Номер провадження 2/754/177/24
Справа №754/4221/23
Іменем України
17 червня 2024 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
за участю
представника позивача Алексійчук Н.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, як орган опіки та піклування в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -
Позивач Деснянська районна в місті Києві державної адміністрація, як орган опіки та піклування, звернулась до суду в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 16.06.2021 року до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської РДА у м.Києві від сектору ювенальної превенції Деснянського УП ГУ НП в м.Києві надійшла інформація про проведення слідчо-оперативних розшукових заходів, в результаті яких було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.156, ч.4 ст.301 (у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 18.02.2021 року № 1256-ІХ) ат ч.1 ст.301-1 КК України відповідачу ОСОБА_4 , яка має малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 було заарештовано та доставлено до СІЗО № 13 м.Києві, де остання перебуває по теперішній час. 16.06.2021 року малолітню дитину було тимчасово влаштовано до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з метою психологічної реабілітації як дитини, яка постраждала від жорсткого поводження (залучення до дитячої порнографії), за заявою батька - відповідача ОСОБА_3 . У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану згідно наказу Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 № 35 від 01.03.2022 року малолітня дитина була евакуйована до м.Вупперталь (Німеччина). Також, дитині встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми строком на 2 роки.
Як зазначає позивач, 04.02.2022 року Службою у справах дітей та сім'ї Деснянської РДА у м.Києві було направлено лист відповідачу ОСОБА_3 з проханням до 01.03.2022 року повідомити про свої наміри щодо повернення дитини та надати відповідний пакет документів, однак жодної інформації від відповідача не надходило. За інформацією Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 зустріч між батьком та донькою не відбулась, оскільки батько дитини з'явився в Центр з ознаками легкого алкогольного сп'яніння. В подальшому батько доньку не відвідував, спілкувався виключно в телефонних розмовах в присутності психолога, а також кілька разів телефонував психологу. Станом на 28.02.2023 року відповідач ОСОБА_3 до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської РДА у м.Києві не вертався. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини Деснянської РДА у м.Києві 02.03.2023 року при вирішенні питання про доцільність позбавлення батьківських прав відповідач був присутній та повідомив, що заперечує проти позбавлення його батьківських прав, хотів би забрати дитину, проте нічого з цього приводу не робив, оскільки чекав, поки його адвокат підготує відповідні документи. При цьому відповідач нічого не зміг пояснити з приводу того, чому він тривалий час не цікавився долею дитини, не вжив заходів щодо її безпеки у березні-квітні 2022 року. Одноголосним рішенням комісії було рекомендовано надати до суду висновок про доцільність позбавлення відповідачів батьківських прав відносно їх малолітньої дитини.
Позивач наголошує на тому, що відповідачу ОСОБА_3 неодноразово направлялись листи з проханням повідомити Службу про свої наміри щодо повернення дитини, а також проводились профілактичні та попереджувальні бесіди щодо настання наслідків за неналежне виконання батьківських обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітньої дитини. Станом на 30.03.2023 року відповідач до Служби із заявою про повернення дитини не звертався та не надав інформацію про свій дохід, довідку з місця роботи, довідку про проходження курсу навчання, щодо підвищення батьківського потенціалу.
Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що батьки дитини не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують дитині необхідного медичного догляду та лікування, не забезпечують харчування, позивач просить задовольнити його вимоги, а саме позбавити відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягнути з відповідачів з кожного аліменти на утримання дитини в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до її повноліття, на користь юридичної чи фізичної особи, на утриманні якої буде перебувати малолітня дитина.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 03.04.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
24.07.2023 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. У даному відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що дійсно 16.06.2021 року його доньку було тимчасово влаштовано до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 з метою психологічної реабілітації як дитини, яка постраждала від жорсткого поводження, про що йому було відомо і він проти цього не заперечував, оскільки представники Служби його переконали, що перебування під наглядом психологів буде в інтересах та на користь його дочки. В подальшому його поставили перед фактом перебування його дитини в Німеччині, не питаючи його дозволу. Відповідач зауважив, що після затримання його дружини та поміщення її до СІЗО він опинився у складних життєвих умовам, втратив роботу, не мав можливості сплачувати оренду квартири, був вимушений виїхати до м.Коломия, де проживає його мати. Проте відповідач категорично заперечує проти тверджень представників служби опіки про те, що він ніби то не цікавився долею своєї дочки. Він ніколи не забував про дитину, постійно цікавився її психологічним станом, станом здоров'я, настроєм тощо. Йому давали можливість телефонувати і чути голос дочки, чим він користувався. Він звернувся до адміністрації Центру з проханням надати можливість бачити дитину, проте отримав відмову з посиланням на те, що дитина є потерпілою у рамках кримінального провадження, тому це не є можливим, а дозвіл у слідчого чи в РДА йому не дадуть. Таким чином, не маючи можливості бачити свою дитину, він постійно телефонував їй, спілкувався з нею, а також через свого знайомого передавав подарунки, солодощі тощо. Крім того, листів-роз'яснень від Служби та повідомлень він не отримував. Поряд з цим, коли його викликали працівники Служби, він завжди був на зв'язку, приходив, спілкувався та виконував їхні прохання, зокрема, за ініціативою органу опіки він пройшов відповідне обстеження, яким не було встановлено медичні діагнози, які б перешкоджали йому бути батьком.
Заперечуючи проти позову, відповідач також звернув увагу на те, що з моменту військової агресії він двічі отримував повістки, проходив відповідні медичні комісії, перебував на військовому полігоні і був впевнений, що буде мобілізований та буде проходити службу у ЗСУ, що також відобразилось на відношенні до того, чи варто на даний час ставити питання про перебування дочки з ним. Його мати - жінка похилого віку, потребує постійного догляду. Зазначаючи про те, що він не піклується про дитину, не турбується про її фізичний та духовний розвиток, відповідач вважає, що такі обставини настали поза його волею та без його вини, так як він не має можливості спілкуватись з дитиною через ланцюг подій, до яких відноситься притягнення до відповідальності дружини, перебування дитини у спеціальному дитячому центрі, військові дії на території України та перебування дитини на території іншої країни.
Посилаючись на викладене, відповідач просив відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 10.10.2023 року роз'єднано позовні вимоги Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, виділено в самостійне провадження позовні вимоги Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування до ОСОБА_4 .
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 22.02.2024 року підготовче провадження у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
В судовому засіданні представник позивача Алексійчук Н.В. позовні вимоги підтримала та просила про їх задоволення.
Відповідач та його представник ОСОБА_6 в судове засідання не з'явились. Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача та його представника.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до наказу № 22 від 17.06.2021 року Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 поставлено на облік, як дитину, яка опинилась в складних життєвих обставинах, а саме постраждала від жорсткого поводження, кривдник (мати) ОСОБА_4 . Батько ОСОБА_3 ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Також, з акту проведення оцінки рівня безпеки дитини від 16.06.2021 року, заяви ОСОБА_3 від 16.06.2021 року та листа Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації від 30.06.2021 року № 10223-10223/Б-773-571 вбачається, що згідно направлення від 16.06.2021 року № 44-В/3 Служби у справах дітей та сім'ї Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) малолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було тимчасово влаштовано до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 для проходження курсу реабілітації.
З листа Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 № 06900/466 від 30.12.2021 року, наданого на лист Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації від 30.12.2021 року № 10223-5926, вбачається, що відповідач ОСОБА_3 свою доньку в даному закладі не відвідує, оскільки не має офіційного дозволу. ОСОБА_7 спілкується з батьком ОСОБА_3 виключно в телефонних розмовах в присутності психолога. Після розмови з батьком емоційний стан ОСОБА_8 завжди покращується, вона розповідає йому про цікаві події в Центрі, а батько цікавиться станом справ дитини. ОСОБА_3 під час телефонної розмови з психологом ОСОБА_9 повідомив, що планує приїхати в м.Київ приблизно з 10 січня 2022 року, раніше приїздити він не зміг, оскільки постійно зайнятий на роботі. ОСОБА_10 запропоновано звернутись спочатку до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації для отримання офіційного дозволу на зустріч з донькою, а потім приходити в Центр.
