Справа № 303/3473/24
2/303/613/24
18 червня 2024 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Вагерич О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
АТ «Таскомбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 168479,47 грн. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 11.05.2017 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір № 515/3528244-СК на відкриття поточного рахунку з використанням електронних платіжних засобів та оформленням платіжної картки із встановленням на ній кредитного ліміту. Відповідно до заяви-договору № 515/3528244-СК позивач надав позивальнику грошові кошти на наступних умовах: встановлена сума кредитного ліміту - 77700,00 грн., тип кредиту - кредитна лінія, процентна ставка за користування кредитом - 55 %, строк користування - 12 місяців. Позивач зазначає, що кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений в кредитному договорі, що підтверджується відповідною випискою, отже кредитодавець свої обов'язки за кредитним договором виконав в повному обсязі. Однак, відповідачка не виконує взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим станом на 18.03.2024 року заборгованість за заявою-договором № 515/3528244-СК від 11.05.2017 року становить 168479,47 грн., що складається з 77700,00 грн. - заборгованості по тілу кредиту, 90779,47 грн. - заборгованості за річними процентами. З врахуванням наведеного АТ «Таскомбанк» просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 515/3528244-СК від 11.05.2017 року на загальну суму 168479,47 грн., а також вирішити питання судових витрат.
Ухвалою суду від 19.04.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено на 15.05.2024 року, а згодом відкладено на 31.05.2024 року, на 13.06.2024 року та на 18.06.2024 року.
14.05.2024 року до суду від відповідача до суду надійшла заява про відкладення судового засідання у зв'язку з можливістю отримання копії ухвали про відкриття провадження та ознайомлення з матеріалами справи.
28.05.2024 року від відповідача до суду надійшло ряд заяв, зокрема, заява про застосування строків позовної давності, яка обґрунтована тим, що кредитний договір був укладений 11.05.2017 року терміном на 365 днів, а позов до суду пред'явлений лише 18.04.2024 року. Банком не надано будь-яких доказів про продовження строку користування кредитним лімітом згідно з заявою-договором № 515/3528244-СК від 11.05.2017 року, а тому вважає, що строк позовної давності за вказаним кредитним договором сплинув. Також відповідачем було подано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що ОСОБА_1 заперечує щодо отримання кредиту в сумі, в якій зазначає позивач. Вважає, що позивачем не надано суду доказів того, що платіжна картка була видана відповідачу, немає відомостей, які підтверджують тип та строк дії банківської картки. Позивачем не додано жодного первинного документу на підтвердження розміру заборгованості, а додані до позову виписки не містять інформацію про видачу відповідачу кредитних коштів у сумі 77700,00 грн. Також відповідач ставить під сумнів надані стороною позивача розрахунки заборгованості, а тому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що комісія нарахована незаконно.
Представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі в якій також просить позов задовольнити у повному обсязі з наведених в ньому підстав,
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання з розгляду справи не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи її відсутності, в задоволенні позову просить відмовити з наведених у відзиві підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 11.05.2017 року ОСОБА_1 підписала заяву-договір № 515/3528244-СК від 11.05.2017 року на відкриття поточного рахунку з використанням електронних платіжних засобів та оформлення платіжної картки (з можливістю встановленням кредитного ліміту), кредитна картка «Класична». Ця заява-договір підтверджує відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 у валюті - гривні, відповідно до тарифного плану «Кредитна картка «Класична».
Відповідно до п. 1.2. вказаної заяви ОСОБА_1 просила відкрити їй поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням електронних платіжних засобів та оформленням платіжної картки.
Згідно з п. 1.3. заяви-договору ОСОБА_1 погодилась з тим, що розмір, строк дії, процента ставка та розмір ліміту, розмір мінімального платежу та інші умови щодо банківської кредитної картки та кредиту, встановлюються відповідно до умов договору та залежать від типу обраного нею пакету послуг та кредитного продукту.
