Іменем України
17 червня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/6/24
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,
за участю секретаря судового засідання Матюшенко Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи
за позовом: Заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури
вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000;
код ЄДРПОУ 02910114
в інтересах держави в особі
позивача: Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації
вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 00022674
до відповідача-1: Чернігівської міської ради, код ЄДРПОУ 34339125
вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, 14000
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЖК Комфорт”,
код ЄДРПОУ 43370919,
вул. Підвальна, 23, м. Чернігів, 14000
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-1: Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України,
код ЄДРПОУ 37472062, пр-т Берестейський, 14, м. Київ, 01135
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-2: Державне підприємство “Адміністрація річкових портів”,
код ЄДРПОУ 33404067; вул. Електриків, 14, м. Київ, 04071
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-3: Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, код ЄДРПОУ 02231672
вул. Коцюбинського, 70, м. Чернігів, 14000
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області
вул. П'ятницька, 11а, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 39764881
предмет спору: про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди та права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі
За участю:
від прокуратури Хряпа А.М.,
від позивача Дрозд А.С.,
від відповідача-1 Манжула Н.Л.,
від Державного підприємства “Адміністрація річкових портів” Сербулов О.В.,
від Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України Ігнатенко Т.Б.
У судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі позивача: Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації до Чернігівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю “ЖК Комфорт” про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди та права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 08 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-1: Міністерство інфраструктури України ( код ЄДРПОУ 37472061; пр-т Перемоги, 14, м. Київ, 01135); залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-2: Державне підприємство “Адміністрація річкових портів” (код ЄДРПОУ 33404067, вул. Електриків, 14, м. Київ, 04071); залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-3: Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 02231672, вул. Коцюбинського, 70, м.Чернігів, 14000); підготовче засідання призначено на 31 січня 2024 року на 09:30 год; встановлено учасникам справи процесуальні строки; зобов'язано відповідача-2 зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) у десятиденний строк з дня вручення ухвали.
12 січня 2024 року до суду від Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (код ЄДРПОУ 37472062; пр-т Берестейський (пр-т Перемоги), 14, м.Київ, 01135) надійшло клопотання про перейменування учасника справи, у якій заявник просить суд здійснити перейменування третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-1: Міністерство інфраструктури України (код ЄДРПОУ 37472062) на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (код ЄДРПОУ 37472062; пр-т Берестейський, 14, м. Київ, 01135).
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15 січня 2024 року здійснено заміну третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-1: Міністерство інфраструктури України (код ЄДРПОУ 37472062) на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (код ЄДРПОУ 37472062; пр-т Берестейський, 14, м. Київ, 01135).
16 січня 2024 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-2 надійшли додаткові пояснення у справі.
24 січня 2024 року від відповідача-2 надійшов відзив на позов, у якому відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Мотивуючи свої заперечення відповідач-2 у відзиві на позов зокрема зазначив, що державній реєстрації підлягають права лише на ті споруди, які є нерухомим майном, що є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин та якому притаманні характеристики, зазначення яких є обов'язковим для внесення до державного реєстру прав під час проведення державної реєстрації, а гідротехнічна споруда не наділена технічними характеристиками, інформація про які підлягає обов'язковому внесенню до Держаного реєстру прав. Відповідач-2 заперечуючи щодо позовних вимог зазначає, що станом на 28.01.2021 на спірній земельній ділянці не було розташовано об'єктів нерухомого майна державної власності, які були б зареєстровані у встановленому законом порядку. У відзиві на позовну заяву відповідач-2 також зазначив, що на даний час відсутнє рішення уповноваженого органу про затвердження (встановлення) меж та режимів використання території пам'ятки археології місцевого значення Х-ХVІІ ст. «Поділ» (Нижній Город) стародавнього м. Чернігова.
