу щодо застосування норм ст. 30 КпАП, виходячи зі змісту постанови від 02.12.21 у справі №755/12344/21, притримується і Київський апеляційний суд.
Тим самим, дана думка, як суду касаційної інстанції, так і апеляційного, ураховується судом, у світлі норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з метою однакового застосування всіма судами загальної юрисдикції норм законодавства та уникнення неоднозначного тлумачення норм права.
Отже, повертаючись до обставин цієї справи в ключі наведеного слід, у порядку ст. 30 КпАП, порушнику приєднати не відбуту частину стягнення за цією постановою та судовим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04.06.2024 у справі № 755/6187/24 у 28 років 5 місяців 17 днів (від 28 років 6 місяців 2 днів відняти період з 04 по 18 червня 2024 року у 15 днів).
Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення підлягає стягнення відповідно до положень ст. 40-1 КпАП.
Щодо формування резолютивної частини даного судового рішення, то Суд зауважує, що відповідно до ст. 284 КпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення.
В постанові КАС від 02.11.21 у справі № 755/10002/21 в т.ч. зроблено висновок, що фактично КпАП не визначає обов'язку суду визнавати особу винною в резолютивній частині постанови при прийнятті рішення у справі про адміністративне правопорушення.
З урахуванням вказаних норм КпАП та орієнтирів сформованих судом апеляційної інстанції в наведеній справі, ураховуючи, що судом установлено наявність у діях водія складу адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 130 КпАП, Суд не убачає підстав визнавати особу винною в резолютивній частині постанови при прийнятті цього рішення та виносить постанову про накладення адміністративного стягнення у порядку п. 1) ст. 284 КпАП.
На підставі викладеного та керуючись ст. 33-35, 126, 130, 251, 252, 283-285 КпАП, суддя постановив:
накласти на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КпАП адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 51 000 (п'ятдесят одну тисячу) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 (десять) років.
Відповідно до ст. 30 КпАП приєднати ОСОБА_1 до стягнення за цим судовим рішення не відбуту частину стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом за постановаю Дніпровського районного суду м.Києва від 04.06.2024 у справі №755/6187/24 та визначати йому загальний строк позбавлення права керування транспортними засобами 38 (тридцять вісім) років 5 (п"ять) місяців 17 днів.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605 гривень 60 копійок.
Відповідно до ст. 307 КпАП, штраф має бути сплачений не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
На підставі ст. 308 КпАП у разі несплати правопорушником штрафу у вищезазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки визначені Кодексом України про адміністративне правопорушення, з урахуванням норм статтею 287-294 даного Кодексу, і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Строк пред'явлення до виконання три місяці.
С у д д я Оксана БІРСА