В додатку № 1 до заяви-договору № 515/3528244-СК від 11.05.2017 року визначено, що кредитна лінія надана на споживчі цілі, строк дії ліміту кредитної лінії 365 днів з автоматичною пролонгацією на той самий строк. Перевагами вказаного кредиту визначено можливість багаторазового використання коштів в межах ліміту кредитної лінії, здійснення банком договірного списання коштів з рахунків позичальника з метою погашення заборгованості за кредитною лінією. Кредит мав повертатися шляхом щомісячної сплати суми обов'язкового мінімального платежу (ОМП), розмір, порядок сплати та складові якого мали визначатися в Тарифах за пакетом послуг, сплата заборгованості мала відбуватися шляхом договірного списання з поточного рахунку. Також в додатку встановлені мінімальний розмір ліміту кредитної лінії, що становить 1000,00 грн., максимальний - 100000,00 грн., процентна ставка за користування лімітом кредитної лінії - 55 %.
При цьому судом встановлено, що заява-договір № 515/3528244-СК від 11.05.2017 року з додатком № 1 є єдиними документами, що містять підпис ОСОБА_1 , що нею не спростовано.
З дослідженого в додатку № 1 до заяви графіку платежів встановлено, що такий графік є лише приблизним розрахунком з відповідних заданих умов з датою користування кредитного ліміту 01.09.2016 року, суми ліміту 10000,00 грн. Тобто вказаний графік не стосується умов кредитування ОСОБА_1 , а є лише орієнтовним графіком погашення заборгованості.
До позовної заяви також долучено публічну пропозицію АТ «ТАСКОМБАНК», на якій відсутній підпис сторін договору.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості по заяві-договору № 515/3528244-СК від 11.05.2017 року станом на 18.03.2024 року розмір заборгованості становить 168479,47 грн., що складається з 77700,00 грн. - заборгованості по тілу кредиту, 90779,47 грн. - заборгованості за річними процентами.
Відповідно до повідомлення-вимоги, датованої 10.10.2023 року, позивач повідомив ОСОБА_1 про наявну заборгованість за кредитом станом на 05.10.2023 року та необхідність дострокового повернення кредиту.
Оскільки позичальник не виконала свої зобов'язання добровільно, товариство звернулося до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно з ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.
Так, одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року (справа № 910/18036/17).
Обґрунтовуючи підстави для стягнення заборгованості за кредитом позивачем надано, зокрема, виписку з рахунку ОСОБА_1 в якому міститься повна інформація про рух коштів, відображено всі операції за кредитним договором, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей.
Одночасно, сторона відповідача заперечує факт отримання кредитних коштів в заявленому розмірі.
Оцінюючи такі аргументи судом встановлено, що ОСОБА_1 погашала кредит, перераховуючи кошти на банківський рахунок, відкритий у зв'язку з укладенням кредитного договору у формі заяви-договору № 515/3528244-СК від 11.05.2017 року.
У постанові від 10.04.2019 року у справі № 356/1635/16-ц Верховний Суд зазначив, що не є обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність факту отримання відповідачем платіжної картки зі встановленим лімітом кредитування й отримання позичальником кредитних коштів, а також про відсутність кредитних правовідносин між сторонами, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.
Із встановленого слід зробити однозначний висновок про те, що відповідач отримала кредитні кошти та в подальшому здійснювала платежі на їх погашення. У свою чергу, позичальник зобов'язалася своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання відповідно цього договору.
Оскільки відповідач доказів погашення заборгованості за кредитним договором суду не представила, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором у формі заяви-договору № 515/3528244-СК від 11.05.2017 року. Разом з тим, вирішуючи питання про розмір заборгованості, що підлягає стягненню, суд враховує також таке.
Так, в структуру заявленої до стягнення заборгованості позивачем включено, зокрема, 90779,47 грн. заборгованості за річними процентами. З переставленого суду розрахунку заборгованості встановлено, що зазначена заборгованість за річними процентами складається із заборгованості по річних процентах в розмірі 81570,47 грн. (270322,85 грн. - 188752,11 грн.) та заборгованості по щомісячних процентах в розмірі 9209,00 грн. В той же час судом встановлено, що сума 9209,00 грн., що вказується позивачем як «проценти», відповідно до розрахунку заборгованості є насправді комісією (58909,82 грн. - 49700,82 грн. = 9209,00 грн.). При цьому встановлено, що 49700,82 грн. спрямовано на погашення комісії за кредитом.
У зв'язку з цим щодо заявленої до стягнення комісії суд зазначає про таке. Так, згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. ЦПК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватноправових нормах.