25 січня 2024 року від відповідача-1 надійшов відзив на позов, у якому відповідач-1 зазначив, що вважає позов таким, що не ґрунтується на нормах законодавства та задоволенню не підлягає. Мотивуючи свої заперечення відповідач-1 у відзиві на позов зокрема зазначив, що на момент прийняття рішень Чернігівською міською радою, про передачу в оренду земельної ділянки, інформація щодо розміщення об'єктів нерухомого майна державної власності на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026 була відсутня. А оскільки статтею 54 Земельного кодексу України передбачено, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, з метою дотримання землекористувачем законодавства у частині охорони культурної спадини, з урахуванням інформації зазначеної в Державному земельному кадастрі щодо відомостей про обмеження у використанні земельної ділянки, якому зазначено вид обмеження, охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини, рішенням міської ради було передбачено укладення охоронного договору на частину пам'ятки археології, площею 5,5251 га.
30 січня 2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому позивач зазначив, що вважає доводи відповідача-2 необґрунтованими.
30 січня 2024 року від Чернігівської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-2, у якій вважає аргументи наведені у відзиві такими, що підлягають відхиленню.
31 січня 2024 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-1 надійшли заява про поновлення строку на подачу пояснень та пояснення, у яких просить позов задовольнити повністю.
31 січня 2024 року від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду підготовчого засідання та продовження строку проведення підготовчого провадження.
31 січня 2024 року від відповідача-2 надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (вул. П'ятницька, 11а, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 39764881), оскільки у разі задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державної земельному кадастрі, рішення вплине на права та обов'язки Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 31 січня 2024 року відкладено підготовче засідання на 06 березня 2024 року; залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (вул. П'ятницька, 11а, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 39764881); зобов'язано позивача направити в строк до 10 лютого 2024 року (включно) на адресу третьої особи копію позовної заяви з доданими до неї документами, докази направлення надати суду; запропоновано третій особі надати суду пояснення щодо поданого позову, копію якого направити сторонам у справі, докази направлення надати суду.
05 березня 2024 року від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
05 березня 2024 року на адресу суду від відповідача-2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №927/1206/21 у подібних правовідносинах.
Ухвалою від 06 березня 2024 року зупинено провадження у справі №927/6/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №927/1206/21; зобов'язано сторін у даній справі негайно повідомити Господарський суд Чернігівської області про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №927/1206/21 та надати відповідні докази.
27 березня 2024 року на адресу суду від відповідача-2 надійшло клопотання про поновлення провадження у даній справі, в якій відповідач-2 повідомив суд про те, що 12 березня 2024 року Великою Палатою Верховного Суду у справі №927/1206/21 прийнято рішення.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі №927/1206/21 касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області залишено без задоволення; постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21 залишено без змін.
Ухвалою від 02 квітня 2024 року провадження у справі №927/6/24 поновлено; підготовче засідання призначено на 22 квітня 2024 року.
18 квітня 2024 року від відповідача-2 надійшли письмові пояснення у даній справі.
18 квітня 2024 року від відповідача-2 надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
19 квітня 2024 року від позивача надійшли додаткові пояснення у даній справі.
У судовому засіданні 22 квітня 2024 року суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 календарних днів, закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 28 травня 2024 року.
У судовому засіданні 28 травня 2024 року суд перейшов до розгляду справи по суті. Прокурор у своєму виступі підтримав позовні вимоги, представник позивача у своєму виступі підтримав позовні вимоги, представник відповідача-1 у своєму виступі заперечив щодо позовних вимог, представник відповідача-2 у своєму виступі заперечив щодо позовних вимог, представник третьої особи підтримав свої пояснення стосовно спору та підтримав позовні вимоги, представник третьої особи підтримав позовні вимоги. Суд відклав судове засідання з розгляду справи по суті на 17 червня 2024 року.
17 червня 2024 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-2 Державного підприємства “Адміністрація річкових портів” надійшли додаткові пояснення.
У судовому засіданні 17 червня 2024 року суд відмовив у поновленні процесуальних строків на подання додаткових доказів і залишив додаткові пояснення третьої особи без розгляду.
