Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/2695/24
18.06.2024 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі головуючого-судді Трагнюк В.Р., секретар судового засідання Конар В.М., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, третя особа: Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Закарпатської області,
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, третя особа: Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Закарпатської області.
Заявлні позовні вимоги обґрунтовує тим, що 17.09.2011 року сторони уклали шлюб. Під час шлюбу народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя у сторін не склалось, шлюбні стосунки припинені, вони разом не проживають більше двох років, спільне господарство не ведуть, сім'я фактично розпалась. Відповідачка створила іншу сім"ю. Позивач просить визначити місце проживання дочки з батьком.
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, представник позивача подала до суду письмову заяву про розгляд справи у їх відсутності.
В судове засідання відповідачка не з'явилася, однак подала письмову заяву в якій просила розглянути справу у її відсутності, проти позову не заперечує.
Представник третьої особи подав до суду висновок щодо розв"язання спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого судового провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем, та враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, суд приходить до висновку, що позовна заява є підставною та підлягає задоволенню, оскільки в судовому засіданні встановлені ті обставини на які посилається позивач у своїй заяві.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, оскільки визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує прав та інтересів інших осіб.
Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, визначений законами України.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачкою склалися сімейні правовідносини щодо визначення місця проживання дитини, які врегульовані Сімейним кодексом України.
17.09.2011 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.6).
Під час шлюбу народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).
Дитина сторін тривалий час проживає та знаходиться на вихованні та утриманні позивача, що відповідач не заперечує (а.с.25-26).
Зазначене також підтверджується висновком органу опіки та піклування Виноградівської міської ради Закарпатської області (а.с.25).
Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно з ч. 2 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
У випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст.161 СК України).
Згідно з положенням ст.8 ЗУ “Про охорону дитинства” кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини.
Згідно ст. 150 СК України, обов”язками батьків є піклування про здоров”я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готування її до самостійного життя.
Відповідно до ч 2, 8, 9, 10 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради від 27.02.91, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.
У п.1 ст.9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч.1 ст.3 Конвенції).
Відповідно до ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь в її вихованні й має право на особисте спілкування з нею.
Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст.142 СК), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» зазначено, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
Європейський суд з прав людини 11.07.2017 року у справі «М.С. проти України» виніс рішення де визначив «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати 2 аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків, за вирішенням питання про визначення місця проживання дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Місце проживання малолітньої дитини з одним з батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дітьми, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
При прийнятті рішення судом також враховано Висновок органу опіки та піклування Виноградівської міської ради Берегівського району Закарпатської області від 27.05.2024 року за № 02-15/2518, який не містить обставин і такі судом не встановлені про те, що визначення місця проживання малолітньої дитини саме разом з батьком не відповідатиме найкращим інтересам дитини (а.с.25).
Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, суд приймає рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 200, 259, 263-265 ЦПК України, 150, 155, 160, 161 СК України, 8, 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства»,-
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 та залишити дитину на самостійному утриманні та вихованні батька.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з моменту його оголошення до Закарпатського апеляційного суду через Виноградівський районний суд Закарпатської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення суду складено 18.06.2024 року.
ГоловуючийВ. Р. Трагнюк