Нарахування протягом дії кредитного договору № 515/3528244-СК від 11.05.2017 року комісії за користування кредитом є неправомірним, оскільки здійснення такого нарахування суперечить положенням ст. 56 Закону України «Про банки і банківські послуги» та п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, згідно з яких банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 18.03.2020 року у справі №183/2122/15.
У постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком в кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта, є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.10.2019 року по справі № 740/4328/14.
Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06.09.2017 року у справі № 6-2071цс16.
Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, колегія суддів прийшла до висновку, що положення договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19.
Таким чином у практиці Верховного Суду сформувався підхід щодо кваліфікації умов договору, що передбачає комісію, як нікчемної (постанови Верховного Суду: від 21.10.2020 року у справі № 194/1387/19, від 16.12.2020 року в справі № 211/1031/19.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України).
З дослідженого в додатку № 1 до заяви графіку платежів встановлено, що такий передбачає відповідну плату за обслуговування кредитного залишку та інші платежі, що становлять собою встановлену банком комісію.
За вищенаведених обставин, оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд робить висновок про те, що відповідні положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно є нікчемними. За таких обставин позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, що включає комісію, що, як встановлено вище, входить до предмету спору, задоволенню не підлягає.
Разом з тим, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку не повернуті, суд погоджується, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Крім того, як зазначає Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 року у справі № 343/557/15 нікчемність і, відповідно, недійсність з моменту укладення кредитного договору його умов щодо сплати позичальником комісії (за надання фінансового інструменту, за надання кредитних ресурсів, за обслуговування кредитної заборгованості), має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує банк.
Таким чином суд здійснює відповідний перерахунок заборгованості за кредитним договором.
Судом встановлено, що розмір заборгованості за тілом кредиту по заяві-договору № 515/3528244-СК від 11.05.2017 року становить 77700,00 грн.
Щодо розміру заборгованості за процентами суд додатково враховує і таке.
Як встановлено вище, що у зв'язку порушенням умов кредитного договору щодо повернення кредиту АТ «Таскомбанк» 10.10.2023 року надіслало ОСОБА_1 повідомлення-вимогу про наявну заборгованість за кредитом станом на 05.10.2023 року та необхідність дострокового повернення кредиту. При цьому розмір заборгованості станом на 05.10.2023 року становить 77700,00 грн. основний борг, 3980,79 грн. - строкова заборгованість за процентами, 64295,75 грн. - прострочена заборгованість за процентами, 4547,00 грн. - прострочена комісія, 777,00 грн. - строкова комісія.
З огляду на зазначене слід прийти до однозначного висновку, що АТ «Таскомбанк» відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умов кредитного договору використало право достроково вимагати стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором, надіславши відповідачу письмову вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів.
Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Також Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року в справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) міститься висновок про те, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16, провадження № 12-142гс19, зазначила, що правові висновки, подібні до викладених у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Тобто у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає відносини, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і врегульовує відносини, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Таким чином, права та інтереси кредитодавця, які забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, можуть бути реалізовані, зокрема, у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
З огляду на вищенаведене, змінивши термін повернення кредиту у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, нарахування передбачених договором процентів за кредитом припинилося з огляду на вище зазначенні висновки Верховного Суду. Відтак, у суду відсутні правові підстави для стягнення процентів за кредитом, нарахованих після надіслання відповідачу повідомлення-вимоги від 10.10.2023 року, у зв'язку з чим стягненню підлягають проценти в розмірі 68276,54 грн. (3980,79 грн. + 64295,75 грн.). При цьому, із врахуванням того, що 49700,82 грн. спрямовано на погашення комісії за кредитом, положення щодо застосування якої є нікчемними, вказану грошову суму слід зарахувати на сплату процентів. З огляду на це, в кінцевому результаті стягненню підлягають проценти в розмірі 18575,72 грн. (68276,54 грн. - 49700,82 грн.).
Відтак, зважаючи на право позивача захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, із врахуванням грошових коштів спрямованих на погашення кредиту, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у формі заяви-договору № 515/3528244-СК від 11.05.2017 року в розмірі 96275,72 грн., що складається з 77700,00 грн. - заборгованості по тілу кредиту, 18575,72 грн. - заборгованості за процентами.