У судовому засіданні 17 червня 2024 року прокурор просив суд позов задовольнити, представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача-1 заперечив щодо позовних вимоги, представник третьої особи Державного підприємства “Адміністрація річкових портів” підтримав позовні вимоги, представник третьої особи Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України підтримав позовні вимоги.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:
Розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації від 28.12.1998 №856 «Про взяття під державну охорону нововиявлених пам'яток історії, мистецтва, археології» взято під державну охорону пам'ятки історії, мистецтва та археології, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026 площею 5,5251 га по вул. Підвальна, 23 у м. Чернігові, що розташована частково у межах пам'ятки археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город), Х-ХVIII ст., яка є внутрішньо комплексною пам'яткою місцевого значення Стародавнє місто Чернігів, охоронний № 1/6-Чр.
Коригування здійснено наказами Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації від 07.06.2019 №223 та від 28.08.2020 №287 «Про впорядкування обліку об'єктів культурної спадщини".
Розташована пам'ятка археології місцевого значення «Поділ» уздовж південної і південно-західної частин міста Чернігів, біля підніжжя правобережної тераси р. Десни, в урочищах Лісковиця та Кавказ. Охоплює територію південніше «Дитинця», «Окольного Граду», «Третяка», Єлецької Гори, ґрунтового могильника, Болдиної Гори, Троїцько Іллінського монастиря.
Межі пам'ятки в натурі (на місцевості) не визначені.
На пам'ятку археології Древнє місто Чернігів, ІХ-ХІІІ ст. 18.04.1989 видано охоронне зобов'язання Чернігівському міському комунальному господарству.
Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА зіставлено схему розташування земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га, розташовану по вул. Підвальна, 23 у м. Чернігові із поземельної книги із схематичним відображенням місця розташування пам'ятка археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город), нанесеним на карту - схему пам'ятки археології місцевого значення Стародавнє місто Чернігів. За характерними умовними та топографічними позначеннями встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га частково накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятки археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город), Х-ХУІІІ ст.
Крім того, ПП «ЕЛІТЗЕМ» виконано графічне нанесення координат пам'ятки археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город), Х-ХУШ ст. з позначенням меж та площ пам'ятки історії відносно земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, яка знаходиться по вул. Підвальна, 23 у місті Чернігові.
Відповідно до складеної ПП «ЕЛІТЗЕМ» карти-схеми земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га частково накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город), Х-ХУІІІ ст.
Наказом Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації “Про впорядкування обліку об'єктів культурної спадщини” №223 від 07.06.2019 затверджено Зміни та уточнення охоронних номерів, назв, дат, адміністративних прив'язок та щойно виявлених об'єктів культурної спадщини, розташованих в адміністративних межах м. Чернігова Чернігівської області (додатки 3-8), у якому серед іншого зазначено «Поділ» (Нижній Город) уздовж південної і південно-західної частин міста Чернігів, біля підніжжя правобережної тераси р. Десни, в урочищах Лісковиця та Кавказ (а.с. 113).
Наказом Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації “Про впорядкування обліку об'єктів культурної спадщини” №287 від 28.08.2020 погоджено внесення до Переліку об'єктів культурної спадщини Чернігівської області нововиявлених об'єктів історії, археології та монументального мистецтва Чернігівської області (додатки 1, 2, 3); погоджено переліки пам'яток археології (3881 пам'яток) та пам'яток архітектури (309 пам'яток) місцевого значення Чернігівської області для їх подання до Міністерства культури та інформаційної політики України для занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; погоджено перелік археологічних об'єктів культурної спадщини, які не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (додаток 7).
Згідно відомостей до облікової картки (а.с. 114 Том 1) та паспорту пам'ятника Стародавнє місто Чернігів (місцезнаходження: м. Чернігів, Чернігівська м/Рада, центральна і південна частина міста). Чернігів знаходиться на правому березні р. Десни. На території Чернігова зберіглось багато пам'яток археології - кургани, могильники, городища. На території колишнього дитинця знаходиться парк культури і відпочинку ім. М.Коцюбинського, площею 5 га. До вказаної облікової картки додано схематичний план (а.с. 115-117).