Згідно листа Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 № 06912/27 від 17.01.2022 року та акту Центру від 17.01.2022 року вбачається, що 17.01.2022 року о 13.50 год. зустріч між ОСОБА_3 та його донькою ОСОБА_11 не відбулась. В зустрічі ОСОБА_3 було відмовлено, оскільки він з'явився в Центр з ознаками легкого алкогольного сп'яніння (неприємний запах алкоголю, нестійкий емоційний стан, плаксивість).
14.02.2022 року психологом Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 ОСОБА_9 складено психологічний висновок відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому зазначено про те, що за весь час перебування ОСОБА_2 в закладі її ніхто не відвідував. Проте, її батько ОСОБА_3 постійно пересилав через «Нову пошту» дитині гостинці, також передав ОСОБА_12 мобільний телефон і вони майже щодня спілкуються (в окремі години). Між ОСОБА_13 та батьком існує тісний емоційний зв'язок, дитина дуже чекає на нього та сподівається, що батько її скоро забере і вони будуть жити разом.
На підставі листа Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації від 02.02.2022 року № 102/02/38-539 Національною соціальною сервісною службою України прийнято рішення про встановлення ОСОБА_14 статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми строком до 09.02.2024 року.
Відповідно до листа від 02.01.2023 року № 04/12-28/04 Служби у справах дітей Коломийської міської ради, а також акту обстеження умов проживання, складених у відповідь на лист Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації від 15.09.2022 року № 10223-2746, працівники служби у справах дітей Коломийської міської ради зв'язалися телефоном з ОСОБА_3 , який на той час перебував у м.Коломиї. Батько ОСОБА_3 на їх прохання 30.10.2022 року прийшов в службу у справах дітей і з ним проведена бесіда про його відповідальність за виховання, утримання та спілкування з дочкою ОСОБА_11 . Батько повідомив, що дитина перебуває у Республіці Німеччина, але він хоче і зобов'язується повернути до себе свою дочку. З ОСОБА_3 усно було узгоджено, що працівники служби мають обстежити умови його проживання за адресою АДРЕСА_1 .
Також повідомлено, що працівники служби у справах дітей неодноразово виходили на обстеження за даною адресою, на телефонні дзвінки батько ОСОБА_3 вже не відповідав, потрапити до квартири не змоги. Однак, при черговому намаганні обстежити умови проживання батька виявлено, що ОСОБА_3 за вказаною адресою не проживає і не зареєстрований. Власником квартири є ОСОБА_15 , мати ОСОБА_3 , яка повідомила, що її син з нею не проживає, час від часу приходить, приносить продукти і їй нічого не відомо про його фактичне перебування і проживання. ОСОБА_15 телефонувала до сина, однак розмова не відбулась, не було зв'язку.
28.01.2022 року за № 10223-452 та 11.01.2023 року за № 10223-140 листами Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації відповідача просили повідомити про наміри щодо повернення дитини та надати необхідні документи для вирішення питання щодо повернення дитини до біологічної родини.
Згідно листа Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 від 18.02.2023 року № 069012/10, направленого до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наразі перебуває з іншими дітьми Центру в евакуації: м.Вупперталь, Федеративна Республіка Німеччина. З березня 2022 року батько малолітньої ОСОБА_3 телефонував до психолога Центру декілька разів. А саме: приблизно у квітні три рази телефонував та цікавився станом справ у ОСОБА_8 , розмовляв з нею по телефону. ОСОБА_8 дуже зраділа дзвінку, позитивно спілкувалась з батьком. На той момент він обіцяв дитині, що скоро її забере, потім на тривалий час батько пропав і від нього не було ніяких повідомлень. Перед Новим роком ОСОБА_3 знов зателефонував психологу Центру ввечері, оскільки вже була пізня година, йому було запропоновано передзвонити вранці, але нажаль він не передзвонив. Психоемоційний стан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час стабільний, дівчина ходить до школи, позитивно спілкується з іншими дітьми, відвідує різноманітні гуртки, про батьків майже ніколи не запитує.