При цьому суд погоджується з позицією відповідача, що публічна пропозиція АТ «ТАСКОМБАНК», на якій відсутній підпис сторін договору, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11.05.2017 року шляхом підписання заяви-договору.
Аналогічний висновок зроблений в постанові Верховного Суду від 01.09.2020 року (справа № 293/599/19-ц).
Одночасно суд відхиляє заперечення відповідача з приводу неправильності розрахунку розміру заборгованості за тілом кредиту та відсотками, оскільки таке не спростовано жодними засобами доказування в той час як позивачем надано необхідні та достатні докази укладення кредитного договору та видачі кредитних коштів, а також розрахунок заборгованості за тілом кредиту та відсотками, який перевірено та перераховано судом. При цьому факт отримання кредитних коштів за кредитним договором підтверджений відповідними виписками по рахункам. Як зазначає Верховний Суд у своїй постанові, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (постанова Верховного Суду від 25.05.2021 року, справа № 554/4300/16-ц).
Щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає про таке. Обґрунтовуючи наявність підстав для застосування позовної давності представник відповідача вказав на визначені умовами кредитного договору періодичність платежів, а відтак такі можуть бути стягнуті у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. В свою чергу позивач звернувся до суду з цим позовом тільки 18.04.2024 року.
У зв'язку з цим судом встановлено, що згідно з п. 1.3. заяви-договору ОСОБА_1 погодилась з тим, що розмір, строк дії, процента ставка та розмір ліміту, розмір мінімального платежу та інші умови щодо банківської кредитної картки та кредиту, встановлюються відповідно до умов договору та залежать від типу обраного нею пакету послуг та кредитного продукту.
Так, в додатку № 1 до заяви-договору № 515/3528244-СК від 11.05.2017 року визначено, що строк дії ліміту кредитної лінії 365 днів з автоматичною пролонгацією на той самий строк. При цьому, після закінчення зазначеного періоду, строк дії кредитного ліміту автоматично пролонгується на такий же строк, окрім випадків: - якщо банк прийняв рішення не продовжувати строк дії кредитного ліміту; - направлення клієнтом до банку письмової заяви про відмову від користування лімітом кредитної лінії та/або про закриття поточного рахунку.
Таким чином сторони узгодили строк дії кредитного договору в тому числі порядку його пролонгації та виключення з цього. В свою чергу доказів щодо прийняття рішення позивачем не продовжувати строк дії кредитного ліміту чи направлення відповідачем до банку письмової заяви про відмову від користування лімітом кредитної лінії чи про закриття поточного рахунку суду не представлено.
Відтак суд приходить до висновку про те, що строку дії кредитного договору продовжувався у визначеному його сторонами порядку.
Окремо судом також встановлено, що останній платіж на виконання умов кредитного договору в частині сплати суми основного боргу ОСОБА_1 здійснено 25.05.2021 року, а в частині сплати процентів ще пізніше.
Поряд із цим, 02.04.2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 (зі змінами і доповненнями) «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлено на усій території України карантин з 12.03.2020 року.
Крім того в п. 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.
Позивач звернувся з позовом до суду 18.04.2024 року. У зв'язку з цим, суд враховує, що закінчення трирічного строку позовної давності навіть з моменту укладення кредитного договору (11.05.2017 року) припадає на період дії карантину, коли положення щодо строків позовної давності були продовжені на його строк дії та в подальшому взагалі перебіг позовної давності зупинено на строк дії воєнного стану. Відтак підстави для застосування строку позовної давності відсутні.
Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги АТ «Таскомбанк» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам.
Розмір заявлених вимог - 168479,47 грн. (100 % - 3028,00 грн. - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 96275,72 грн. (57,14 % - 1730,20 грн. - розмір судового збору, пропорційний до задоволеної частини вимог).
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1730,20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 549, 610, 611, 625, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором у формі заяви-договору № 515/3528244-СК від 11.05.2017 року в розмірі 96275,72 гривень, що складається з 77700,00 гривень - заборгованості по тілу кредиту, 18575,72 гривень - заборгованості за процентами.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» 1730,20 гривень судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Акціонерне товариство «Таскомбанк» (вул. С. Петлюри, 30, м. Київ).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Суддя А.М.Заболотний