Рішенням 4 сесії 8 скликання Чернігівської міської ради від 28.01.2021 Приватному акціонерному товариству «Чернігівській річковий порт» припинено право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 7410100000:02:051:0026) площею 5,5251 га по вул. Підвальна, 23 у м. Чернігові.
Рішенням 4 сесії 8 скликання Чернігівської міськради від 28.01.2021 Товариству з обмеженою відповідальністю «ЖК Комфорт» передано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026 строком до 28 січня 2022 року, площею 5,5251 га, по вул. Підвальній, 23 у м. Чернігові для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту.
10.09.2021 на пам'ятку культурної спадщини «Поділ» (Нижній Город) стародавнього м.Чернігова укладено охоронний договір з ТОВ «ЖК «Комфорт», відповідно до п. 5 якого, товариство зобов'язано використовувати пам'ятку (площа земельної ділянки 5,5251 га) по вул. Підвальна, 23 у м. Чернігові за цільовим призначенням, не проводити будь-яких робіт по переміщенню ґрунту, що можуть зашкодити пам'ятці. Утримувати територію пам'ятки упередженою, не допускати використання цієї території для нового будівництва й задоволення інших господарських потреб, що можуть зашкодити пам'ятці. Не вести будь-яких земляних робіт на території пам'ятки без спеціального письмового дозволу органу охорони.
24.02.2021 між Чернігівською міською радою та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖК «Комфорт» укладено договір оренди земельної ділянки №4711 площею 5,5251 га (кадастровий номер 7410100000:02:051:0026), розташованої у місті Чернігові по вул. Підвальна, 23, строком до 28.01.2022.
Відповідно до п. 3 указаного договору на земельній ділянці розташовані будівлі і споруди річкового транспорту.
Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026 складає 39911112,356 грн та відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
23.12.2021 на підставі додаткової угоди укладеної між Чернігівською міською радою та ТОВ «ЖК «Комфорт» внесено зміни до договору оренди земельної ділянки, у тому числі до п. 8, продовживши термін дії договору до 25.11.2022.
08.11.2022 на підставі додаткової угоди укладеної між Чернігівською міською радою та ТОВ «ЖК «Комфорт» внесено зміни до договору оренди земельної ділянки, у т.ч. до п. 8, продовживши термін дії договору до 19.08.2027.
Прокурор у позовній заяві зазначає, що при передачі Чернігівською міською радою в оренду земельної ділянки ТОВ «ЖК «Комфорт» з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га допущено порушення вимог земельного законодавства, які полягають у наступному.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.01.2006 № 29-р затверджено Перелік державного майна, яке не увійшло до статутних фондів річкових портів і акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» та передається до сфери управління Мінтрансзв'язку.
Відповідно до листів ДП «Адміністрація річкових портів» № 01/01-385 від 18.03.2021 та № 01/01-828 від 03.06.2021 підприємству на праві господарського відання належить державне майно, яке не ввійшло до статутного фонду ВАТ «Чернігівський річковий порт» та передано до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України, а саме: гідротехнічна споруда № 428 (набережна контейнерного причалу), гідротехнічна споруда № 429 (причалу генеральних вантажів у затоні № 1), розташоване по вул. Підвальна, 23 у місті Чернігові.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна, а саме гідротехнічної споруди № 428 (набережна контейнерного причалу), гідротехнічної споруди №429 (причалу генеральних вантажів у затоні № 1), розташованих по вул. Підвальна, 23 у місті Чернігові власником вказаного майна є Міністерство інфраструктури України.
Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області 09.09.2021 проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельних ділянок, розташованих на території Чернігівської міської ради, у тому числі і земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026.
У ході перевірки встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026 передана Чернігівською міською радою в оренду ТОВ «ЖК «Комфорт» з порушенням вимог ст. 123 Земельного кодексу України, оскільки земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті «а» частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення у повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
За частиною 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави (1); необхідність їх захисту (2); визначені законом підстави для звернення до суду прокурора (3); а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (4).
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру”).
Згідно із ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Водночас вказаною нормою гарантовано захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом набула його у власність, у зв'язку з чим для оцінки додержання “справедливого балансу” в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуто у власність.
Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявності суспільного інтересу, з метою задоволення якого здійснюється втручання держави.
При цьому, Європейський суд з прав людини також дотримується позиції, що у демократичному суспільстві право на справедливий суд є основою правової держави, а гарантіями справедливого судочинства є доступ до суду (справи “Delcourtv.Belgium”, “Belletv.France”). Ураховуючи вказаний принцип, суди не повинні обмежувати право держави на доступ до суду.
У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справах “Спорронг і Льоннрот проти Швеції” від 23.09.1982, “Новоселецький проти України” від 11.03.2003, “Федоренко проти України” від 01.06.2006).
Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах “Хендісайд проти Сполученого Королівства” від 07.12.1976, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” від 21.01.1986).
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Трегубенко проти України” від 02.11.2004 категорично ствердив, що “правильне застосування законодавства незаперечно становить “суспільний інтерес”.
Правовідносини, пов'язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.
У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган (1); у разі відсутності такого органу (2).
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду із позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом належних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
З огляду на те, що на частині спірної земельної ділянки розташовано державне майно (гідроспоруда) та частина пам'ятки історії, повноваженнями на розпорядження ділянкою, а також і на захист інтересів держави наділена Чернігівська обласна державна адміністрація.
Листами від 16.10.2023 та 28.11.2023 окружна прокуратура повідомила Чернігівську ОДА про встановлення незаконності вибуття з державної власності частини спірної земельної ділянки на якій розташоване державне майно, а саме: гідротехнічна споруда №428 (набережна контейнерного причалу), гідротехнічна споруда №429 (причалу генеральних вантажів у затоні №1), розташовані по вулиці Підвальна, 23 у місті Чернігові та частина пам'ятки археології поселення «Поділ». У вказаних листах прокуратура просила повідомити про вжиті ОДА заходи щодо захисту порушених інтересів держави стосовно земель державної власності та історико-культурного призначення.
Листами від 02.11.2023 та від 08.12.2023 Чернігівська обласна державна (військова) адміністрація повідомила, що не наділена повноваженнями щодо здійснення державного контрою за використанням та охороною земель, у тому числі за правомірністю вибуття земель із державної до комунальної власності, та встановлення відповідних фактів. Водночас, обласна адміністрація не заперечила щодо здійснення Чернігівською окружною прокуратурою заходів представницького характеру в судах.
Таким чином, Чернігівська ОДА як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері використання спірної земельної ділянки, не здійснює захист таких інтересів.
Суд вважає, що такі дії позивача свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави. Таким чином, компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом порушення законодавства в сфері земельних відносин, та у позивача було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте останній самостійно не захистив інтереси держави в суді.
Відповідно до пунктів 1, 8 ст. 4 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” на територіях, на яких введено воєнний і стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.
Військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування.
Указом Президента України від 24.02.2022 №68/2022 “Про утворення військових адміністрацій” на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку постановлено утворити Чернігівську обласну військову адміністрацію. У зв'язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.
Отже, Чернігівська обласна державна адміністрація не припинила свого існування, як юридична особа та суб'єкт цивільних правовідносин, а відповідним указом Президента України їй надано лише тимчасового спеціального статусу військової адміністрації, на період воєнного стану. Чернігівська обласна державна адміністрація в умовах правового режиму воєнного стану продовжує здійснювати повноваження у статусі Чернігівської обласної військової адміністрації, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про правовий режим воєнного стану”, відтак, Чернігівська обласна державна адміністрація, перебуваючи у статусі Чернігівської обласної військової адміністрації, була належним чином проінформована щодо суті порушеного права у спірних правовідносинах.
Чернігівською окружною прокуратурою на виконання вимог абз. 3 ч.4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, повідомлено позивача про звернення з позовом до суду листами від 16.10.2023 та 28.11.2023.
Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зроблено висновок, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженого органу з позовом свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки.
За таких обставин, зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом та враховуючи те, що прокуратурою дотримано порядок, передбачений ст.23 Закону України “Про прокуратуру”, суд вважає, що у даній справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно із ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 14 Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється в спосіб установлений законом або договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За приписами статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки і набуття нею статусу об'єкта цивільних прав пов'язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
За приписами статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Суб'єктом права на землі державної власності, згідно статті 80 Земельного кодексу України, є держава, яка реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади.
Враховуючи зміст статей 53, 54 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України “Про охорону культурної спадщини” №1805-ІІІ від 08.06.2000.
Законом України “Про охорону культурної спадщини” закріплено, що охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Частиною 2 ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що археологічний об'єкт культурної спадщини - це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.
Пунктом 3 розділу Х "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини” території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Таким чином, умовою належності земельної ділянки до земель історико - культурного призначення є розташування на ній об'єктів, передбачених положеннями статті 53 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини”.
Матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено факт, що пам'ятка археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город), яка є внутрішньо комплексною пам'яткою місцевого значення Стародавнє місто Чернігів, охоронний №1/6-Чр, взято на облік розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації від 28.12.1998 №856.
Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА зіставлено схему розташування земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га, розташовану по вул. Підвальна, 23 у м. Чернігові із поземельної книги із схематичним відображенням місця розташування пам'ятка археології місцевого значення "Поділ» (Нижній Город), нанесеним на карту - схему пам'ятки археології місцевого значення Стародавнє місто Чернігів. За характерними умовними та топографічними позначеннями встановлено, що земельна ділянка ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га частково накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятки археології місцевого значення "Поділ» (Нижній Город), Х-ХУІІІ ст.
Статтею 6 Закону УРСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури” №3600-IX від 13.07.1978 до пам'яток археології віднесено городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам'яні скульптури, наскальні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.
Згідно статті 8 Закону УРСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури” виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам'яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам'яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам'яток історії та культури.
Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам'яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Отже, зазначена пам'ятка була і є пам'яткою культурної спадщини відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини”, а спірна земельна ділянка, на якій розміщена пам'ятка, є землею історико-культурного призначення.
Статтею 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини” №1805-ІІІ урегульовано питання суб'єктів права власності на пам'ятки. Згідно частини 1 та 2 цієї статті, пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. У свою чергу, частина 6 вказаної норми визначає, що землі на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.
Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам'яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов'язковому вилученню або викупу державою.
Згідно зі ст. 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини” території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.
Враховуючи принцип використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. 96 Земельного кодексу України), на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.
Як встановлено судом, на спірній земельній ділянці знаходиться об'єкт культурної спадщини, пам'ятка археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город) (охоронний номер 1/6-Чр) взята на облік згідно розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації №856 від 28.12.1998, на підставі положень діючого на той час законодавства.
З огляду на наведені обставини спірна земельна ділянка протиправно вибула з державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам'ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності.
За приписами положень ст. 20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.
Закон України “Про охорону культурної спадщини” №1805-ІІІ від 08.06.2000 (набув чинності 12.07.2000) є спеціальним нормативним актом у відношенні до Земельного кодексу України №2768-ІІІ від 25.10.2001 (набув чинності 01.01.2002).
Частина 1 статті 54 Земельного кодексу України передбачає, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Дана норма встановлює загальне правило відносно форм власності земель віднесених за цільовим призначенням до категорії земель історико-культурного призначення. Натомість спеціальна норма, закріплена в статті 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, передбачає виключення із загального правила, за змістом якої землі на яких розміщенні пам'ятки археології перебувають виключно в державній власності.
За висновком суду до спірних правовідносин підлягають застосуванню, зокрема саме положення спеціального законодавчого акту - Закону України “Про охорону культурної спадщини” №1805-ІІІ від 08.06.2000.
Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Прокурором заявлені вимоги до Чернігівської міської ради та ТОВ «ЖК «Комфорт» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди та права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Отже, вимога прокурора є різновидом негаторного позову та відповідає способу захисту, передбаченому статтею 391 ЦК Украі?ни та пунктом “б” частини третьої? статті 152 ЗК Украі?ни.
Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним з яких є відновлення становища, що існувало до порушення.
Обраний спосіб захисту має забезпечити ефективне поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів, або попередити їх порушення на майбутнє.
У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об'єкти встановлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.
У разі протиправної передачі цих об'єктів у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
У такому разі позов слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено обороноздатної.
У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №927/1206/21 наведені висновки про те, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, потрібно розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави; у такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку доцільно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Повернення у власність держави спірної земельної ділянки має легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом землі.
Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки у власність держави спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права на землі історико-культурного призначення, недопущення зміни цільового призначення таких земель та їх передання у приватну власність.
Як встановлено судом, право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Чернігівською міською радою, а право оренди на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «ЖК «Комфорт», наслідком чого є перешкода держави в особі Чернігівської ОДА у користуванні та розпорядженні пам'ятками археології та земельною ділянкою, на якій вони розташовані, а також у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, на якій розташоване державне майно - гідротехнічні споруди.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Враховуючи викладене, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права комунальної власності на об'єкт за територіальною громадою, яка протиправно його набула у комунальну власність, а також запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права оренди на об'єкт за ТОВ «ЖК «Комфорт», є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об'єкт.
Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасуванню на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
Аналогічна правова позиція закріплена у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №910/10963/19, від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 23.06.2020 у справі № 905/633/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 14.07.2020 у справі №910/8387/19.
У розумінні положень наведеної норми судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Скасування державної реєстрації права власності за Чернігівською міською радою на земельну ділянку площею 5,5251 га кадастровий номер 7410100000:02:051:0026, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1497268374101 та скасування державної реєстрації права оренди ТОВ «ЖК «Комфорт» на земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га, розташовану у місті Чернігові по (вул. Підвальна, 23 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1497268374101) - призведе до повернення спірного нерухомого майна у стан, що існував до реєстрації права власності за міською радою, що узгоджується з приписами ст.26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.
Враховуючи викладене вище суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026 площею 5,5251 га за Чернігівською міською радою (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1497268374101) та у частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ТОВ «ЖК «Комфорт» на земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га, що розташована у місті Чернігові по (вул. Підвальна, 23 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1497268374101).
Відповідно до частини 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Частиною 1 статті 79 ЗК України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За приписами статті 79-1 цього кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026 площею 5,5251 га належить до земель комунальної власності Чернігівської міської ради, категорія земель - для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту.
Такі відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов'язаний із фактом перебування на ділянці пам'ятки археології.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі №813/4701/36, зазначивши, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам'яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов'язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам'яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.
У постанові від 07.10.2020 у справі №910/2323/18 Верховний Суд зазначив, що незавершення технічної процедури встановлення меж національного природного парку як об'єкта природно-заповідного фонду не може мати наслідком втрату статусу території такого об'єкта, її знищення та/або можливість передачі третім особам його складових, у цьому випадку земельної ділянки.
Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України “Про державний земельний кадастр” державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Враховуючи викладене для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі.
При цьому скасування державної реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки. Зважаючи на те, що спір стосується прав на земельну ділянку, а не оскарження рішень чи дій державного реєстратора, він не вважається таким, що порушує права третіх осіб на земельну ділянку, тому залучення реєстратора до участі у справі як співвідповідача не вимагається.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №361/4307/16.
Отже, вимога про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки заявлена прокурором до належних відповідачів.
З огляду на зазначене, скасування державної реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки, а тому вимога прокурора про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026 площею 5,5251 га є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1, 3-6 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження, зокрема, на земельні ділянки (ч. 1 ст. 5 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”).
За змістом ч.4 ст.18 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.
Державна реєстрація набуття/припинення речового права на земельну ділянку проводиться виключно на сформовану земельну ділянку, відомості щодо якої внесені до Державного земельного кадастру, а тому неможливо скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку лише в певній частині площі, яка накладається на земельну ділянку, на якій безпосередньо розташована, зокрема, пам'ятка археології, за відсутності її поділу у встановленому законом порядку.
Відокремленню такої частини земельної ділянки має передувати складання відповідної технічної документації з поділу спірної земельної ділянки; скасування її кадастрового номеру; присвоєння кожній земельній ділянці, що утворились внаслідок поділу, нового кадастрового номеру, що виходить за межі розгляду цієї справи. У зв'язку з чим суд не вбачає підстав та необхідності точного визначення площі та меж пам'ятки археології у розрізі усієї спірної земельної ділянки.
Враховуючи викладене вище суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у частині скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, у т.ч. усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності.
Відповідно до вимог ст. 123 Земельного кодексу України земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" ч. 2 ст. 92 цього Кодексу, а саме підприємствам, установам та організаціям, що належать до державної та комунальної власності, лише на праві постійного користування.
Згідно ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Враховуючи викладене вище спірна земельна ділянка, з огляду на розташування на ній державного майна - гідротехнічних споруд не могла бути передана Чернігівською міською радою в оренду ТОВ «ЖК Комфорт», оскільки міська рада не є розпорядником земель державної форми власності, а ТОВ «ЖК «Комфорт» не є юридичною особою державної або комунальної форми власності.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам державні суспільства, його моральним засадам.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу (ст. 215).
На підставі викладеного вище суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №4711, укладеного 28.01.2021 між Чернігівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖК «Комфорт», площею 5,5251 га (кадастровий номер 7410100000:02:051:0026), розташованої у місті Чернігові по вул. Підвальна, 23, із застосуванням наслідків недійсності правочину, на підставі вимог статей 203, 215, 216 ЦК України.
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-2: Державне підприємство “Адміністрація річкових портів” заявила клопотання про вирішення питання про розподіл судових витрат та призначення судового засідання після ухвалення рішення у справі.
Згідно ч. 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, розрахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно ч. 13 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Відповідно до ч.1 ст.221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-2 ДП “Адміністрація річкових портів” заявлено клопотання про розгляд питання розподілу судових витрат після винесення рішення.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше 15 днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч.2 ст.221 Господарського процесуального кодексу України).
У зв'язку з вищезазначеним та з огляду на приписи ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-2 ДП “Адміністрація річкових портів”.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволення позову судовий збір покладається на відповідачів.
Керуючись ст.123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №4711 від 24.02.2021, укладений між Чернігівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖК'Комфорт» площею 5,5251 га, кадастровий номер 7410100000:02:051:0026, розташованої у по вул. Підвальна, 23 у місті Чернігові.
3.Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ТОВ «ЖК «Комфорт» на земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га, розташовану у місті Чернігові по (вул. Підвальна, 23 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1497268374101).
4.Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності за Чернігівською міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га, розташовану у місті Чернігові по вул. Підвальна, 23 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1497268374101).
5.Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га, розташовану у місті Чернігові по вул. Підвальна, 23.
6.Стягнути з Чернігівської міської ради (код ЄДРПОУ 34339125; вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, 14000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 5368,00 грн витрат зі сплати судового збору.
7.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЖК Комфорт” (код ЄДРПОУ 43370919, вул. Підвальна, 23, м. Чернігів, 14000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 5368,00 грн витрат зі сплати судового збору.
8.Накази видати після набрання рішенням законної сили.
9.Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-2: Державне підприємство “Адміністрація річкових портів” на 01 липня 2024 року на 10:00 год. у приміщенні Господарського суду Чернігівської області за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 20, зал судових засідань № 302.
10.Зобов'язати Державне підприємство “Адміністрація річкових портів” протягом 7 (семи) днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог надати суду докази щодо понесених ними судових витрат.
11.Повідомити сторін про те, що їх неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та вирішенню питання про розподіл судових витрат.
Повне рішення складено та підписано 18.06.2024.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.В. Белов
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/