Згідно висновку Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації від 16.03.2023 року № 102/02/38-1157, РДА, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав матір ОСОБА_4 та батька ОСОБА_3 стосовно малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також, з матеріалів справи вбачається, що 11.03.2022 року відповідач ОСОБА_3 отримав мобілізаційне розпорядження № А2615.
Крім того, згідно довідки № 12/590 від 16.08.2023 року та витягу з наказу про особовий склад від 12.08.2023 року № 624-ОС, відповідач призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 у розпорядженні начальника ІНФОРМАЦІЯ_3.
Позивач просить задовольнити позовні вимоги, вказуючи на те, що відповідач з дитиною не спілкується та взагалі не цікавиться, її вихованням і розвитком не займається, матеріально не утримує, повністю самоусунувся від виконання батьківських обов'язків.
Відповідач проти вимог позову заперечував, посилаючись на відсутність на даний час можливості виконувати батьківські обов'язки в повному обсязі.
Суд вважає, що вказані доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, виходячи з наступного.
Щодо вимог позову про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.
У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 зазначено, що згідно з частиною першою статті 18, частиною першою статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч.3 ст.51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч.1 ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства»).
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Згідно з ч.7 ст.7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до п.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з ч.1-4 ст.150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до ч.1 ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (ч.1 ст.164 СК України).
Згідно зі ст.166 СК України, позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
У пункті 16 постанови Пленуму ВСУ №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі №755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі №953/17837/19.
Крім того, під час вирішення справи, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 06 травня 2020 року під час розгляду справи № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) від 09 листопада 2020 року під час розгляду справи № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) в яких зазначено, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов'язками, а також враховуючи те, що мати дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, підстави для позбавлення батьківських прав відсутні. Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої дочки не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 ст. 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі №643/7876/18 зазначено, що «позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків…Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення особи батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена. Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також звернення особи ще у 2016 році до органів опіки та піклування із заявою про встановлення порядку участі у вихованні дитини, що свідчить насамперед про інтерес батька до дитини, намагання брати участь у вихованні доньки, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує і хоче брати участь у її вихованні, суди правильно відмовили в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав».
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних доказів, які б достовірно та беззаперечно підтверджували свідоме, умисне чи злісне нехтування ОСОБА_3 своїми обов'язками щодо участі в утриманні та вихованні його доньки і умисне ухилення від їх виконання.
Також, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав і доводи позивача, що батько дитини жодним чином не цікавиться життям й справами дитини, її здоров'ям, оскільки така неактивна участь батька в житті дитини зумовлена її евакуацією до Федеративної Республіки Німеччина, що підтверджується листом Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 та визнано представником позивача під час розгляду справи, а також проходженням відповідачем військової служби.
Відповідно до ч.4-6 ст.19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно висновку Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації від 16.03.2023 року № 102/02/38-1157, РДА, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав матір ОСОБА_4 та батька ОСОБА_3 стосовно малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд не погоджується із даним висновком в частині відповідача ОСОБА_3 і не приймає його до уваги як такий, що є необґрунтованим та враховує всі обставини справи.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Як вбачається із матеріалів справи, судом не встановлено вини в діях батька за наявних доказів та обставин справи.
З урахуванням викладеного та враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, з метою недопущення розриву сімейних зв'язків, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої доньки.
Що стосується позовних вимог про стягнення аліментів на користь позивача на утримання дитини, то вони також не підлягають задоволенню, оскільки Деснянська районна в м.Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, не є особою на утриманні якої перебуває дитина, сама дитина перебуває в евакуації. В той же час, з вимогою, щодо стягнення аліментів на утримання дітей має звертатись саме та юридична, або фізична особа, на утриманні якої перебуває ця дитина. Відтак, Деснянська районна в м.Києві державна адміністрація не є належним позивачем.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.2, 3 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За змістом ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, їх належність, допустимість, достовірність, суд не вбачає підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини, а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог. Інші доводи сторони позивача на висновки суду не впливають та підстав для задоволення позову не дають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.164, 165, 166 СК України, ЗУ «Про охорону дитинства», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст.ст. 89, 132,141, 263-265 ЦПК України, суд,
В позові Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 18 червня 2024 року.
Суддя: